Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок. За словами біологів, традиційний для Слобожанщини вид ссавців катастрофічно зникає, і зупинити цей процес можна лише за допомогою спеціальних програм.
Саме тому в природному парку «Двурічанський», де ще збереглися байбачі колонії, екологи пропонують створити «Будинок байбака». «Оскільки на Харківщині живе лише степовий вид цих тваринок, — каже доктор біологічних наук і незмінний хранитель харківського синоптика Тимка Віктор Токарський, — то ми хочемо зібрати цілу колекцію байбаків (iдеться про 15 видів), які «розкидані» по всьому світу. Вочевидь саме вони будуть жити у спеціально обладнаних клітках майбутнього «Будинку». Крім цього, ми хочемо огородити біля 300 гектарів парку, де зможуть жити на волі степові байбаки».
Ця ідея біологів буде реалізовуватися не лише як природоохоронний, а й як туристичний проект. Голландські вчені, які допомагали харків’янам створювати парк «Двурічанський», вважають його унікальним і переконані, що той може зацікавити європейських туристів. Але для того, аби вони захотіли відвідати байбачу оазу, необхідно збудувати комфортабельний кемпінг та інші об’єкти туристичної інфраструктури. Без розширення території «Двурічанського» реалізувати перспективну задумку буде важко, тому автори ідеї наразі хочуть вирішити цю проблему за допомогою фахівців Держземагентства. І як тільки отримають усі необхідні документи, почнуть шукати інвесторів.
До речі, степові «синоптики» далеко не єдиний вид тварин, який потребує в регіоні особливої турботи. Харківські зоологи недавно створили Червону книгу області, куди потрапили 386 представників місцевої фауни, що опинилися на межі повного зникнення. За словами Віктора Токарського, ще два десятиліття тому в регіоні можна було зустріти степового орла, вихухоля, земляного тушканчика, сірих журавлів, руду чаплю та багато інших тварин і птахів. Але через безкарне браконьєрство і знищення сприятливих природних умов чисельність багатьох видів скоротилася до критичної позначки. «Аби створити Червону книгу, 35 учених трудилися усе своє життя, адже треба було вивчити не лише птахів і ссавців, а й безхребетних,— каже пан Токарський. — Звичайно, кожен фахівець працював лише над окремою групою тварин».
На створення унікальної книги зоологам виділили з обласного бюджету 95 тисяч гривень, яких вистачило лише на частину відряджень. Але фінансова скрута стала не єдиною перешкодою в роботі ентузіастів–біологів. Доцент кафедри зоології Харківського Національного університету імені В.Каразіна Тетяна Атимасова каже, що під час експедицій часто доводилося віч–на–віч зустрічатися з досить великими тваринами. І оскільки науковці до лісу принципово не брали зброю та газові балончики, нерідко переживали справжній шок. Скажімо, одного разу на шляху їм трапилася пара двометрових лосів. Самець до них не виявив жодної цікавості і мирно пішов собі геть. А самка, навпаки, підійшла «познайомитися» ближче. На щастя, лісова красуня мала абсолютно мирний характер. Чого не скажеш про місцевих браконьєрів. Біологи пригадують, що в харківських лісах не раз прибирали розставлені петлі для диких кабанів та найрізноманітніші капкани. А також зверталися до екоінспекцій та в прокуратуру з проханням знайти і покарати злочинців.
Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра. >>
Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу. >>
На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом. >>
Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»… >>
Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду. >>
Після теплого морського узбережжя нашого обивателя більше за все тягне в гори. Заворожує їхня дика краса, несподівані краєвиди, що відкриваються майже за кожним черговим поворотом. А ще важливішими є легенди, старанно створені місцевими мешканцями мало не для кожної чимось помітної каменюки при дорозі, не кажучи вже про скелі, печери й водоспади на мальовничих гірських річках. Цікаво, що практично все з перерахованого є в Південному Донбасі. Немає лишень головного — легенд. >>
