Поляки вшановують жертв Волинської трагедії. (з сайта tvn24.pl.)
Трапилось іще переглянути «круглий стіл», підготовлений Першим каналом Польського телебачення, — зустріч українських та польських політиків і громадських діячів, де йшлося про цю болючу і дражливу тему. Українську сторону представляли історик Андрій Портнов та голова Товариства українців Польщі Петро Тима. Польський бік був репрезентований доволі радикально налаштованими журналістами і політиками, переважно другого ешелону. Розмова точилася на позір спокійно, проте не тільки польські діячі, що були господарями і студії, й ситуації, час від часу зривалися на відверто образливі сентенції, а й ведучий, котрий, нібито, мав би втілювати безпристрасність, підкреслено твердо стояв на боці «своїх».
Режисер трансляції уміло вихоплював обличчя українських гостей саме в моменти, коли вони опускали погляди — неначе потупивши очі від визнання своєї причетності до страшного злочину. А захисником України виступив — хоч як це парадоксально! — колишній президент Польщі Александр Кваснєвський. Ведучий був цим відверто заскочений, але на зовсім уже гостру полеміку з гостем такого масштабу все ж не наважився.
Іще одним проявом відвертого несмаку була «історична реконструкція різанини», організована чомусь у гірському селі Радомному на польському Підкарпатті істориком–ентузіастом Мірославом Майковським. Навіть у польських інтернет–блогах з’являлися в’їдливі коментарі на кшталт: а наскільки коректно було б провести, наприклад, подібну реконструкцію страти єврейських в’язнів у концентраційному таборі?
На додаток до «круглого столу», провідний польський телеканал продемонстрував ще й документальний фільм «Було собі містечко», знятий уже кілька років тому по слідах трагічних подій у Киселині, містечку на захід від Луцька, неподалік Торчина. Фільм, що розповідає сумну й важку історію, створено у найкращих традиціях радянського агітпропу: на тлі язиків полум’я виникає портрет Бандери, і голос диктора, що читає закадровий текст, набуває особливо різкої інтонації.
Те, що насправді Степан Бандера всю війну просидів у концтаборі Заксенхаузен, лишається поза межами повідомлення. Образ ворога в уяві глядача малюється так чітко, що й кремлівські політтехнологи могли б позаздрити.
Також прикрим моментом була відверто слабка підготовка українських дипломатів до полеміки з цього делікатного й болючого питання. Звісно ж, визнання вини і каяття за скоєне — справа необхідна і важлива. Та не визнавши свого часу ОУН–УПА учасником бойових дій, українська влада втратила можливість у подальшому наводити переконливі аргументи.
Польську Армію Крайову в часи соціалізму тогочасні ідеологи ПНР теж таврували як ворожу силу, проте вже після падіння комуністичного режиму саме вона виявилася справжньою польською визвольною армією, тим більше, що боролася і проти комуністичного режиму. І ця сама АК брала активну участь в акціях упокорення українського населення в ті далекі роки. Окрім того, на свою користь українські дипломати з певністю могли б навести аргументи щодо руйнування православних церков на Холмщині та Підляшші у 1938 році (про цю варварську акцію польські українці створили цілий інтернет–сайт — Kholm1938.net), про саму концепцію «пацифікації» — умиротворення української меншості в тогочасній Польщі. У пацифікації брали участь державні військові формування, себто держава використовувала армію проти своїх же громадян. Та все це залишилося поза полем обговорення, і в сухому залишку українці залишились винні остаточно і безповоротно.
Звісно ж, нарікати у цій ситуації маємо насамперед на себе — на роз’єднаний народ, який на Сході вибирає до парламенту тих, хто охоче входить у число 148–ми, на безвідповідальних політиків, котрі спекулюють на болючих і неоднозначних темах, на нерішучість науковців–істориків, чия розмита позиція не дає змоги сформувати остаточну картину тих далеких подій. І ще багато на що. Та все ж відчуття гіркоти не полишає і ще з однієї причини. Щоб пояснити його, можна повторити слова історика Івана Патриляка, який на сторінках «Українського тижня» сказав: «Польща, яка роками твердить про свої адвокатські функції щодо України в європейській спільності, на жаль, сьогодні із захисника перетворилась на обвинувача».
Тож, схиляючи голову перед пам’яттю безневинних жертв, хочеться все–таки, зберігаючи гідність, нагадати, що не все так просто й однозначно у тій складній сторінці спільної історії.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
