Мисова недостатність

До Аязьми через Аскеті

В урочище Аязьма наша туристична група потрапила через перевал Аскеті. Спочатку «бусик» висадив нас на повороті до села Гончарне, а далі кілометрів сім–вісім ми вже «накручували» пішки. Чимчикували асфальтівкою, путівцем, лісовою стежкою, що й вивела на перевал. На самому перевалі зробили невеличкий «перекур». Передовсім (у групі ніхто не палить), аби помилуватись гірським краєвидом, точніше — вранішнім туманом, що стелився по кронах сосен і дубів і повністю зливався внизу з поверхнею моря. Неповторна природна миттєвість не могла не потрапити в об’єктиви наших «цифровиків». Виявляється, Аскеті не позначений ні на нових, ні на старих географічних мапах, про його існування знають лише місцеві жителі й наш незмінний провідник Людмила.

А от затяжний спуск із перевалу перетворився ледве не на справжнім екстрим. Річ у тім, що декілька днів тому в горах, схоже, пройшов рясний дощ. Унаслідок цього стежка, начебто протоптана за античних часів самими римськими легіонерами, оголилась ковзким камінням, і тому весь час для страхування потрібно було чіплятись руками за стовбури дерев і кущів. У підсумку наші зусилля увінчались виходом прямісінько на пляж «Інжир», що є перлиною урочища Аязьма. Пляж оточений напівколом скельних виступів і, по суті, є невеличкою бухтою. Її домінанта — масивний округлий скельний уламок у морі, метрів за двадцять від берега. Якщо підходити до цього місця на якому–небудь плавзасобі, то уламок стає схожим... ну, на те, що у нас нижче поперека. Тому місцеві називають цей пляж не інакше, як «...опа».

Утім це зовсiм не відповідає суті — вода тут прозора, без побутового сміття і водоростей, які зазвичай хвиля прибиває до берега. Принаймні «Інжир» не йде в жодне порівняння із пляжними територіями в межах, скажімо, Ялти чи Севастополя. Із «Інжиру», надто сусіднього пляжу «Командирський», добре проглядається дивовижний скелястий край мису Айя. Але туди пересічним туристам — зась. Відтак, задовольнившись купанням на пляжах Аязьми (до них додався ще пляж «Золотий»), вже маршрутним теплоходом ми відправились до Балаклави.

Чия «Айя»?

«Айя» — це колишня база відпочинку працівників «Укравтодору», фактично головний об’єкт відпочинку в межах однойменного мису. Шість років тому, як повідомляли ЗМІ, майно бази включно з парком у три з половиною гектари всього за 360 тисяч гривень дісталось такому собі сімферопольському ТОВ «Арктур–Тур». Основним засновником цього товариства тоді значилось ТОВ «Укркиївресурс». Останнє було засновником «Київуніверсалсервісу», того самого, що наразі обслуговує президентську резиденцію «Межигір’я». А ще ТОВ «Центравіа», якому належать авіатехніка, на якій сьогодні літає Президент України.

Це та інші збiги дали підстави інтернет–виданню «Українська правда» зробити однозначний висновок, що «Айя», що нині, за документами, числиться за кіпрським офшором «Леоліта трейдінг ЛТД», буцімто належить структурі Олександра Януковича, старшого сина глави держави. Із минулого року на місці колишнього головного корпусу відомчої бази відпочинку прискореними темпами зводиться розкішний палац, до якого через гори і реліктовий ліс веде вимощена асфальтівка. А минулорічним і цьогорічним рішеннями Севастопольської міськ­ради новим власникам додатково передано майже чотири гектари — під необхідне берегоукріплення і протизсувні заходи.

Після публікації в «УП», як повідомлялось, державна інформагенція з посиланням на Головне управління прес–служби та комунікацій адміністрації Президента повідомила, що Віктор Янукович і його сім’я не мають стосунку до будівництва на мисі Айя, а також компаній, які володіють тамтеш­ньою земельною ділянкою. Також ствержується, що згадане майно не в сфері компетенції і Державного управління справами.

Але всюдисущим туристам від цього все одно, як кажуть, ні холодно ні жарко. Їх турбує (достатньо переглянути інтернет–форуми) передовсім те, що їхній «ареал» із кожним роком дедалі звужується. Надто за рахунок колись доступних тридцяти гектарів державного ботанічного заказника, який без офіційних дозволів відгородили і взяли під озброєну охорону «таємничі» землевласники мису Айя.

Навпростець через ялівець

Аналогічним будівельним бумом «під прикриттям» сьогодні охоплений також сусідній, найпівденніший, мис України — Сарич. Про це на нещодавній прес–конференції в Сімферополі з болем і тривогою розповіла голова Ради громадських екологічних організацій Севастополя Маргарита Литвиненко. За її словами, через розгорнуте масштабне будівництво, зокрема прокладену дорогу завширшки чотири метри на порослих реліктовими деревами гірських схилах, знищуються червонокнижні рослини — ялівець високий, фісташка туполисна, суничник дрібноплідний, а також держидерево, грабинник, дуб пухнастий, кипарис. Окрім того, розпочатим берегоукріпленням убивчо спотворюється ландшафт заповідного аквального комплексу мису Сарич. У пані Литвиненко та її активістів є дані, що будівельники зливають бетон просто в море.

На запитання «УМ» щодо ініціаторів забудови вона повідомила: «Почерк на мисі Айя і на мисі Сарич — абсолютно однаковий. Я думаю, що це — наслідки потурання з боку найвищих чиновників, севастопольських, кримських і нашого гаранта Конституції». На підтвердження своїх слів жінка зауважує, що в районі будівництва часто бачать службове авто глави Севастопольської міськдержадміністрації Володимира Яцуби. Мовляв, той, схоже, особисто контролює хід робіт. Знову ж таки для «УМ» пані Маргарита уточнила: активні землевідведення на Саричі і Айя розпочались із 2007 року, і що за ці роки він «схуд» для туристів приблизно на третину.

Наразі зібрані матеріали севастопольські екологи передали в міську міжрегіональну природоохорону прокуратуру з вимогою негайно покласти край знищенню унікальної флори. Й одразу наштовхнулись «на позірне здивування, нам сказали, що не в курсі проблеми, і відповіли, що будуть «робити все можливе, щоб притягти цих негідників до відповідальності», зізналась на прес–конференції Маргарита Литвиненко.

Прикметно, що активістка зверталалсь по допомогу з цього приводу до відомого народного депутата від Севастополя Вадима Колеснiченка. Одначе той просто відмахнувся: «Я не для того у Верховній Раді сиджу, щоб у цьому розбиратися, а для того, щоб ухвалювати закони».

Відомі й невідомі «чехівці»

У кримському Центрі журналістських розслідувань виявили ще один предметний інтерес до кримських мисів. На цей раз до дещо меншого у порівнянні з тими ж Саричем і Айя, але так само ласого мису Чехова поблизу Фороса. Там із металевою огорожею до самого зрізу води і цілодобовою охороною розмістився дачний кооператив «Чехово». Самих дач, себто елітних котеджів, уздовж берегової лінії журналісти Центру нарахували щонайменше з десяток. Знову ж таки, дачники — не нужденні кримчани. Хто саме? Натякають на родину Миколи Азарова. Принаймні, коли медійники хотіли зв’язатись із адміністрацією «Чехово», виконуючий обов’язки голови Фороської селищної ради Костянтин Волков порадив їм напряму звертатись до Миколи Яновича: «У нього там дача. Він — член цього кооперативу».

Власне, про іменитих фороських дачників «УМ» повідомляла неодноразово. Про те, зокрема, що 2003 року, коли «Чехово» заснували восьмеро осіб, у тому числі син нинішнього Прем’єр–мністра України Олексій Азаров, йому, кооперативу, виділили ділянку у 2,6 гектара. Рік потому постановою кримського уряду із цієї площі відокремлюється ділянка площею один гектар і безкоштовно передається у приватну власність із розрахунку десять соток на кожного. 2006 року «чехівцями» стали Микола Янович і Людмила Миколаївна Азарови.

До слова, на тому ж затишному мисі Чехова, але вже за межами згаданого кооперативу знайшлося місце для «скромних», iз басейнами і тенісними кортами, дач інших відомих українців. Приміром, колишнього Генпрокурора Святослава Піскуна.