Маленьке село на межі Дрогобицького і Сколівського районів стало відоме кілька років тому завдяки фестивалю української історичної культури «Ту Стань!», хоча музей–заповідник існує вже давно, з 1994 року. Колишнє місто–фортеця виконувало важливу прикордонну місію і згадувалось як рівня Львову, Перемишлю і Галичу. Перші згадки про фортецю датуються 1340 роком.
До Урича веде нелегка дорога. Здавалося б, якихось кілька кілометрів від відомого на всю Україну курорту Східниця, можна і пішки пройти. Але. Дорога проходить через ліс, у гiрськiй місцевості. Та й майже битий шлях зі щебнем автобаном не назвеш. Від найближчого міста, Борислава, до Урича — годину їзди. А з громадським транспортом ситуація ще гірша: автобус ходить раз на добу, дiстатись можна або пішки, або автостопом. Уздовж усього села протікає річечка, хати часто стоять на узвишшях, до них ведуть сходи. А одразу за селом починаються скелі, де колись була фортеця i, за місцевими легендами, бував сам Довбуш. За кілька років фестивалів місцеві звикли до туристів, але святкування масштабних корпоративів заможних підприємств тут ще не було. Нещодавній корпоратив начебто і не приховувався, але серед місцевих мешканців почали поширюватися чутки, а на сайті заповідника в цей день з’явилася інформація, що він закритий для відвідування з «технічних причин». До слова, жодне львівське ЗМІ і словом не згадало про грандіозне гуляння.
Бабця Галя з самого ранку порається по господарству, якраз напуває свою Білу (корова–годувальниця) і збирається вести на пасовисько. «Та, дитинко, — починає свою розповідь старенька. — Приїжджали пани, свято в них тут було. Якісь працівники Ахметова, олігарха нашого. Кажуть люди, що його самого не було, хоча хтось говорить, що ніби його бачили. Я не бачила. Не знаю. Що можу розказати? Ще за два тижні до святкування були тут робочі, укріплювали береги річки і міст новий побудували. На совість зробили, нема що казати. Старий міст розібрали, новий поклали, хороший дерев’яний...»
Ще одним набутком для села стало укріплення берегів та зміцнення дороги до села. Уздовж берега виклали негабаритне каміння, величезні брили повинні вберегти берег під час весняних повеней. Заїжджали гості зі сторони Східниці, тож там дорогу ще трохи щебнем підсипали. Про те, що дорогу, по якій їдуть автобуси з курортів і обласного центру, заасфальтують, мріяли тільки найбільші оптимісти. Всім цим займалися зо два десятки робітників з районних фірм.
«Вони людям казали: мовляв, готуйтесь, тут скоро великі люди бенкетувати будуть... — нахиляючись ближче, розповідає бабуся. — За п’ять днів до святкування приїхали ще люди, які вже дбали про облаштування самого бенкету. Вони розташувалися у лісі, спали в наметах і ставили, що їм там треба було. Когось iз них і наші селяни приймали. Місцевих мешканців наймали. Платили хлопцям по 150 гривень у день. І так за п’ять днів трохи собі люди заробили».
Ділянку вибрали в заповіднику, розмістились на галявині в півтора гектара. Метушня, як підтверджують інші очевидці, тривала п’ять днів. Представники двох фірм спеціально приїхали з Києва, аби встановити сцену та велетенське шатро, під яким, власне, і відбувалося все дійство. Організатори привезли з собою квадроцикли, аби зручніше було пересуватися місцевістю і організовувати всю роботу.
Як виявилось, ДПЕК з’їхалася на корпоратив на честь 10–річчя компанії. За інформацією з сайта підприємства: «ДПЕК — найбільша приватна вертикально інтегрована енергетична компанія України, чиї підприємства ефективно працюють у сферах видобутку та збагачення вугілля, а також на ринках генерації та постачання електроенергії. ДПЕК є енергетичним підрозділом «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ), провідної фінансово–промислової групи України... Більша частина видобутого вугілля ДПЕК збагачується на власних фабриках і постачається переважно на підприємства генеруючого сегмента ДПЕК. Частина вугілля експортується...» Тобто — частина з великого бізнесу Рiната Ахметова.
Село Урич невелике, i рано–вранці людей зустріти важко. Але є ті, хто встає раненько, збираючись на роботу в сусідню Східницю. Свої прізвища селяни називати не хочуть, але те, що бачили, розповідають. «Обслуговувати корпоратив приїхали представники мережі київських ресторанів «Козирна карта», — описує побачене пан Степан. — Вони тут були напередодні, за добу до святкування. Привезли з собою фури з холодильниками і харчами, весь обслуговуючий персонал...»
Високоповажні гості приїхали в п’ятницю. «Більшість iз них приїхали з Донецька, — розповідає пані Леся. — Кажуть, вони орендували два потяги. І ними доїхали до Львова. А вже зі Львова сюди їх везли автобусами. Поганими автобуси не назвеш, такими за кордон їздять. На деяких навіть були чеські і польські номерні знаки. І тих автобусів було 25. Всіх гостей було 1200 людей, плюс обслуговуючий персонал, разом, певно, 1500 нараховувалось. Не знаю, хто були ті гості, але схоже, що не звичайні працівники. Всі дорого вдягнуті, зі смаком. На руках дорогі годининики, всі з дорогими сучасними телефонами і планшетами від Apple. Жінки в гарних сукнях. Дітей зовсім не було. Тож ми вирішили, що на корпоратив приїхали начальники відділів, вище керівництво, словом. Їхній генеральний директор, Микола Тищенко, прилетів на чорному вертольоті. Для повітряного судна навіть обладнали «вертолітний майданчик» — засипали щебнем галявинку в лісі. Але сісти туди він не зміг через туман і приземлився на дорозі. Поруч зі скелями. Он там, правіше дивіться. Там iще другий вертоліт літав, але покружляв, покружляв і полетів. В селі жартують, що, може, в ньому сам Ахметов був, подивився на все зверху і полетів додому...»
На початку корпоративу для гостей влаштували різні атракції. Десять екскурсоводів водили всіх бажаючих на скелі, розповідали про заповідник та історію села. Скелі возвеличуються над галявиною, де зазвичай і проходить фестиваль. Саме на тій галявині була встановлена повітряна куля, яку орендували в Східниці, і то піднімалася, то опускалася. Так гості могли помилуватися прекрасним краєвидом згори. Коли ж трохи стемніло, годині о шостій, сьомій вечора, шанованих гостей запросили до столу.
Як вдалося з’ясувати «УМ», корпоратив проходив в українсько–козацькому стилі. Столи були застелені вишиваними скатертинами, офіціанти одягнуті в українські однострої. Кожному гостю давали вишиванку (були передбачені всі розміри) і наливали чи то медовуху, чи калганівку (того достеменно селяни не знають, бо на смак не пробували, а на око не відрізниш).
На столах було багато запеченого м’яса: ребереця, стейки, шашлики. Запікали і багато овочів. Були й інші українські страви: тушкована капуста, свинина, бограж. За столами розмiстили величезний казан і 15 мангалів. За ними стояли шеф–кухарі мережі ресторанів та готували замовлення гостей. Окремо стояли 20—30 столів з алкогольними напоями. Бармени наливали закарпатський коньяк, горілку, вино і якусь настоянку (медовуху чи калганівку), щоправда, наливали не з пляшок, а зi спеціальних графинів. Допитливі селяни з’ясували, що їли гості з одноразового пластикового посуду.
По периметру галявини стояли охоронці. Їх мешканці налічили близько 50. Частина з них приїхала разом iз гостями (вони у формі, що схожа на військову і з написом «охорона»), друга частина — охорона Тустані, яка приїздить зі Львова (без форми). Але селяни знають стежки, якими можна пройти будь–куди.
Культурна програма також відповідала українському настрою корпоративу. На сцені, позаду столів, виступали «Мандри», Rock–H , «ТІК», «Тартак» та Руслана. Ведучими були Сергій Притула і Олександр Педан.
«Гарно бавились, — розказує свої враження пані Леся. — Ніяких бійок не було. Під наметом чергували дві «швидкі», міліція і пожежна машина. А о пiв на другу чи о другій ночі був дуже і дуже гарний салют. Ми зрозуміли, що свято завершилось».
Тієї ж ночі гості поїхали автобусами до Східниці. Там вони поселилися в готель. А обслуговучий персонал залишився і ще 12 годин територію забави прибирав. Забрали все сміття, що приємно здивувало місцевих мешканців. Також забрали і 100 біотуалетів (їх кількість також була підрахована).
За словами директора заповідника Василя Рожка, керівництво спочатку відмовило організаторам. «Спочатку нас злякало таке дійство, — коментує «УМ» директор заповідника. — Дуже багато людей, і на відміну від фестивалю, такий корпоратив виглядав дуже складним в організації. Вони мали приїхати автобусами, які ми не знали, де можна було б розмістити, адже їх — велика кількість. Крім того, погані дороги. Але потім, порадившись з іншими керівниками інших заповідників, ми вирішили, що варто провести такий захід. Все–таки обрали нас, а не якийсь iнший замок поблизу Львова, куди легше добратись. Звичайно, треба було вирішити низку питань. Слава Богу, святкування було в п’ятницю, коли відвідувачів менше. Ми попередили турфірми, якi з нами працюють. А індивідуальних відвідувачів у будні мало. Крім того, почалося все з 16–ї години, а до того часу людей на екскурсії ми пускали. До слова, пiд час організації корпоративу вдалося багато зробити з того, що нам допомогло й у фестивалі. Так, організатори корпоративу підсипали дорогу. Це особливо болюче питання, бо не вирішується протягом багатьох років. А так сім кілометрів дороги зробили проїзною. А ще обновили міст, на що організатори витратили, мабуть, не менше 10 тисяч гривень. На додачу залишилася вже впорядкована галявина і трохи дерева, з якого ми частково зробили декорації до фестивалю. До того ж нам було цікаво подивитись на такий масштабний захід. Адже навіть фестиваль, який ми проводимо, відбувається у значно скромніших цінових категоріях.
Ми поставили вимоги, всі з яких організатори виконали. Зокрема, повністю прибрали територію і від сміття, і від відходів. Втручатися в ґрунт також було заборонено, щоб нічого не пошкодити. Дуже втішила програма, адже Тустань має свій формат. І програма була проукраїнська з українськими піснями. Всі, хто приїхав, були дуже задоволені.
Зважаючи на те, що організатори зробили дорогу і міст, ми вирішили обмежитися вартістю квитка. Усі гостi мали фіскальні квитки, щоб перебувати на території заповідника. Всі кошти повністю обліковані. Загалом на рахунок заповідника надійшло 19 тисяч 200 гривень.
Поки захід організовували, люди бачили, що має бути щось грандіозне, були різні чутки і про Ахметова, і про Пінчука, і навіть про Януковича. Одразу кажу, нікого з них не було. Ми зробили для селян роз’яснення, повідомили, що компанія буде святкувати ювілей.
Усі наші працівники були присутні на заході, щоб усе проконтролювати. Організатори хотіли перекрити територію, і в цьому питанні ми довго шукали компроміс, адже ми — не приватна структура. Була їхня охорона, і ми боялися, що вони можуть поводитися неввічливо. Проте все минуло добре, селяни вільно проходили».
Жителів сіл Троянівка та Бірки, що в Зіньківському районі, обурив той факт, що приватне підприємство «Картопля Полтавщини», яке веде господарську діяльність, зокрема й на території Бірківської сільської ради, розорало орендовані землі площею 28,7 гектара, які були луками, оскільки розміщені безпосередньо біля річки Грунь-Ташань, iз таким прицілом, щоб вести на них інтенсивне землеробство. >>
У народі кажуть: щоб життя немарно прожити, треба збудувати дім, посадити дерево і виховати дитину. Лісівники Великокопанівського лісництва за своє життя висадили тисячі дерев. Справа ця доволі копітка: спочатку в спеціальних розплідниках вирощують саджанці для подальшої висадки, а пізніше за допомогою спеціальної машини їх висаджують у відкритий ґрунт. >>
Зазвичай тихе та спокійне курортне місто Бердянськ, що у Запорізькій області, нині активно укріплює свою оборону. І невипадково — відомий курорт розташований за кілька десятків кілометрів від буремного Донбасу. >>
34-річний Сергій Антоненко підкреслює: це не бізнес, а переконання. Йому прикро від того, що наша Україна, яка могла б бути райським куточком, настільки засмічена. Тому молодий чоловік, за першою освітою технік-механік, а за другою, вищою, — економіст-правознавець, от уже 10 років власними силами бореться за чистоту навколишнього середовища, розгрібаючи смітники. >>
Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно–насіннєвий центр» розташоване в селищі Брюховичі Львівської області. І це — єдине підприємство на всю країну, яке застосовує сучасні технології в насінництві. >>
Національний цирк України розпочав осінній сезон новою програмою — «Просто супер!». Незважаючи на показне, якесь тінейджерське звучання назви, нова вистава і справді емоційно вражає. «Цвяхами програми» є майже півсотні хижаків та ризиковані акробатичні трюки, окремі з яких виконують Ілля та Данило Страхови, зірки телепроекту «Україна має талант». Постановник шоу — народний артист України Володимир Шевченко, який за 40 років роботи в Київському цирку став легендою. >>
