Останній акорд фестивалю «Франко. Місія» в Нагуєвичах зібрав кілька тисяч шанувальників рок–музики. На двох сценах тут виступали як відомі виконавці — «Триста8ісім», «ГИЧ оркестр», KozakSystem, «Кому вниз», Олег Скрипка, Ніно Катамадзе, — так і молоді гурти. Утiм танці танцями, але й про те, хто їх усіх зібрав у цьому місці і в цей час, молодь, треба віддати їй належне, не забувала. А тому однією з найпопулярніших локацій фестивалю були  мікролекції українських франкознавців «Іван Франко: перезавантаження».

Підбиваючи невтішні підсумки виступу українців Ольги Діброви та Аркадія Войтюка на фестивалі у Юрмалі, можна озвучувати скільки завгодно пояснень цьому невтішному факту. Дехто наголошуватиме на тому, що сам конкурс уже втратив свій престиж і вагомість — кілька років тому від «Нової хвилі» дистанціювалася Примадонна, нині ж стосунки з фестивалем розірвав його співзасновник Раймонд Паулс, а один із завсідників «Хвилі», Філіп Кіркоров, на час фестивалю подався до Греції, — відповідно, результатом можна особливо не перейматися. Дехто звинувачуватиме в необ’єктивності суддів, які банально засудили наших Аркадія і Олю, а голосування через смс назве фарсом... Але всі численні доводи розбиваються вщент об два передостанні місця, які зайняли наші учасники, обійшовши лише представника Латвії. І поки Войтюк із Дібровою (яка, до речі, має кілька власних пояснень такого результату, серед яких і неможливість самій обирати репертуар та костюм для виступу, і ймовірна алергія члена журі Тото Кутуньйо на синій колір) осмислюють цей етап у своїй кар’єрі, українським продюсерам не зайве поміркувати над тим, наскільки конкурентними у світовому контексті є сьогодні молоді українські виконавці, наскільки вони професійні, креативні, справжні й кого, у разі чого, варто делегувати на наступну «Хвилю»...

Випускниця Національної академії мистецтв Марина Талютто є членом Національної спілки художників, учасницею багатьох проектів як в Україні, так і за її межами. Попри граничну лаконічність, нову експозицію художниці все–таки можна вважати багатожанровою. Представлені на ній твори «блукають» десь поміж чотирма жанрами — скульптурою, інсталяцією, малюнком і... кресленням. Сама назва виставки дала автору максимальну свободу дій, лише натяком окреслюючи просторові межі. Так само було й торік, коли в цій самій галереї Марина представляла одну зі своїх попередніх експозицій, яку назвала коротко й зрозуміло — «Ґеометрія».

Масштабний проект «Велике і Величне» в «Мистецькому арсеналі» вражає розмахом. Тут є простір і мистецтво, але немає плину часу, експозиція свідомо ігнорує хронологію. Автор задуму — куратор «Арсеналу» Олександр Соловйов — розставив об’єкти так, щоб відвідувач вихопив асоціації між, скажімо, бивнем мамонта, розмальованим в епоху мезозою, і супрематизмом Казимира Малевича, між кам’яною скіфською бабою і козаком Мамаєм. Шедеври зіркових митців — тисячу робіт з 33 музеїв країни, які охоплюють 15 тисячоліть історії культури, що виросла на теренах сучасної України. Симптоматично, що саме в контексті цієї грандіозної виставки вималювався ще один тренд культурного життя України, сучасного, — цензуроване мистецтво. За день до відкриття виставки за вказівкою директора «Мистецького арсеналу» Наталі Заболотної замалювали незавершену картину Володимира Кузнецова «Коліївщина. Страшний суд». І Президент Віктор Янукович так і не побачив пекла, в якому горять чиновники та міліціянти.