Залiзна сотня

У сучасному Кракові про легендарного керівника розвідувальної групи «Голос», яка вчасно передала командуванню Радянської армії інформацію про замінування німцями Ягеллонського університету, королівського замку Вавель та інших історичних пам’яток колишньої королівської столиці, згадують не так часто. Набагато охочіше тут розкажуть історію про список Шиндлера і порятунок тисяч євреїв від нацистів. Хоча саме за порятунок Кракова українець Євген Березняк отримав свого часу найвищу військову нагороду Польської Республіки — орден Віртуті Мілітарі.

Власне, і в Україні довгий час про те, яку роль в історії Кракова відіграв скромний учитель, а пізніше — начальник Головного управління шкіл Міністерства освіти УРСР, не здогадувалися навіть найрідніші люди. «Ані колеги, ані навіть дружина нічого не знали. У 1967 році зняли фільм «Майор Вихор», потім у газеті «Известия» надрукували статтю «Здравствуй, майор Вихрь!». І лише тоді всі дізналися, що цей Вихор живий, здоровий і працює в Міністерстві освіти в Києві. Це була сенсація. А я на той час уже п’ятнадцять років працював у міністерстві. Співробітники з Головного управління шкіл приходили на мене подивитися, ніби вперше бачили. Навіть не заходили до кабінету, а заглядали у двері, намагаючись розгледіти в мені розвідника», — згадував Євген Степанович в одному з інтерв’ю.

А народився Євген Березняк 25 лютого 1914 року в Катеринославі. Попри військові подвиги він усе життя вважав себе педагогом. Ще школярем ходив по сусідах, навчав їх грамоті. Перед війною очолив Львівський міський відділ народної освіти, де на той час було 90 польських, 14 єврейських і лише 3 українські школи, і одразу ж взявся проводити політику українізації. Через рік українських шкіл на Львівщині було вже 70, за що ледь не поплатився: польська письменниця Ванда Василевська написала особисто Сталіну, що Березняк «извращает понимание национальной политики», приїхала комісія з Москви, почала перевірку. «Вирок» мали винести після випускного 21 червня, але всі плани перекреслила війна.

Під час війни Березняк працював у підпіллі на Дніпропетровщині. Коли місто звільнили, йому запропонували поїхати до Москви у школу розвідників. У 1944–му «капітан Михайлов» (під таким псевдо знали його поляки) пройшов підготовку і разом із групою розвідників був десантований у район Кракова (стрибали з парашутами). У ворожому тилу група діяла 156 днів. Після звільнення на Березняка чекав фільтраційний табір НКВС — він потрапив до рук гестапо і лише дивом йому вдалося звідти втекти — цей момент увійшов до фільму «Майор Вихор». Однак остаточно всі підозри з героя було знято лише у 1965 році.

З письменником Юліаном Семеновим Березняк знайомий не був — той брав інформацію з архівів розвідки. Зате за довгий час доля зводила його з багатьма непересічними особистостями — митрополитом Шептицьким, сином Івана Франка Петром, героєм книги «Всім смертям назло» Владиславом Титовим, міністром освіти Польщі Скшишевським.

Євгена Березняка було нагороджено більш як 10 орденами та 30 медалями різних держав. У 2001 році йому, одному з перших, було присвоєно звання Героя України. До свого столітнього ювілею він не дожив три місяці.