«Йо ма йо, тату!» — чую за спиною голос восьмирічної доньки. Перелякано озираюсь — людоньки! — хоч би хто з сусідів чи знайомих бува не почув нашої бесіди. Грізно дивлюсь на дитину, але все гаразд. «Йо-ма-йо» — це батончик такий шоколадний, Тетянка з'їла половинку раніше, а тепер лізе до батькової сумки по решту.
Улюблену дітворою арахісову цукерку (український варіант «Снікерса») випускає Костопільський завод продтоварів. Дзвоню на Рівненщину. «Йо ма йо, Сергію Михайловичу!»— волаю у трубку. Керівник же зайнятий, треба зразу до діла. «Не зрозумів...— сердитий голос на тому кінці дроту належить заступнику директора з комерційних притань пану Сергію Ткачуку. — ... А, це ви про цукерки? Випускаємо вже кілька місяців, поки жодних нарікань не було. Щоб ви знали, кожний новий вид продукції проходить ретельну процедуру затвердження у Держстандарті. Колегіально, за всіма пунктами, включно з назвою».
Цукерки «Йо-ма-йо» випускають під торговельною маркою «Родина». Теж дотепно. Бо де ви бачили сучасну українську родину, та без матюка? Жаль, що в часи Нечуя-Левицького їх не було. А то б ви таку «Кайдашеву сім'ю» почитали...
«А це й не лайливе слово зовсім, — ображається керівник.— Воно передає захоплення від смаку. Назва подобається всім, хто має почуття гумору. Назва — це поштовх для продажів».
У наш час конкуренції стає все важче просунутися на пересичений ринок, от і вигадують меткі менеджери сумнівні рекламні трюки. Підприємство «Луганськхолод» нещодавно запропонувало морозиво «Sex». Звичайний пломбір, зате у формі серця і двозначним закликом «Не відмовляй собі». Київський холодокомбінат своє морозиво «Масяня» рекламує гаслом «Масяня забайоне». Фахівці з підліткового сленгу пояснюють: останнє слово треба розбити по складах і прочитати через один.
Цим фантазія виробничників часто і обмежується. Можливо, скоро на ринок вийдуть супи миттєвого приготування «Бляха-муха» — чим не «назва, що передає захоплення від смаку»? Свої пропозиції, любий читачу, можна надсилати у Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої кооперації. Відомство, у свою чергу, могло би влаштувати конкурс на найкращу і найгіршу назви року.
Кажуть, що в старі радянські часи назви новим видам продукції просили давати поетів. За легендою, це Павло Тичина придумав назвати вино «Оксамит України», а Максим Рильський — «Сонце в бокалі» і «Перлина степу». Чи, може, в нас уже й поети перевелися? Та ні. Швидше, інколи трапляється, як у народнiй приказцi: все є — ума нема.