Олексій Бурнаєв біля однієї з найцікавіших своїх робіт — годинника з пивоваром. (з архіву Олексія Бурнаєва.)
Квітковий годинник у Львові — перлина, зроблена руками Олексія Бурнаєва, і насправді унікальна річ. У жодному іншому місті немає механізму, який би показував точний час цілий рік. Навіть столиця не може похизуватися таким ідеальним годинником (там він, здебільшого, стоїть. — Авт.). Більше того, традиція існування квіткового годинника у Львові довша, ніж навіть у Женеві. Хоча швейцарці вважають, що саме їхній годинник став першим таким витвором (1955 рік), проте на час його створення попередній квітковий годинник у Львові вже кілька років, як розібрали!
«Приміром, за чотири роки існування в київський квітковий годинник було вкладено близько 4 мільйонів гривень, — розповідає Олексій Бурнаєв. — Навколо нього було немало неправдивих чуток, багато говорили про те, що його подарувала мерія Единбурга. Насправді ж там було куплено парковий годинник для домашнього саду. Але маленький механізм цього пристрою просто не здатен витримати дві стрілки по шість і сім метрів довжиною. Тому на відкритті київського годинника опівночі учасники випили шампанське, а вже о третій годині ночі він зупинився».
За словами майстра, після того як пластмасові шестерні стерлися, їх замінили мідними. Але стерлись і вони, тому механізм удосконалили, додавши захисні фрикційні диски. І тут непродуманий механізм дав збій: коли зусилля, наприклад, від вітру, перевищує граничне, диски ковзають і стрілки рухаються. «За часів Омельченка стрілки доводилось «ловити» двірнику довгою вудкою і наставляти правильно перед проїздом мера, — розповідає годинникар. — Також годинник гальмує, коли квіти підростають і зачіпають нижню стрілку. Бо тільки уявіть: двигун у цьому годиннику розміром, як дві сірникові коробки!». Проте від роботи львівського годинникаря в «Київзеленбуді» чомусь відмовилися, попередньо випитавши багато професійних таємниць, а новий головний київський годинник за суму втричі більшу виготовив власник цеху з Переяслава–Хмельницького, який, до слова, займається виготовленням шнурків для взуття.
Історія створення квіткового годинника у Львові тривала аж шість років. Його було розроблено антивандальним ще від початку. За словами майстра, годинникові механізми потрібного розміру можна придбати за кордоном за кілька тисяч євро, проте вони розраховані на вежові годинники і максимальні навантаження, які здатні витримати, — це ураганний вітер, але аж ніяк не «цікавих» громадян, що випробовуватимуть його на міцність. Команда механіків із Львівського аграрного університету довго думала, але таки створила механізм та стрілки, які можуть відрізати ногу вандалу!
«Я колись ставив годинник у Мукачеві, в замку Паланок, — розповідає майстер історію створення квіткового годинника. — Директор замку привів мене у підвал та показав старі великі годинникові стрілки. Я тоді з ними сфотографувався; хоч вони мене і зацікавили, особливого значення не надав. А вже значно пізніше, років за два, директор музею нашого аграрного університету пан Токарський показував мені старі фотографії Львова. І раптом ми натрапили на фотографію зі старим квітковим годинником, на якому я і впізнав ті стрілки. Так і виникла ідея відновлення квіткового годинника у Львові. Наступні роки тривали перемовини, а на саме виговлення пішов рік».
Теперішній годинник суттєво відрізняється від тогочасного аналога. Насамперед тим, що тогочасний годинник був «заквітчаний» кольоровим мохом. Його стрілки мали глибокі виїмки всередині і в них квітникарі розташовували композиції з кольорового моху. З того ж кольорового моху було виконано і весь циферблат. Це просто ідеальне рішення: по–перше, мох міг рости і всередині стрілки (води від дощу йому цілком вистачає), по–друге, цифри ними можна дуже детально викласти і, по–третє, композиції з моху набагато дешевші, адже їх, на відміну від квітів, не треба міняти на зиму і вони не потребують особливого догляду. «Ми дуже хотіли знайти майстрів, які б змогли відтворити у мохові старий годинник, проте, на жаль, таких у Львові не залишилося, — розповідає майстер. — Хоча колись композиції з кольорового моху були дуже популярні».
До слова, в листопаді львівський квітковий годинник внесли до світової спадщини годинникарства. В той час, коли харківський ліквідували, київський — укотре зламався, як і квітковий годинник у Кривому Розі. Ще одна цікава деталь: як згадувалося вище, на київський квітковий годинник витратили 4,7 мільйона гривень, квіти замінили фарбованим щебенем, а львівський обійшовся лише у 170 тисяч гривень разом із квітами та будівництвом павільйону.
Одна з робіт автора, яку львів’яни показують своїм гостям — годинник на балконі одного з центральних готелів міста. Бурнаєв працював над його створенням разом зі скульптором, що виготовив фігури кавалера та панянки. Вони поєднані з механізмом годинника так, що опівдні та о шостій вечора фігури починають рухатися в такт музиці. Чоловік грає на гітарі, а фігура панянки рухає віялом та врешті простягає кавалеру троянду. «Вистава» починається після останнього удару годинника і триває під акомпанемент пісні «Ніч яка місячна». Як розповів годинникар, саме цей витвір є поки що найскладнішим у його кар’єрі.
Котра година, буде видно з неба
Узимку пан Олексій планує відвідати французький Ліон, щоб навчитися робити повністю автоматичні шопки з ляльками, які будуть рухатися і розмовляти. Це — найближча перспектива, а от давнішня мрія — гігантський годинник. «Це досить грандіозний проект, вартий Книги рекодів Гіннесса, проте для його втілення треба грандіозного спонсора». — Олексій Бурнаєв уже знає і розміри «гіганта», і навіть те, як він виглядатиме з висоти польоту літака. А зважаючи на те, що зона прольоту з Європи до Азії проходить над Львовом, і за добу над містом пролітає тисяча літаків, годинник із рекламою, видною з висоти 10 кілометрів, можна встановити десь в околицях. Справа — за спонсором.
«Попри все, в мене таке враження, що у Львові я — чужий, — додає пан Бурнаєв. — Ось, до прикладу, годинник на Ратуші. Його зараз закрили на ремонт, а мене чомусь навіть на консультацію не запросили, хоча я б не взяв ніяких грошей. От, наприклад, там запланували золотити цифри та стрілки за 100 тисяч гривень. Але мій досвід показує, що такі старі годинники, як на львівській Ратуші, золотити не можна, адже всередині цих стрілок та цифр — сама лише труха. Їх спочатку треба повністю поміняти».
Ще одна цікава робота львівського годинникаря — дзиґарі в скульптурі монаха–пивовара. Бровар стоїть неподалік Оперного театру, в туристичний сезон із ним фотографується до 50 людей за годину. Годинниковий механізм там настільки своєрідний, що ще до офіційного відкриття дзиґарі ввійшли у світову спадщину годинникарства в категорії «нетипові годинники».
«Стрілки на ньому зроблені антивандальними, адже до годинника можна просто дістати рукою, — розповідає автор, крутячи їх пальцем. — Ось бачите, вони легко перекручуються, але потім повертаються на місце. Випадків, коли «неадеквати» щось коїли з тим же квітковим годинником — безліч, тому антивандальність вуличних годинників — обов’язкова умова. Крутячи стрілки, механізм зламати неможливо, а на «правильне» місце стрілки повертають магніти». Крім того, в певну годину дзиґар ще й грає гімн пивоварів.
Але от халепа — тепер майстер не може дізнатись, кому належить скульптура, адже фінансувала проект пивоварня, а потім депутати прийняли її на баланс міста. «Проте коли я ходив до комунального підприємства, яке обслуговує центр, мені сказали: «Нам прибирання вистачає, ще тільки вашого годинника бракувало». А знайти балансоутримувачів варто, бо годинник показує неправильно час. На думку майстра, під час «Євро–2012» для електропостачання фанзони годинник випадково відключили. Потім невідомо хто вручну перекрутив стрілки, зламавши замок, і тепер годинник «показує» російський час. Мало того, той, хто відкривав годинник, заліпив його... пластиліном. Тож ремонт цим «ходикам», які вже стали візиткою Львова, точно не завадив би.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
