Моя хата не скраю

Чи є довіра в українців до громадського сектору і чи може громадянське суспільство виростити політиків нової якості, яким би довіряли люди? Ці питання стали предметом вивчення загальнонаціонального та експертного опитувань, проведених Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та Центром Разумкова, результати яких обговорили днями під час «круглого столу» «Громадський сектор і політика: взаємодія, нейтралітет чи боротьба?».

«Порівняно з 2011 роком довіра до громадських організацій в Україні зросла настільки, що їй може позаздрити будь–який політик, — становить 38 відсотків. Щоправда, стільки ж має і Кличко, але більше ніхто», — наголосила директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекєшкіна. Парадоксальність ситуації у тому, що, попри збільшення довіри до громадських рухів, кількість бажаючих брати в них участь помітно зменшилась.

«Головними причинами пасивності громадяни називають впевненість у тому, що їх участь у діяльності громадських організацій нічого не змінить, а також відсутність часу на подібну безкоштовну роботу», — пояснила соціолог. Додаткові складнощі створює традиційний патерналізм суспільства, — абсолютна більшість населення вважає, що без допомоги держави вони пропадуть. Також є сподівання, що добиватися правди від імені всіх буде хтось інший.

На запитання, чим, на вашу думку, повинні займатися громадські організації, на перше місце опитувані поставили необхідність захищати соціально уразливі групи населення. На другому місці — надання людям юридичної допомоги в обстоюванні своїх прав. І на третьому — контроль діяльності влади.

За словами аналітика Фонду «Демократичні ініціативи» Юлії Ільчук, експертне опитування 65 лідерів і представників громадських організацій показало, що їхня оцінка рівня розвитку громадянського суспільства в Україні коливається між «загалом низький» і «середній». Вплив своїх організацій на розв’язання проблем у державі громадські організації  оцінили  як «переважно неефективний».  Проблемами, які стоять на шляху взаємовідносин між  недержавними організаціями і владою,  активісти вважають небажання влади йти на співпрацю, її упереджене ставлення до громадських організацій, пасивність та байдужість населення, відсутність тісних зв’язків та взаємопідтримки між самими громадськими організаціями.

Фінансування абсолютної більшості ГО здійснюється міжнародними донорами. Для того, щоб покращити асигнування з українського боку, представники громадськості вказують на необхідність змін у податковому законодавстві, щоб не обкладати податком надану їм допомогу, а також — необхідність проведення прозорих державних конкурсів.

«Якщо ми хочемо, щоб суспільство нас підтримало, значить, ми маємо бути цікаві, зрозумілі, послідовні й насамперед викликати довіру», — зауважив досвідчений громадський діяч Олег Рибачук. «Коли громадське об’єднання «Центр UA»  виступило з ініціативою руху «Чесно», всі розуміли, що це критично небезпечно насамперед для самих ініціаторів. Адже люди, які хочуть домогтися чесності від інших, в першу чергу мають бути чесні самі перед собою та іншими, — розповів експерт. — Ми розуміли, що, не дай Бог,  при аналізі колишньої ВР допустимо крен в якусь із сторін,  вважайте —  рух пропав. Коли вийшов перший аналіз Верховної Ради, де виявилося, що фактично немає жодного депутата, який би відповідав базовим критеріям доброчесності, виникла інша ситуація, тоді почали з усіх сторін говорити про те, що такого не може бути. Тож мій досвід говорить про те, що треба братися за амбітні речі, але за ті, яких  можна досягати. І вибирати якусь базову річ, зрозумілу кожному українцю,  тоді можна бути успішним у цій кампанії».

На думку виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження» Євгена Бистрицького, слабкою ланкою громадського сектору в Україні є відсутність стратегії, яка враховувала б інтереси усіх —  громадськості,   бізнесу, політиків із різних таборів.  «І тут виникає потреба в  налагодженні консенсусу в нашій кризовій державі, де немає консолідованого політичного класу, немає тієї платформи, на якій можна було б почути один одного, — пояснив Бистрицький. — Я думаю, що одне із завдань громадських організацій якраз   і полягає у тому, щоб консолідувати таких людей. В Україні немає тієї демократії, яка виробляє спільне  бачення розвитку країни, спільний середній вектор, те, що називається стратегією». І саме громадський сектор, на думку Бистрицького, має стати ліфтом для активних і здібних діячів громадського простору  у дієву політику.