Бунтарі зі студентськими квитками

У неділю українські студенти відзначатимуть Міжнародний день студента. Для більшості він стане приводом для чергових дискотек та, як зараз модно казати, тусовок. Хоча якщо звернутися до історії цього свята, то причини для його запровадження не такі вже й веселі — 17 листопада 1939 року нацисти здійснили штурм університету Праги. Приводом для цього стали масові студентські демонстрації проти вбивства Яна Оплетала та вторгнення німців до Чехословаччини. Дев’ятьох студентських лідерів тоді було заарештовано, 1200 студентів потрапили у концтабори, всі чеські університети та колегії були закриті.

У новітній історії України теж було чимало драматичних моментів за участі студентів. Це й студентська революція на граніті, і події 9 березня 2000 року, і похід сумських студентів, і Помаранчева революція, і нинішня «анти–Табачна» кампанія та багато іншого. Ми поспілкувалися з активними учасниками студентського життя різних років і спробували змалювати колективний портрет українського студентства часів Незалежності.

«Студентський рух 90–х почався ще наприкінці 80–х, коли пішла потужна хвиля національного відро­дження, — розповів «УМ» нинішній директор інституту «Республіка» Володимир Чемерис. — Мене двічі виключали з Київського університету — у 1982–му та 1988 роках, обидва рази — за націоналізм. Також ми багато в чому впливали на процеси, які відбувалися в університеті: вперше добилися тоді, щоб військова кафедра у вузах стала необов’язковою. А в 1988 році комсомольська організація фізичного факультету першою прийняла рішення про саморозпуск.

Студентство 90–х, на відміну від нинішнього, прагматичного, відзначалося ідеалізмом. У тому ж 1988 році ми на фізичному факультеті організували, як тоді говорили, «неформальне» об’єднання «Громада», куди почали приходити студенти з інших факультетів та вузів, які хотіли змінити Україну. Нашими головними ідеями була Україна — незалежна й демократична. Багато хто до цього визначення додавав іще й слово «соціалістична». А от День студента ми тоді відзначали зовсім не так, як нині. Для мене він асоціювався з європейською студентською революцією 1968 року, зі студентами Афінської політехніки, які 17 листопада 1974 року повстали проти режиму «чорних полковників». Ми відзначали передусім ці дати».

Через десять років сформувалося покоління, яке зробило свій внесок у Помаранчеву революцію, — саме на них свого часу покладала великі надії у своєму романі Ліна Костенко. А ось якими бачить той час лідер гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк: «Студенти початку 2000–х — це покоління перехідного етапу, яке жило своїм мисленням, без чіткого ідеологічного підґрунтя. Пам’ятаю, що свідомо я перейшов на спілкування винятково українською мовою на другому курсі університету. Тоді я більше цікавився музикою, ніж політикою, хоча чув і про зникнення Гонгадзе, і про гучні вбивства відомих політиків. У часи Помаранчевої революції ми всі вболівали за Ющенка, і коли оголосили про перемогу Януковича, всіх охопило обурення. Звичайно, ми всі ходили на Майдан, і в нас у квартирі жило багато приїжджих — рекорд 17 людей. Але, якщо чесно, усвідомлення того, що відбувається в Україні, прийшло дещо пізніше, і з кожним роком ця правда розкривається все глибше».

«Особливість сучасних студентів у тому, що вони вже не знають, що таке «совок». Більше того, ми виховані Помаранчевою революцією та книгами про Гаррі Поттера. Немає вже рабської психології, яка, на жаль, інколи зустрічається у старших поколінь», — переконаний ще вчорашній студент, а нині — журналіст «України молодої» Іван Гавриляк.

Які ж вони — нинішні студенти? Прагматичні, цілеспрямовані, активні. Правда, соціальні мережі часто замінюють живе спілкування, але вони ж і згуртовують. А головне — сучасні студенти зберігають той самий бунтарський дух, притаманний усім молодим людям. Про це варто не забувати, святкуючи День студента.