Государ під грифом «секретно»

Ця новина пролунала, мов грім серед ясного неба — у понеділок голова московського фонду «Відро­дження культурної спадщини» Олександр Панін і керівник харківської обласної філії товариства «Русь триєдина» Сергій Мойсєєв повідомили, що вже в середу неподалік села Борки Зміївського району встановлять пам’ятник російському імператору Олександру ІІІ. До цього часу про подію в регіоні, схоже, знали хіба що чиновники облдержадміністрації. І то, мабуть, лише тому, що без їхньої допомоги росіяни не змогли розмитнити монумент на кордоні й «узаконити» на рівні сільради його встановлення в Україні.

Не менш цікавою виявилася й передісторія проекту. За словами пана Мойсєєва, просити чи то благословення, чи то дозволу на спорудження постамента він улітку їздив до самого президента. Але не Януковича, а... Путіна. Той якраз перебував неподалік Харкова, на Прохоровому полі, де росіяни широко відзначали річницю Курської битви. Підійти до глави сусідньої держави харків’янин зважився тієї миті, коли той iшов покладати квіти до військового меморіалу. «Володимире Володимировичу, вам лист від харків’ян, — з якимось благоговійним натхненням переповів свою історію пан Сергій. — Слово «харків’яни» його миттєво «ввімкнуло». Він потеплішав поглядом і на зворотному шляху сам підійшов до мене і взяв листа в руки, навіть охоронця відштовхнув». Але про свою обіцянку Путін, схоже, забув, і тоді Сергій Мойсєєв поїхав на зустріч iз ним уже до Києва на річницю хрещення Русі. І коли російський президент брав участь у знаменитій «конференції Медведчука», знову вручив йому «чолобитну». Ось тоді «механізм включився» вже по–справжньому, і за кілька місяців монумент «із залізобетону в бронзянці» (так описує пам’ятник пан Мойсєєв) прибув на кордон.

Дату і місце для його встановлення обрано не випадково: рівно 125 років тому саме на цій ділянці тоді ще Курсько–Харківсько–Азовської залізниці сталася аварія імператорського потяга, в якому государ iз родиною їхав зі столиці до Харкова. Трагедія забрала життя 22 людей, ще 68 отримали тяжкі травми. Але царська сім’я залишилася неушкодженою, тому що Олександр ІІІ, маючи від природи могутню статуру, підпер плечима дах сплюснутого вагона, й імператриця з дітьми вибралися з пастки. Ця подію російська громадськість і духовенство піднесли до рангу дива Господнього і поклали початок будівництву багатьох храмів. Не стала винятком і Харківська губернія, де на місці аварії було спору­джено Спасо–Святогорський скит, дзвіницю Преславного Преображення, храм в ім’я Христа Спасителя, а пізніше й пам’ятник Олександру ІІІ. До цього часу збереглася лише обезглавлена дзвіниця, яку 10 років тому від повної руйнації врятувала Південна залізниця. Тож відкриття під Борками нового імператорського пам’ятника Олександр Панін назвав «відновленням історичної справедливості», а Сергій Мойсєєв спрогнозував, що Спасів Скит від сьогоднi стане «магістраллю руського світу» і точкою відродження всього, про що цей світ мріє.

Ще до відкриття пам’я­тник спорядили відеокамерами і загоном відомчої охорони Південної залізниці. А на саму церемонію відкриття привезли десантну бригаду капітана Моргєлова і кілька загонів російського козацтва. Список запрошених теж здивував. Українську сторону представлятимуть лише голова облдержадміністрації Михайло Добкін і духовенство УПЦ Московського патріархату, а російську, крім згаданих захисників, — численні представники дипломатичного корпусу, включаючи посла РФ Михайла Зурабова і низку громадських організацій, що невтомно працюють над розбудовою «руського світу». Про те, що останній у їхній уяві не має й натяку на бодай умовні кордони, свідчить також i напис на пам’ятнику, яким Олександра ІІІ названо його повним титулом — Імператор Всеросійський, цар польський і князь фінляндський. «Треба було згадати і Молдову», — запізніло спохопився пан Панін, але потяг, як кажуть, пішов.

Утiм автори цього проекту не виключають, що їхні ідеї в Україні припадуть до душі не всім. Вони навіть готові до символічного «чемоданчика з сухарями», який їм можуть піднести просто на відкритті монумента. Але відступати не збираються, так само як і миритися з євроінтеграційними планами українців. Постать Олександра ІІІ у цьому зв’язку — фігура знакова. Саме цей государ, за словами Сергія Мойсєєва, спілкувався з Європою через панську губу і «не поспішав нікуди інтегруватися». «Європейці стояли й смиренно чекали, поки імператор рибки наловить, а потім «соізволить» iз ними поспілкуватися», — з невимовною гордістю розповів пан Сергій, хоча так і залишилося незрозумілим, як насправді сьогодні можна пишатися такого роду «дипломатією».