Рука підтримки наприкінці шляху

12 жовтня у світі пройде під знаком Дня паліативної та хоспісної допомоги. До цієї дати в Україні триває тиждень заходів, мета якого — підтримати людей iз невиліковними недугами, звернути увагу держави і суспільства на проблеми цих людей. Виставки, творчі вечори, концерти, що відбудуються у рамках Тижня, мають, за задумом організаторів, розвінчати міфи про паліативну та хоспісну допомогу.

Нині в Україні є близько 20 хоспісів та центрів паліативної допомоги. Вони діють на різних засадах: державні, благочинні, комунальні. Не всі ці заклади, на думку експертів, відповідають міжнародним стандартам паліативного догляду. Однак те, що вони є, означає полегшення чиїхось страждань, виконання чиєїсь останньої волі і чийсь спокій на останній земній дорозі.

Близько півмільйона наших співгромадян щорічно потребують професійної паліативної допомоги. І, за неофіційною статистикою, по всій країні налічується трохи більше як 600 ліжко–місць для таких пацієнтів. За словами голови громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» Василя Князевича, точних офіційних даних немає, оскільки немає стандартів, які б визначали, що таке — ліжко паліативної допомоги або відділення.

Особливо гостро хоспісної допомоги потребують онкохворі. Щодня від раку в муках помирають близько 260 українців. При цьому багато хто з них не отримує знеболювального та іншої медичної підтримки. На думку медиків, найбільшою проблемою вітчизняної медицини в даному випадку залишається те, що лікарям доводиться приховувати діагноз від пацієнтів і говорити про хворобу тільки з родичами. Тому, за даними Ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, враховуючи всіх залучених у дану ситуацію, можна сказати: підтримки потребують приблизно 2,5 мільйона чоловік.

Міжнародні експерти стверджують: утримувати хоспіси дорого для держави, і тому в світі розвивається домашня паліативна допомога. Однак у нас усе впирається в доступ до сильнодіючих знеболювальних препаратів. Онкохворі отримують сильне знеболювальне у вигляді ін’єкцій. І робити їх (за необхідності) в будь–який час можуть тільки в умовах стаціонару. Доступу до таблетованого морфіну в таких пацієнтів немає. Тому і патронаж невиліковних хворих удома не може бути повноцінним.

«Наразі уряд України проводить системну роботу з розширення та спрощення доступності наркотичних лікарських засобів для тяжкохворих, — зауважує віце–прем’єр–міністр України Костянтин Грищенко. — Зокрема, втілюється ініціатива щодо переходу з ін’єкційних методів знеболювання на пероральні. Було значно спрощено процедури використання медиками наркотичних лікарських препаратів у своїй практиці, полегшено доступ амбулаторних хворих до знеболення, особливо в сільській місцевості, де лікувальні установи та аптеки віддалені від пацієнта».

Однак недостатня поінформованість суспільства, на думку пана Грищенка, сповільнює реалізацію реформ. «Ще в червні я доручив МОЗ підготувати та розіслати інформаційний лист обласним керівникам структурних підрозділів з питань охорони здоров’я щодо змін у порядку поводження з лікарськими наркотичними засобами в закладах охорони здоров’я, а також переходу до використання пероральних форм знеболювальних — таблетованого морфіну — та необхідності використання цього лікарського засобу, — наголошує віце–прем’єр–міністр. — Водночас до мене все частіше звертаються громадські організації, які опікуються тяжко хворими українцями, і повідомляють: на місцевому рівні у лікарів немає бажання виписувати такі знеболювальні».

Нагадаємо, на початку року Україна зробила важливий крок у сфері паліативної допомоги та полегшення доступу до знеболювальних, уперше зареєструвавши в Україні саме таблетовану форму морфіну та долучивши до процесу виробництва вітчизняні підприємства. Функцію виготовлення лікарського засобу як соціальну місію взяло на себе одеське підприємство «Інтерхім», яке вже передало на безоплатній основі Міністерству охорони здоров’я першу партію знеболювального для потреб важкохворих у різних регіонах країни.