Залізні аргументи

Коли сила в плавках

Насправді, як стверджують незалежні експерти з регіону, протестний захід донецьких євромайданівців став олігарху в такій нагоді, що його варто було б навіть інспірувати штучно. Підтримати публічно європейський вектор розвитку країни «бізнесмена №1» примусили кілька факторів, і всі вони були в першу чергу економічними.

Як відомо, основу фінансово–промислової імперії Ріната Ахметова складає металургія. Саме там продукується головний експортний товар, затребуваний на світових ринках, сталеві прокат та заготовка. Основні металургійні активи «уважаємого» (так іменують мільярдера на Донбасі), маріупольські комбінати «Азов­сталь» та ім. Ілліча, працюють вдень і вночі, без вихідних. Нарощуванню виробництва не перешкоджають навіть регулярні демонстрації городян, які доводять, що екологія Маріуполя відчутно погіршилася після приходу на містоутворюючі підприємства менеджерів з ахметовського холдингу «Метінвест». А ще маріупольці неодноразово висловлювали здивування з приводу того, що металургійні гіганти раз по раз декларують збитки, «мінуси» у своїй фінансовій звітності. Багато хто вбачав за цим фактом майстерне маніпулювання бухгалтерією, операції з перепомповування багатомільйонних зисків до іноземних офшорів, в обхід міського та державного бюджетів.

Дано наказ: йому на Захід

Та ось нещодавно, досить несподівано, холдинг «Метінвест» повідомив, що, попри нестабільність світових ринків металу та загальне падіння цін, йому вдалося суттєво підвищити прибутковість бізнесу. За результатами першого півріччя 2013 року (дані за рік iще не оприлюднено), чистий прибуток виріс аж на третину, сягнувши 443 млн. доларів. Аналітик інвесткомпанії DragonCapital Денис Саква, зокрема, вважає, що, згідно з річними пiдсумками, чистий задекларований прибуток «Метінвесту» перевищить 600 млн. дол., залишивши далеко позаду показники російських сталеливарних заводів, головних конкурентів Ахметова.

За словами Ігоря Сирих, який до останнього часу очолював «Метінвест», а зараз пішов на підвищення, виконавчим директором «материнської» компанії System Capital Management, вражаючих результатів було досягнуто завдяки правильно обраній стратегії, орієнтованій саме на Старий Світ. «Після українського найважливіший для нас ринок — європейський», — підкреслив топ–менеджер. Він також проінформував, що «Метінвест» має намір придбати металургійні активи по той бік західного кордону, а також розпочинає масштабну модернізацію прокатних переділів на «Азов­сталі», «Запоріжсталі», Маріупольському комбінаті ім. Ілліча з метою забезпечити стандарти якості, що діють у ЄС.

За найскромнішими оцінками, програма оновлення стане не менше як в 1 млрд. дол. інвестицій. Зрозуміло, коли йдеться про такі гроші, найменші дрібниці мусять бути врахованими. «Чисті», прозорі схеми отримання прибутків та сплати податків — то апріорі. Але на шальки терезів можуть бути також покладені особисті погляди власника металургійних гігантів щодо перспектив європейської інтеграції України. Бо приватний бізнес такого розміру — уже сам по собі політика. Рінат Ахметов мусить це розуміти.

Кіловати «чисті» та «нечисті»

Інша «нога», на якій тримається велетенська фінансово–промислова група SCM, то вуглепром і пов’язана з ним енергетика. Організаційно галузеві активи оформлені в Донбасівську паливно–енергетичну компанію (ДПЕК), у складі якої— низка вуглевидобувних об’єднань та шахт сумарною потужнiстю близько 40 млн. тонн палива на рік, теплові станції, що генерують щорічно 51,4 млрд. кіловат–годин електроенергії (38% від загальноукраїнського обсягу).

Якщо українське вугілля через велику собівартість та відносно низьку якість має небагато шансів продаватися на Заході, то з електроенергією ситуація прямо протилежна. Уряди західних країн, так і не зробивши принциповий вибір між «екологічною» (але потенційно небезпечною) атомною енергетикою та традиційними (проте «брудними», такими, що впливають на навколишнє середовище) тепловими електростанціями, побачили третю перспективу. Суть її проста, навіть трохи цинічна: хай, мовляв, колишні країни СРСР продукують енергію на своїх застарілих ТЕС, залишаючи небезпечні викиди собі — а нам переганяють «чисті» кіловати.

ДПЕК чи не найпершим помітив цю тенденцію та зробив на неї ставку. Минулого 2013 р. компанія експортувала в Європу 10 млрд. кіловат–годин електроенергії, цього року, як заявив комерційний директор ДПЕК Андрій Фаворов, досягнутий рівень буде як мінімум збережено. На нещодавньому державному аукціоні, де виставлялося право використання електромагістралей високої напруги, пов’язані з Ахметовим структури викупили практично всі лінії, що прямують на захід. Паралельно розпочато оновлення об’єктів генерації. 605 млн. грн. планується вкласти, як повідомляє прес–служба ДПЕК, у модернізацію енергоблока №5 Бурштинської ТЕС, 498 млн. грн. буде «влито» в Добротворську ТЕС (Львівська область), що додасть їй 10 мегават потужності. Перелік названими підприємствами не обмежується.

Без варіантів

Характерно, що від продажу за кордон кожного п’ятого кіловату, виробленого на власних теплових електростанціях, ДПЕК отримує поки що мізерні зиски. Фахівці кажуть, що вертикально інтегрована енергетична компанія просто не має іншого виходу в сьогоднішніх умовах, бо в Україні спостерігається криза перевиробництва вугілля. Зупинити, хоча б тимчасово, шахти — означало б не тільки отримати шалені збитки, а й спровокувати соціальне напруження в середовищі шахтарів. Спалюючи в котлах ТЕС «зайве» паливо, а потому експортуючи електрику, хоч і за мінімальними цінами, ДПЕК рятує власні вугільні склади від затоварення, а копальні — від страйків. Але, мабуть, недалеко від істини лежить також твердження незалежних експертів, що таким чином компанії вдається ефективно «застовбити» за собою привабливі ринки Європи.

Так чи інакше, а неосяжний бізнес Ріната Ахметова змушений усе більше орієнтуватися на Захід. Хоч там гостра, безкомпромісна конкуренція та жор­сткі стандарти товарної продукції, але водночас майже необмежене споживання, сталі правила гри, надійні перспективи. Та й інших варіантів, власне, не проглядається. Тож, цілком вірогідно, провідні менеджери «уважаємого» (а може, й він сам) iще з’являтимуться на українських євромайданах. Придивляйтеся до облич.