Народ з украденою батьківщиною

 Перший «транш»

      21 липня 11 перших турків-месхетинців вилетіли з Краснодара до Відня. Кінцева мета їхньої подорожі — передмістя Філадельфії, повідомила російська інформагенція REGNUM з посиланням на прес-службу адміністрації Краснодарського краю Росії. Наступні 84 емігранти залишили Росію рейсами 23 і 26 липня. З 16 лютого почалася реалізація програми уряду США з добровільного переселення турків-месхетинців із Росії до Америки. За даними керівника московського бюро Міжнародної організації міграції (МОМ) Марка Брауна, на середину липня переїхати до США забажали понад п'ять тисяч турків-месхетинців, близько 90 відсотків з них переїдуть до США цього року.

      Коментуючи еміграцію першої групи турків-месхетинців, голова адміністрації Краснодарського краю Олександр Ткачов (той самий, що «опікувався» дамбою побіля українського острова Тузла) заявив: «Цього дня кубанці чекали віддавна... Ми вбачаємо лише одне вирішення цієї проблеми — виїзд туркiв-месхетинців на історичну батьківщину в Грузію або в треті країни. Ми прагнемо вичерпати цей конфлікт раз і назавжди». Влада Кубані сподівається, що до Філадельфії переїде увесь турко-месхетинський народ Кубані, тобто приблизно 15 тисяч. Бюро МОМ нещодавно відкрило своє представництво в Краснодарі, яке працюватиме до закінчення програми, тобто до повного переселення цього етносу в далеку Америку.

      Раніше Рада Європи порушувала перед Грузією питання щодо її зобов'язань з репатріації турків-месхетинців, але при цьому не висувала жодних ультиматумів, повідомила грузинська газета «24 сааті». Відповідно до взятих перед РЄ зобов'язань, парламент Грузії повинен був прийняти Закон «Про повернення турків-месхетинців у Грузію» ще 2002 року (пізніше цей термін було перенесено на 2004 рік), а сам процес переселення мусив розпочатися 2006 року. Депутатський корпус грузинського парламенту  всіляко блокував прийняття цього закону. Рада Європи розуміє грузинів: бідна країна, яка пережила «трояндову революцію», навряд чи знайде в собі фінансові потуги, аби прийняти й облаштувати понад 10 тисяч емігрантів.

      На початку липня в Баку відбувся І Світовий з'їзд турків-ахиска (турків-месхетинців). У документах з'їзду вказувалося, що кожен народ має природне право жити на своїй історичній батьківщині. Питання еміграції всього народу до США офіційно не розглядалося, але, ймовірно, обговорювалося за кулісами з'їзду і було підтримане, оскільки активізація еміграційного процесу почалася безпосередньо після з'їзду.

До  Америки — голим і босим

      Новоросійський комітет із прав людини повідомив, що до цього часу не вирішено питання з продажем власності людей, які емігрують. Крайова влада обіцяє допомогти лише з оформленням приватних будинків у власність, у чому до цього туркам-месхетинцям відмовляли. Але чи зможуть люди продати свою нерухомість — невідомо. Люди старшого покоління вагаються, оскільки усвідомлюють, що  в новій країні не зможуть прижитися, не вивчать мову. Якщо вони відважуються на еміграцію, то лише сподіваючись на краще майбутнє своїх дітей, яким не світить нічого доброго ні в Росії, ні в Грузії.

      За даними управління Головного комісара ООН у справах біженців, Росія упродовж кількох останніх років займає перше місце у світі за кількістю політичних емігрантів і за цим показником випереджає навіть охоплений війною Ірак. За останні дев'ять місяців минулого року 23 тисячi громадян Росії подали у різних дипломатичних представництвах за кордоном заяви про надання їм політичного притулку. Тенденція зберігалася і впродовж перших трьох місяців цього року — 7508 заяв, повідомила газета «Новые Известия». «Лідерство» забезпечувалося головним чином за рахунок чеченців. Тепер, iмовірно, пальма першості перейде до турків-месхетинців Краснодарського краю.

      Картина відправлення першої групи кубанських месхетинців до США була і мальовничо-зворушливою, і трагічною. На кожну особу дозволялося взяти лише 60 кілограмів багажу. Увесь доробок життя мав уміститися у ці 60 кілограмів. Доробок був не дуже великим, оскільки розгублені жінки у квітчастих вбраннях тримали на руках дітей, а смагляві, худорляві чоловіки тягли до літака казани для приготування їжі на кільканадцять осіб, старорежимні мідні та бляшані чайники, якими, ймовірно, користувалися ще в Грузії їхні діди-прадіди, родинні килими та інший нехитрий скарб. Разом із першою групою до Америки відбув голова організації «Турецька спільнота», яка об'єднує турків-месхетинців Кубані, Тєншон Свонідзе. Він має намір зняти відеофільм про зустріч в Америці першої групи емігрантів і потім демонструвати його землякам на Кубані з метою заохотити їх емігрувати до США. Наразі американська влада обіцяє надати всім цим емігрантам будинки у передмісті Філадельфії, організувати безкоштовні восьмимісячні курси англійської мови та фінансову допомогу на цей час. Після закінчення восьмимісячного терміну американці обіцяють допомогти знайти роботу, але загалом тоді вже турки-месхетинці будуть полишені сам на сам зі своїми проблемами.

60 років ходіння по муках

      Є різні версії походження турків-месхетинців, але більшість істориків та етнографів стверджують, що вони не є турками і ніколи ними не були. Йдеться про древнє грузинське плем'я месхетів, про яке є згадки ще в ассирійських письменах та у працях Геродота і Страбона. Найбільший розквіт цього народу припадає на середні віки, коли він був сильним та впливовим у регіоні. Але у результаті нападів татаро-монголів у ХІІІ столітті, походів Темерлана у XIV столітті та феодального роздріблення Грузинського царства 1469 року народ почав занепадати. З 1555 по 1829 рік територія Месхетії перебувала під адміністративним управлінням Османської імперії і впродовж цього часу відбулася ісламізація месхетинців, вони стали «турками». З 1829 року вони увійшли до складу Російської імперії. У складі Грузинської РСР була здійснена спроба асиміляції месхетинців, але вона скінчилася лише тим, що закінчення прізвищ було змінено з «оглу» та «киси» на «швілі» та «дзе». Відомий грузинський історик Гурам Мамулія 1997 року зробив однозначний висновок: «Так звані турки-месхетинці є етнічними грузинами з древнього племені месхетів». Навіть деякі турки-месхетинці погоджуються з такою концепцією і називають себе просто месхетами.

      Ходіння по муках цього народу триває останні 60 років. До Другої світової війни близько 150 тисяч турків-месхетинців мешкали в районі Месхет-Джавахеті на півдні Грузії. Під час війни більшість чоловіків пішла на фронт. 1944 року Сталін розпочав велику депортацію з півдня СРСР чеченців, інгушів, карачаєвців, кримських татар, балкарців, кабардинців, калмиків та інших народів, яких було звинувачено у співробітництві з нацистами. Комуністична влада Грузії вирішила скористатися з цієї нагоди і позбавитися мусульман на своїй території. До Москви на адресу Лаврентія Берії полетіла доповідна про «зраду» турків-месхетинців. Берія з радістю погодився прислужитися своїй батьківщині і вніс турків до списку народів, які підлягали переселенню. До вагонів для перевезення худоби було запаковано 100 тисяч жінок, дітей та старих, бо чоловіки середнього віку все ще перебували на фронті. Генералісимус та його посіпаки вирішили, що турки будуть пасти худобу в Середній Азії. Більшість з них потрапила до Узбекистану, Казахстану та Киргизії. На відміну від чеченців, цей народ не реабілітували після смерті Сталіна і не дозволили повернутися до рідних домівок. Немале значення при цьому відігравало те, що грузинська влада рішуче не бажала їх повернення. Лише 1974 року в СРСР було прийнято закон, яким туркам-месхетинцям дозволялося жити де завгодно, але він упродовж багатьох років залишався паперовою фікцією.

      У часи горбачовської «перебудови» узбецькі радикали почали репресії проти турків-месхетинців за мовчазного потурання узбецької радянської влади. Пік погромів припав на 1989 рік, коли лише в одній Ферганській долині ісламські радикали вбили 70 турків-месхетинців та поранили понад дві тисячі з них. Офіційна узбецька влада під гарантування безпеки почала виселяти месхетинців із їхніх будинків, близько 17 тисяч iз них потрапили до резервацій, де мали чекати на чергову в історії їхнього народу депортацію. Будинки та доробок кількох десятиліть життя в Узбекистані пішли за вітром, точніше дісталися організаторам погромів. Тодішній голова уряду СРСР Микола Рижков дозволив туркам-месхетинцям, які опинилися у безвиході, перебратися до Росії. На Кубані якраз звільнялися місця, з яких кримські татари після піввікового вигнання поверталися в Україну. Турки недорого купували будинки у татарів та розбивали плантації з вирощування помідорів, на чому вони дуже вдало спеціалізуються. Вони зарекомендували себе працьовитими людьми, і спочатку їх навіть нагороджували грамотами за ударну працю.

Кубанські козаки проти «інородців»

      На цей час у Краснодарському краї мешкають приблизно 15 тисяч месхетів, лише чотири тисячі з яких мають російське громадянство. Більшість із них добилися його в російському посольстві в Узбекистані чи в інших регіонах Росії. У Краснодарському краї його змогли добитися лише кілька сотень, бо місцева влада всупереч закону Росії про те, що всі громадяни, які мешкали на території країни на 1 січня 2004 року, мають право на громадянство, відмовляє месхетам у такому праві. Одночасно з 1 січня 2004 року не діють міграційні карти, тому турки-месхетинці Кубані виявилися людьми поза законом.

      Загалом на цей час у республіках колишнього СРСР мешкають приблизно 270-290 тисяч турків-месхетинців, з них приблизно 80-100 тисяч у Казахстані, 50-70 тисяч у Росії, 40-60 тисяч в Азербайджані, 25-30 тисяч у Киргизстані, 15-20 тисяч в Узбекистані, 5—10 тисяч в Україні та приблизно 600 осіб — у Грузії. Та месхети, які переселилися на Кубань, не пізнали спокійного життя. Хоча турки-месхетинці, які компактно мешкають в інших регіонах Росії (Білгородська, Ростовська області та Ставропольський край) не мають проблем із владою, отриманням громадянства, не виникали конфлікти з місцевим населенням. Ідеї «конфліктогенності» турків та їхньої «культурної несумісності» з місцевим населенням  поширюються лише на Кубані.

      Після розпаду СРСР на Кубані почав відроджуватися раніше заборонений козацький рух, який вирізнявся дивною ідеологією, що базувалася на російському націоналізмі та симпатіях до... комуністів. «Ми били їх, б'ємо і будемо бити», — заявив російському виданню «Газета» їхній отаман Сергій Дєгтярьов. Козачки вкупі з місцевими скінхедами не раз влаштовували туркам-месхетинцям погроми. І не лише на базарах, але також у їхніх будинках, на полях, у пекарнях. Утисків зазнають не лише турки. За словами голови УВС краю генерал-лейтенанта Сергія Кучерука, минулого року «з Краснодарського краю було насильно депортовано більше тисячі незаконних мігрантів, а ще 15 тисяч виїхали добровільно». Можна здогадатися, наскільки «добровільно». Питання свавілля влади Краснодарського краю не раз порушували місцеві та загальноросійські правозахисні організації. Та Олександр Ткачов, який на виборах 1999 року балотувався до Думи від Компартії, а минулого року — від шовіністичного блоку «Родіна», не зважаючи ні на що, користується міцною підтримкою Кремля.