Українські інтереси: після «багатовекторності»

      Із завершенням самітів ЄС і НАТО окреслились нові тенденції як у відносинах України з євроструктурами, так і з Росією. Для порівняння нагадаємо, що Росія своєчасно розпочала торг з євроструктурами, захищаючи свої інтереси. Позиція ж нашої держави була, м'яко кажучи, відсутня, а в деяких випадках навіть протилежна заявленій стратегії. Наш північний сусід чітко повідомив Європейському Союзу про свою підтримку розширення тільки у випадку, якщо Брюссель погодиться на забезпечення російських економічних інтересів у Центральній і Східній Європі. Ще 30 січня 2004 року МЗС Росії вручило послам 15 країн членів ЄС і 10 майбутнім учасникам список із 14 пунктів вимог, які полягали у наступному:

      — відмова Євросоюзу від введення високих імпортних тарифів на низку російських товарів,

      — зняття обмежень з російського енергетичного експорту,

      — прийняття збільшених імпортних квот на зерно,

      — полегшення доступу на ринки країн ЄС російської сталевої продукції,

      — невирішені питання життєзабезпечення Калінінградської області,

      — становище співвітчизників у Латвії й Естонії, які набудуть статусу повноправного членства в ЄС.

       І хоча провідним країнам Євросоюзу «зростання російського апетиту» до європейських капіталів не сподобалось, але... великий взаємний інтерес і взаємозалежність в енергетичній сфері стали тією визначальною складовою, яка продиктувала їм вибір стратегічного партнерства з Росією.

      У своїх планах розвитку на 30 років ЄС заклав зростання попиту на енергоносії на 18%, а попит на природний газ — на 64%.

      Крім того, Євросоюз намагається створити спільний для країн ЄС стратегічний запас нафти і газу: створення об'єднаних резервів сприятиме країнам Євросоюзу подолати деякі кризи, подібні тим, які були викликані терактами в США 11 вересня 2001 року, або після війни у Перській затоці десять років тому. Всі ці ризики характеризувались різким стрибком цін на сиру нафту. Серед основних постачальників сировини на терени ЄС уже визначені Росія, Алжир і Норвегія. Таким чином, і надалі потреба ЄС в імпорті енергії зростатиме.

      Росія також запропонувала Євросоюзу прийняти Концепцію загальноєвропейського єдиного економічного простору ЄС — Росія. Україна — не пропонувала.

      Росія має вигідне географічне положення і, беручи до уваги перевагу в цінах, може скористатися з цієї ситуації. Вона запропонувала ЄС надати їй допомогу у фінансуванні будівництва Північно-Європейського газопроводу, а також і Ямало-Європейської газопровідної мережі, що проходить через Білорусь і Польщу.

      Україна має вигідне географічне положення, але, як передбачається, зможе ним користуватись на сто відсотків, поки Росія не збудувала нові газопроводи в обхід нашої держави.

      Поза енергетичним питанням утворена Рада співробітництва Росія—ЄС контролює інфраструктурні проекти, фізичну безпеку транспортних сіток, пілотні проекти енергозбереження в Росії, Центр енергетичних технологій, торгівлю електроенергією, питання ядерної безпеки, правовий захист довгострокових енергетичних поставок, а також роботу Спеціального комітету високого рівня з енергетичної співпраці.

      Відбувається поглиблення контактів на воєнному напрямі співпраці Росії—ЄС, представники яких ведуть серйозні переговори про співробітництво майбутніх військових сил ЄС і ОДКБ по лінії боротьби з тероризмом, наркобізнесом і торгівлею зброєю.

      Нагадаємо, що на нещодавньому Стамбульському саміті Україні запропонували разом з Росією «боротися з проявами тероризму» у Середземномор'ї, використовуючи при цьому свої морські військові бази (російська військова база Чорноморського флоту, між іншим, перебуває на українській території).

      Поглиблюється співробітництво Росії з ЄС в галузі металургійної промисловості: укладено угоду про поставки російської сталі на європейський ринок, якою передбачено збільшення квот. ЄС також зацікавлений у збільшенні на 12% експорту кольорових металів з Росії, веде переговори про торгівлю ядерними матеріалами.

      З боку Росії не залишилась поза увагою і вимога ЄС підвищити ціни на енергоносії, оскільки вони не відповідають собівартості. У зв'язку із зазначеним, Москва пообіцяла, що ціни на енергоносії для промисловості будуть підвищені до 2010 року вдвічі. Не виключено, що цей принцип буде поширено і на енергоносії, що експортують в Україну.

      Останні плюси, досягнуті Росією, — укладення протоколу про підтримку Росії щодо членства у СОТ.

      Отже, по всіх вищезгаданих напрямах у відносинах з ЄС Росія значно випередила Україну.

Російський бізнес — ключовий в Україні

      Україна залишається привабливою для певної частини російського капіталу з урахуванням того, що умови діяльності російських компаній, які працюють із західними партнерами, усе більше будуть підпадати у залежність від державної влади і потерпатимуть від конкуренції з боку бізнес-структур, близьких до «Єдиної Росії» («ЛУКойл», «Сібнафта», «Базовий елемент», «Руснафта», «Магнітка» тощо).

      Про свою діяльність в Україні заявила третя за потужністю в РФ недержавна російська нафтогазова кампанія ТНК-ВР, якій належать п'ять нафтопереробних заводів в Росії і в Україні загальною потужністю понад 1 млн. барелей на день (50 млн. тонн на рік) і понад 2100 АЗС на територіях обох держав. 25 вересня 2003 р. російський інвестиційний банк «Траст» розпочав діяльність на українському ринку (серед акціонерів «Траста» фігурують МФО «Менатеп» і нафтова компанія ВАТ «ЮКОС», які зацікавлені у придбанні українських заводів з виробництва мінеральних добрив, таких як «Винницяхімпром», «Сумихімпром» і сiверськодонецький «Азот» тощо). Зміцнились позиції російської групи «НРБ», ядром якої є московський Національний резервний банк, що входить у число 20 найбільших банків Росії. Свою діяльність в Україні група почала зі створення «Банку НРБ-Україна», чисті активи якого складають близько 320 млн. грн. Розгортає роботу ЗАТ «СП УКРТВС», створене в Україні наприкінці 2001 року, засновниками якого у рівних частках є ВАТ «ТВЕЛ» (Росія), ЗАТ «Національна атомна компанія «Казатомпром» (Казахстан) і Фонд держмайна України. (Сферою діяльності СП є спільне виробництво конкурентоздатного ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000 АЕС України). Серед спільних українсько-російських проектів перспективними вбачаються виробництво вертольотів типу Мі-8/Мі-171 держпідприємствами Міністерства оборони України «КАРЗ» «АВІАКОН» (Сумська обл.) разом з ВАТ «Улан-Уденський авіаційний завод» (ВАТ «УУАЗ», РФ). За деякими підрахунками, в середньому, російський капітал придбав близько 70% акцій провідних українських підприємств, посилив позиції в банківській сфері Української держави тощо.

      Що ж залишається Україні? Наша держава має шанс скористатися своїми перевагами, по-перше, як транзитна країна для доставки енергоносіїв у Європу. Кабінет Міністрів України схвалив умови транзиту російського природного газу по території України на 2004 рік (розпорядження від 15 вересня 2003 року N568-р), за яким Росія у 2004 році гарантує транзит по території України 127,8 млрд. куб. газу, у тому числі 110 млрд. кубометрів — у європейські країни. Але це — на поточний рік. Відстоювати свої інтереси в цьому напрямi слід якомога наполегливiше, поки не побудовані інші обхідні варіанти. Саме в цьому криється майбутня загроза: поява нових транзитних ліній в обхід української території додасть нових аргументів для тиску на українську владу ззовні.

      Не слід також забувати, що Україна для Росії є найважливішим торгово-економічним партнером не тільки за обсягами товарообігу, а й за глибиною кооперації між підприємствами і цілими галузями. Домінантна роль Москви, зміцнення ключової ролі фінансово-промислових груп на українському ринку є важливим пунктом в парадигмі відносин Україна—Росія. Ця площина охоплює, перш за все, енергетичний чинник, що включає питання створення газотранспортного консорціуму, реверсне використання нафтопроводів Одеса—Броди з його майбутнім перенаправленням з Європи в Азію, посилення присутності РАТ «ЄЕС Росії» в українській енергетиці.

      Спостерігається зміцнення енергетичного простору, в рамках якого, по-перше, вступають у дію Міжнародний газотранспортний консорціум, ратифікований Верховною Радою України та Держдумою РФ 4 лютого 2003 року, а також досягнуті домовленості між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз». Форсифікація проектів газотранспортного консорціуму з використанням чинника заборгованості України за природний газ пов'язана з ситуацією, що склалася навколо шляхів транспортування блакитного палива в Західну Європу. Введення в дію газотранспортного консорціуму (ГТС) дозволить не тільки диверсифікувати шляхи експорту російських енергоресурсів на Захід, а також сприятиме введенню в дію паралельних гілок газопроводів Торжок—Долина та Іванцевичі—Долина, плюс додаткову ділянку газопроводу Богородчани—Ужгород. Залучення «третьої» сторони у становленні ГТС є досить умовним, оскільки німецькі компанії є реципієнтом російських ресурсів.

      До цього додається активізація РАТ «ЄЕС Росії» навколо приватизації української енергетики по регіонах. За даними джерел Фонду держмайна України, майже 80% українських нафтопереробних потужностей, близько 30% українських обленерго та майже всі підприємства кольорової металургії знаходяться в руках російських інвесторів. До того ж, російським компаніям в Україні належить майже 30% українського ринку молочних продуктів, а також приблизно половина ринків телереклами та мобільного зв'язку. Очевидно, що спектр інтересів російських інвесторів пошириться поза нафтовою промисловістю та електроенергетикою на сферу послуг, харчову та легку промисловості.

      До цього можна додати посилення позицій російського банківського капіталу в Україні. Спостерігається перетікання українських підприємств під опіку російських банків, які приваблюють як своїми кредитними можливостями, так і низькою вартістю обслуговування. Так, українські підприємства і компанії становлять 98% усіх клієнтів ЗАТ «Альфа-Банка». Це такі гіганти української промисловості, як ВАТ «Дніпроспецсталь», НАК «Нафтогаз України», НПІГ «Інтерпайп», «ТНК-Україна», ВАТ «Азов», «АВК», АТ «Данко», ВАТ «Нікопольський завод феросплавів», ВАТ «Азовсталь», ЗАТ «Київстар ДжЕсЕм» й інші.

      Україна і Росія — активні партнери у військово-технічній сфері. Нагадаємо, що виробничі зв'язки з Росією підтримують близько 270 підприємств ВПК України. Постачання матеріалів і комплектуючих до РФ здійснюють 244 підприємства, а 69 вітчизняних виробників отримують їх із Росії. Номенклатура українських постачань окремих зразків ЗВТ і комплектуючих до них у Росію становить понад 7000 найменувань, а імпортованої продукції з Росії в Україну — понад 8000 найменувань.

      У зв'язку iз зазначеним, першочерговим завданням уряд визначив збільшення присутності українських компаній і банків на російському ринку. При цьому Міністерство економіки має намір ініціювати державну підтримку створенню спільних підприємств, особливо, якщо третьою стороною в них будуть виступати компанії Євросоюзу. Такі СП будуть створювати переважно у галузі виробництва нового обладнання, що могло б замінити застарілі радянські технології.

Як використати статус сусіда ЄС

      Певних позитивів можна досягнути, перебуваючи і у статусі сусіда ЄС. Нагадаємо, що за програмою сусідства ЄС перш за все позначив три найважливіші напрями:

      — змiцнення кордонів, на що виділені декілька десятків млн. євро,

      — боротьба з нелегальною міграцією,

      — а також пов'язана з першими позиціями розбудова інфраструктури прикордоння. У рамках програми «Польща—Білорусь—Україна» на реалізацію спільних програм і проектів від ЄС Польща отримає 48 млн. євро, а Україна і Білорусь — по 4 млн. євро. Гроші неабиякі, але все ж таки є реальними. У цьому випадку, скоріш за все, можуть виграти наші єврорегіони, діяльність яких «пробуксовує» з огляду на ряд негативних факторів, якщо достойно скористаються наданою допомогою.

      Проте Україна могла б «поторгуватись» з Євросоюзом щодо змiцнення кордону по всьому периметру української території, а не тільки західної його частини, як того прагне ЄС. Тим більше що саме з російського боку посилюється загроза нелегальної міграції, основні потоки якої за своїми зобов'язаннями перед ЄС має зупинити Україна. В результаті саме наша країна зазнає найвiдчутнiших витрат на утримання затриманих нелегалів.

      Отже, можливості відстоювання СВОЇХ, українських інтересів є. А що для цього є необхідним, можливо, підкаже формула відомого політика Великої Британії Вінстона Черчілля, який наполягав на тому, що у Великої Британії не може бути інших інтересів, ніж британські. А у нас не може бути інших інтересів, ніж УКРАЇНСЬКІ.

Людмила ЧЕКАЛЕНКО,

доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка.