Німеччина готується до парламентських виборів, які відбудуться в неділю, 22 вересня. Від результату яких значною мірою залежить майбутнє не тільки (а можливо, навіть не стільки) німецьких громадян, а й деяких держав Євросоюзу. Принаймні в урядах Греції та Португалії, які розраховують на нові кредити ЄС, за перебігом виборчого процесу стежать дуже уважно. Політика нинішнього уряду економічно найпотужнішої європейської держави їх цілком влаштовує. Тоді як у разі приходу до влади соціал–демократичної опозиції щедрий потік вливань у кризові економіки слабких ланок єврозони, швидше за все, суттєво всохне.
Щоправда, позиції чинного канцлера ФРН Ангели Меркель та її політичної сили — Християнсько–демократичного союзу в команді з Христистиянсько–соціальним союзом, який базується в Баварії (і днями тріумфально виграв там місцеві вибори) — напередодні виборів більш ніж міцні.
Блок ХДС/ХСС є безумовним фаворитом електоральних симпатій. Зате про його партнерів по урядовій коаліції, Вільну демократичну партію, цього не скажеш. Згідно з даними останніх соцопитувань, вільні демократи можуть розраховувати заледве на 5% голосів — якраз на рівні проходження в Бундестаг. Хоча на минулих виборах 2009 року ВДП здобула 14,6%. Найбільша опозиційна партія, Соціал–демократична, має симпатії близько 25% виборців. А її традиційні партнери, «Союз 90/Зелені», демонструють упевнене зростання рейтингу. І якщо разом зі СДПН у них виявиться більше мандатів, ніж у ХДС/ХСС із партнерами, парламентська більшість може виявитися зовсім не «меркелівською», а уряд очолить лідер есдеків Пеер Штайнбрюк. Хоча в історії ФРН, навіть зовсім нещодавній, траплялися й випадки «неправильних» коаліцій, коли «християни» були змушені вступати в урядову коаліцію з соціал–демократами.
Ще одна партія, яка впевнено долає п’ятивідсотковий виборчий бар’єр — «Ліві».
Вибори до Бундестагу відбуваються за змішаною системою. Половину депутатів обирають в одномандатних округах прямим голосуванням, а другу половину — за партійними списками окремо в кожній землі. Саме другий, «пропорційний» голос вибоця формує партійно–політичну структуру парламенту, а перший лише коригує персональний склад кожної фракції.
Як зазначають оглядачі, результат голосування значною мірою залежатиме від явки виборців. Чотири роки тому вона була рекордно низькою — на виборчі дільниці не з’явилися майже 30% громадян, наділених правом голосу. Такої низької цікавості електорату до голосування в післявоєнній історії Німеччини ще не було.
Тепер багато що залежить ще й від політичних симпатій мігрантів, яких у Німеччині налічується вже близько 16 мільйонів — це майже 19% населення країни. Щоправда, тільки 9% із них мають право брати участь у голосуванні.
Якщо у ставленні до порятунку кризових держав єврозони чинний канцлер та її суперник у боротьбі за цю посаду мають різні позиції, то щодо України їхні погляди загалом схожі. Власне, всі німецькі політики висловлюються на підтримку реформ і демократії в пострадянських державах. Проте Київ, хоч як це парадоксально звучить, більше зацікавлений у тому, щоб при владі залишилася Ангела Меркель. Попри те, що саме вона раніше жорстко критикувала Україну за ув’язнення Юлії Тимошенко, натякаючи на те, що це стане перешкодою до євроінтеграційних намірів української влади; «дружить» із Володимиром Путіним і таке інше.
Проте міжнародні оглядачі зазначають: якщо Меркель зі своїм ставленням до України вже визначилася, і її політика відома Києву, а політика української влади — Берліну, то з новим німецьким урядом довелося б починати все спочатку. Тим паче, що, за останніми чутками з кулуарів Бундестагу, Меркель уже давно погоджується з необхідністю якнайшвидшого підписання Угоди про асоціацію України з ЄС навіть у випадку подальшого ув’язнення Тимошенко. Тож, мабуть, найбільше Київ зацікавлений у тому, щоб після недільних виборів чинна урядова коаліція в Німеччині залишилася незмінною. Адже в разі непевного результату і тривалої «коаліціади» у жовтні, коли Раді ЄС належить визначитися щодо підписання Угоди про асоціацію, офіційному Берліну буде зовсім не до України.