Прийди, кутя, на покуття вдруге і втретє

Три Куті для трьох стихій

— Головний атрибут усіх головних свят новорічно–різдвяного періоду — це Кутя: Багата, Щедра і Голодна, — каже Надія Сергіївна Скуратівська, дружина відомого українського письменника, народознавця і науковця, яка багато інформації про звичаї народу зібрала власними силами. — Причому такі назви пов’язані не з власне кутею як обрядовою кашею, а саме з усією вечерею. Тобто Кутя — це вся вечеря. Перша, що вже минула на Святвечір перед Різдвом, називається Багатою, бо на столі мало бути 12 наїдків. Оскільки 6 січня піст iще не закінчився — всі вони мали бути пісними. Щедра кутя — вечеря 13 січня, перед старим Новим роком, коли вже закінчився піст, — передбачає і скоромні страви на столі, але вже не так багато, як на Святвечір. Власне, страву кутю у деяких регіонах, приміром на Поліссі, заправляли смальцем, тому страва була вже не «бідною» — пісною, а «багатою».

Голодна кутя — 18 січня перед Водохреще. У цей день віруючі особливо постують і за стіл сідають лише ввечері. Страви мають бути пісними, необов’язково їх має бути 12. Після цієї вечері раніше спалювали дідуха, який стояв на покуті, — починали «закликати весну». Точної думки, чому саме ця Кутя — Голодна, нема. Можливо, тому, що страв мало бути менше, ніж на Багату Кутю. Ще одна версія: очевидно, за майже двотижневий період святкувань люди уже достатньо «перевантажили» свої організми, вони стомилися від скоромного, і потрібно було дати такий перепочинок.

Традиційні основи куті закладені ще з дохристиянських часів, — розповідає Надія Сергіївна. — Оскільки язичники все намагалися підлаштувати під себе, то й сили трьох стихій — Землі, Води і Сонця — вони задобрювали з надією на гарний урожай, хорошу погоду й інші гаразди. Тому вже тоді було три куті — окремо для кожної стихії. Християни вклали в цю обрядову страву свій смисл і розуміння Всесвіту, але магічне число «три», пов’язане з кутею, залишили.

Якщо «шапка» каші трісне чи вивалиться з банячка — то недобра прикмета

Власне, приготування куті — то продуманий і логічний обряд. Пшеничне або ячмінне зерно (на Правобережжі зазвичай використовували пшеницю, а на Сході — в основному, ячмінь) потрібно оббити в ступі й почистити від висівок. Промити холодною водою і залити водою на ніч. А зранку викласти зерно в банячок iз товстим дном, залити джерельною водою так, щоб її було вдвічі більше за зерно, і варити на повільному вогні, поки вбереться вода. І спостерігати: якщо каша підніметься пишною шапкою, то гарна ознака — значить, усе в родині буде добре. А якщо «шапка» каші трісне чи вивалиться з банячка, — то недобра прикмета. Далі — розтирається мак, який перед цим треба замочити як мінімум годин на п’ять. За давнім звичаєм, розтирається у ступці. Ця робота копітка, тому в сучасних умовах можна скористатися і кухонним комбайном. (До речі, не забувайте, що розтертий мак швидко кисне, тому тримайте його в холодильнику, якщо приготували трохи заздалегідь). Горіхи почистити і подрібнити, родзинки помити. Багато господинь додають у кутю і сушені сливи, абрикоси, вишні — також перед цим помиті й замочені. На Буковині до куті додають іще й халву — кажуть, це особливо смачно. Проте в основному кутю заправляють медом, розведеним із узваром — щоб кутя не була занадто пересолодженою чи сухою. Приказка «Не передай куті меду» має і пряме значення, і переносне.

Кутю ставлять на покуті, в ідеалі, — біля дідуха. В одних регіонах нести її туди має наймолодший у родині хлопчик, причому у вовняних рукавичках (на багатство!), в інших — жінка. При цьому всі присутні мають квоктати і кудкудакати, щоб у родині водилася птиця і худоба. Далі господар зачерпує трохи куті й звертається до морозу, закликає його або на вечерю, або нехай узагалі вже відступає, і до худоби. А затим охочі підкидають кілька ложок куті до стелі: на врожай, на достаток і добро. Кожна свята вечеря має починатися з куті. Власне, кутею вона має і завершуватися.

— За совітів традиції й вірування християн були насильно зруйновані, — констатує Надія Сергіївна Скуратівська. — Кутю варили, але підпільно, освятити її в церкві люди не мали змоги, оскільки церкви були зруйновані. До всього додавався брак зерна. Але віруючі люди знаходили вихід і з цієї ситуації. Цікавий спосіб приготування вигадали жителі Кінбурнської коси, що на Миколаївщині. Вони розмочували бублики з маком або печиво чи сухарики, присмачували, хто чим міг, і все одно так вшановували Різдво Христове. А на Поліссі кутю варили з рису, заливаючи її узваром. А що не мали змоги бувати в церкві, то вивішували торбинки зі своєю кутею на деревах. Бо вважалося і вважається, що ніч перед Різдвом — свята ніч, урочиста, благословенна не тільки у стінах храмів.