Анатолій незадовго до трагедії. (з сімейного архіву.)
Чотири з половиною роки тому на 16–річного випускника школи напав із сокирою в руках п’яний бандит. Усі п’ять звірячих ударів прийшлися на ліву частину голови. Здобиччю нелюда стали 500 гривень, куртка хлопчика і мобільний телефон...
— Мій син називав його «дядя Коля». Цей чоловік жив у нас на фермі близько року і працював у теплиці, — розповідає мати Анатолія Валентина Бенедешина. — Сам він — безхатченко. Прийшов до нас кілька років тому, слізно попросився: допоможіть, бо позбувся житла, їсти купити не маю за що. Ми дали йому притулок та роботу. Він жив у нас у будинку, мав нормальне харчування. Але через деякий час цей чоловік став дуже сильно зловживати спиртним. Не допомогло навіть кодування. Трагедія сталася саме в той момент, коли «дядя Коля» у черговий раз зірвався і запив.
Жінка з жахом згадує той день. Сама вона перебувала по роботі у відрядженні в Києві, а син дзвонив їй щовечора і розповідав, як iдуть справи вдома. Подзвонив Анатолій і напередодні трагедії, розповів, що все на фермі добре, але от «дядя Коля» знову взявся за пляшку. Це була остання розмова матері з сином. Бо наступного дня телефон уже мовчав. Зате зателефонувала схвильована сусідка і повідомила, що Валентині треба терміново повертатися додому.
...Коли Анатолія везли до лікарні, ніхто не вірив, що він хоча б годину проживе. Адже пульсу вже не було й дихати самостійно хлопець не міг. Лікарям довелося видалити не тільки роздроблені кістки черепа, а й практично всю праву сторону мозку! За всіма прогнозами, підліток повинен був померти. Але завдяки материнській любові трапилося неймовірне: Анатолій не тільки вижив, а й самостійно став на ноги і зараз вже вчиться розмовляти.
...Коли Валентина приїхала додому, її сина вже відвезли до Миколаївської обласної лікарні швидкої допомоги. Після первинного огляду всі лікарі дружно відмовилися братися за операцію, мотивуючи це тим, що навіть одного відсотка на успіх немає. Мати буквально вимолила життя сина на колінах. І тоді сталося перше диво: оперувати хлопчика погодився лікар–нейрохірург Андрій Рожок. Це саме той лікар, який у прямому сенсі «витягнув iз того світу» 18–річну Олександру Попову після того, як її по–звірячому побив п’яний нелюд 9 травня 2011 року. Цій дівчині теж давали лише 5 відсотків на життя. Уся країна із завмиранням серця стежила за її долею. Зараз дівчина пройшла курс активної реабілітації і повернулася до повноцінного життя.
У випадку з 16–річним Анатолієм Фільтановичем лікар Андрій Рожок теж зумів перемогти смерть. Операція під його керівництвом пройшла вдало: хлопець залишився жити, незважаючи на те, що лікарям довелося видалити практично всю праву частину мозку.
— Там, де цей п’яний садист сокирою рубав хлопця «по живому», кістки так глибоко увійшли всередину мозку, що утворилася діра діаметром приблизно 15 сантиметрів! — згадує один iз лікарів Миколаївської обласної лікарні швидкої допомоги, який проводив первинний огляд хлопця ще до операції. — З’ясувалося, що уламки від розбитих кісток черепа розлетілися в усі сторони і глибоко вп’ялися в тканини мозку. Через це міг розвинутися глибокий некроз тканин. Щоб цього не сталося, моїм колегам довелося в прямому сенсі слова видалити весь мозок з одного боку голови Анатолія.
— За ті шість годин, що тривала операція, дитина кілька разів помирала на операційному столі, але нам вдавалося «запустити» серце, — згадує лікар–нейрохірург Андрій Рожок. — Не тільки наша професійна майстерність зіграла вирішальну роль. Я впевнений: у тому, що Анатолій вижив, був промисел Всевишнього.
...Весь цей час перед дверима операційної за порятунок життя Анатолія молилася його мати Валентина. І таки відмолила сина у Бога. Але те, що їй довелося побачити на другий день після операції, стало для жінки справжнім шоком.
— Син упав у кому відразу ж, як тільки закінчилася операція, — згадує Валентина Бенедешина. — Коли я зайшла в палату, його тіло було обплутане різними дротами і трубочками від медичних приладів. Він жив тільки завдяки штучній підтримці медикаментами спеціальною апаратурою. Лікарі мені кажуть: «Ви розумієте, що того хлопчика, якого ви пам’ятаєте, більше немає? Це глибокий інвалід на все життя. Навіщо його мучити? Найкраще, що ви можете для нього зробити, це відключити від апарата штучного дихання...»
— Як я переживу рідного сина? — відповіла вона лікарям. — Не бути цьому! Ми разом будемо боротися за життя до останнього!
Далі пішла відчайдушна боротьба за кожен прожитий день. Валентині довелося щодня купувати ліки, що відновлюють клітини мозку. На це у неї йшло по три тисячі гривень щодня. Жінці довелося влізти в борги, закласти все своє майно, розпродати ферму, але вона не здавалася: крок за кроком відвойовувала сина у смерті. Валентина приходила в палату до Анатолія, який усе ще перебував у комі, і розмовляла з ним. «Синочку, це мама, — тихо говорила вона Анатолію. — Ти вже одужуєш. Чуєш?». Але син ще довго не подавав ознак життя. А одного дня трапилося неймовірне: жінка доторкнулася до його руки і раптово на одному з моніторів різко змінилися показники. «Він вас чує, — зраділа медсестра. — Розмовляйте, розмовляйте з ним!». Хлопець усе ще перебував у комі, але вже міг чути голос матері. А котрогось дня сталося ще одне диво: Анатолій почув, як мама кличе його по імені, й... розплющив очі!
— Любов сильніша за закони медицини, — каже Ірина Жабченко, доктор медичних наук. — Завдяки їй відбуваються дива, які не може пояснити традиційна наука. Хто міг би повірити тоді, дивлячись на цього хлопця, у якого замість правої півкулі зяяла величезна діра в голові, що через рік він встане з ліжка, а через півтора — скаже свої перші слова?!
Поки Анатолій відновлювався в лікарні, пройшов суд над його катом. Чоловік отримав 16 років суворого режиму. За словами сусідів, занадто м’яке покарання. А от мати хлопчика Валентина готова навіть пробачити нелюда, аби Бог тільки дозволив її синові жити і відновитися після операції.
— Ця трагедія сталася відразу після випускного балу в школі, — витирає сльози Валентина Бенедешина. — На архівних фотографіях і відео я бачу сина щасливим і усміхненим. Разом зі своїми однолітками він прощався зі школою з посмішкою на губах. Попереду його чекали вступні іспити до юридичного вузу. Про погане ніхто навіть думати не хотів. Пам’ятаю, ще пообіцяв однокласникам, що зробить їм шкільні альбоми, диски з фотографіями — всі були налаштовані тільки на хороше. Тепер і фотографії, і відео залишилися тільки на комп’ютері. Син не зміг закінчити задумане...
Толік у школі був громадським активістом, тому вже після трагедії однокласники в лікарню навідувалися фактично кожен день. Допомагали, хто чим міг: хтось грошима, хтось простим людським співчуттям.
— Я пару разів разом з Анатолієм намагалася переглянути цей останній відеозапис, який зберіг сина здоровим і щасливим, — каже мати Валентина. — Але він, коли побачив відео, заплакав, у нього стався напад. Довелося перегляд відкласти до кращих часів. Анатолію боляче бачити те, яким він був здоровим і міцним раніше. А зараз навіть просто на ноги піднятися — вже перемога!
Та все одно найгірше залишилося позаду. Зараз, коли мозок Анатолія став відновлюватися, йому треба думати тільки про хороше. Не так давно Валентина Бенедешина запросила до сина логопеда. Лікар тепер щодня по кілька годин вчить її сина заново вимовляти слова.
— Діагноз Толіка логопед дізналася тільки після того, як він уже навчився розмовляти, — вперше за весь час нашого спілкування усміхається мама Валя. — Мені здається, що вона нам так і не повірила. З наукової точки зору, те, що відбулося, схоже на фантастику: людина, якій видалили всі мозкові центри, що відповідають за мову, заговорила!
Крім того, з’ясувалося, що юнак навіть не втратив пам’ять після операції. Він не тільки згадав матір, а й усе, що сталося з ним у той нещасливий вечір...
Зараз лікарі з реабілітаційного центру в Броварах, що під Києвом, запрошують Анатолія разом iз мамою пройти у них курс реабілітації. Але грошей для цього не достатньо. Щоб закріпити неймовірний результат, не можна ні в якому разі припиняти почате. Всі, хто не байдужий до цієї дивовижної історії і долі сильних духом людей, можуть внести свій внесок у зцілення любов’ю.
Контактний телефон матері Анатолія: (098) 428–37–42.
Реквізити для перерахування грошей мамі Валентині Анатоліївні Бенедешиній: Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк».
МФО: 326461
ОКПО: 09326464
Розрахунковий рахунок: 29096918700011
Пожертвування можна переказати також на рахунок бабусі хлопця в Приватбанку Анни Фільтанович, номер картки 5168757205588314.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
