Доступний Чудотворець

Чемність як гарантована перепустка

Іншим шляхом пішло керівництво Національного природного парку «Гуцульщина». На узліссі біля села Пістинь власним коштом та за підтримки меценатів працівники парку без поспіху, об’єкт за об’єктом, почали зводити казкове містечко. 19 грудня 2006–го тут гостинно розчинив двері перший будинок маєтку Святого Миколая, зроблений з дерева в оригінальному гуцульському стилі. Крім робочого кабінету Чудотворця, там обладнали його світлицю, спальню, поштове відділення, кімнату–музей природи та майстер–класи дитячих іграшок.

Найзручніше до пістинської обителі Святого Миколая добиратися автотрасою Коломия–Косів. Дорога пролягає густонаселеною передгірською місцевістю: за околицею одного села майже відразу розпочинається інше. Обабіч — ошатні особняки. З усього видно, що їхні власники — працьовиті та заможні люди. І вельми талановиті. Село Мишин віддавна славиться династіями гуцульських весільних музик, Стопчатів — мала батьківщина Дмитра Павличка, в Уторопах народився і виріс поет–політв’язень, лауреат Шевченківської премії Тарас Мельничук. А вже на 30–му кілометрі траси, праворуч за селом Пістинь, відкриваються дивної краси архітектурні обриси резиденції Чудотворця.

Дітлахів на цій території впродовж дня — не проштовхатися. Проте скрізь панує атмосфера доброзичливого спокою: не чути звичного для скупчення представників молодшого шкільного віку галасу та біганини. Всі ж бо, хто сюди приїхав, розуміють важливість моменту: чемні дітки обов’язково отримають від Миколая подарунок, нечемні — різочку від Антипка. Раніше, коли рейтинг пістинського святомиколаївського маєтку ще не сягнув такого, як нині, рівня популярності, Чудотворець спілкувався з малечою в робочому кабінеті головної споруди. Та згодом не надто просторий офіс протягом світлового дня вже не вміщав усіх бажаючих потрапити «на прийом». Для цих цілей довелося чимдуж споруджувати окремий будинок.

Нині обширне дворище маєтку, де зосереджено чимало дитячих ігрових майданчиків, охороняють симпатичні казкові персонажі, вирізьблені з дерева гуцульськими майстрами. Магічну силу, як стверджують обізнані з ритуальними дійствами люди, має місце для своєрідного багаття–чистилища, довкола якого встановлено крісла дванадцяти чеснот — мудрості, справедливості, сміливості, поміркованості, покірності, щедрості, чесності, любові до ближнього, помірності, терпеливості, старанності та працелюбності. Хто із названих достоїнств потребує чогось найбільше, може спробувати «підзарядитися», посидівши в одному з крісел, якщо, звісно, ще й згодом докладе для цього зусиль за порадами Миколая.

Від поштових листівок — до ІТ–спілкування

Одна з найдинамічніших нині служб маєтку — пошта. «Цьогоріч на адресу нашого Святого Миколая вже надійшло понад 2,5 тисячі листів та поштових карток з усіх куточків України, а також — із Росії, Білорусі, Польщі, Італії, Франції та багатьох інших країн, — розповідає завідувачка відділу екологічної освіти парку Катерина Лаврук. — Дітки відкривають Чудотворцю свої серця і душі так щиро, як, можливо, нікому іншому. Вони вірять у казку, і ми з усіх сил стараємося, аби вона тривала для них якнайдовше».

Прохання до Чудотворця — найрізноманітніші. Дехто хоче обзавестися престижним iPhone чи планшетником найновішої моделі. Та більшість виявляють значно скромніші запити — набір солодощів, ковзани, а то й просять допомогти діткам–сиротам, інвалідам та одноліткам із неблагополучних сімей. Працівники маєтку ретельно читають всі листи і кожному автору дають відповідь на спеціальному святковому бланку. Декому завдяки доброчинцям надсилають і подарунки. Та особливо наголошують на тому, що не все вимірюється матеріальними благами, важливіше орієнтуватися в житті на духовні цінності.

Поштове відділення — це чимала кімната на першому поверсі резиденції, заповнена листами. Адреса відома багатьом: Маєток Святого Миколая, село Пістинь, Косівський район, Івано–Франківська область. На стелажах у спеціальних комірках із зазначенням областей України та закордоння зберігається вже опрацьована кореспонденція. Найсвіжіша — потрапляє у величезну старовинну валізу. Валентина Боринська, помічниця Чудотворця, бере першого–ліпшого зі щойно отриманих листа. Його, як з’ясувалося, написав семирічний Максим із Москви. Прохання скромне: «Здрастуй, Дідусю Морозе! Як твої справи? Подаруй, будь ласка, щось моїм батькам».

Окрім традиційної пош­ти, пістиньський Свя­тий Миколай, аби йти в ногу з ІТ–прогресом, уже відкрив свій сайт в інтернеті й почав відповідати на електронні листи.

Що розчулило улюбленця малечі

У полудень черга до приймальні Чудотворця стає ще більшою. Попри неймовірну заклопотаність, улюбленець малечі таки викроїв кілька хвилин для читачів «України молодої».

— Хто ви у світському житті? — запитую одягненого в урочисте, переважно блакитного кольору, священницьке вбрання чоловіка, котрий насправді випромінює добро і ласку.

— Віталій Ходан, заступник начальника відділу рекреації та благоустрою Національного природного парку «Гуцульщина». Мені 43 роки, мешкаю неподалік, у селі Смодне. Раніше Святим Миколаєм я ставав епізодично, переважно 19 грудня. Тепер виконую місію Чудотворця щоденно — з раннього ранку до пізнього вечора.

— Ви тут і гріхи відпускаєте?

— Діткам — так. Дорослим — ні. Дуже радісно мені стає на душі, коли маленькі українці просять, аби я помолився за здоров’я їхніх батьків, за те, аби в нашій державі люди жили щасливо і заможно. Дехто навіть пропонує, щоб їхні подарунки я передав дітям–сиротам та іншим знедоленим. Це особливо зворушує, бо переконуєшся, що нове покоління нашої нації зростає із добрим серцем.

— Подейкують, що деякі обізнані зі складною політичною ситуацією в державі малюки вже просять Святого Миколая, аби подарував Україні нового Президента.

— Особисто я таких прохань не зустрічав у листах і не чув із вуст своїх маленьких гостей. Та й взагалі маєток у нас стовідсотково деполітизований. Хоча патріотичні почуття вітаємо. Приміром, учора я мав зустріч із четвертокласниками, котрі приїхали з Отинії. Вони заспівали гарну патріотичну пісню про Україну, яку треба боронити й берегти, як найцінніший скарб. У мене самого від розчулення защеміло серце. Нині наша держава переживає складні часи, та діти є діти, свято є свято, і мені дуже хочеться, аби кожен маленький співвітчизник у четвер вранці засяяв від очікуваної несподіванки, знайшовши під подушкою подарунок.

— А ви в дитинстві там щось знаходили?

— Тоді, за радянських часів, у пошані був Дід Мороз. Про Святого Миколая говорити відкрито у школі не дозволялося, але, попри всілякі заборони, його авторитет у Галичині був непохитний, тому я завжди 19 грудня вранці знаходив під подушкою пакунок солодощів, а біля ліжка — хокейну ключку, футбольний м’яч чи ще щось надзвичайно цінне для хлопчаків мого покоління. Так у західноукраїнських родинах велося із давніх–давен і хай так буде довіку в усій Україні.