На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом.
Уперше пістію на річці місцеві жителі помітили минулого року в районі селища Есхар. І оскільки ця рослина зовні подібна до латаття, особливої уваги на неї тоді ніхто не звернув. Але цього літа екзотичний бур’ян розрісся так, що подекуди плаває багатокілометровою зеленою ковдрою, крізь яку не може пробитися ні сонячне світло, ні рибальська вудка. За колір та великий розмір листя тропічну рослину харків’яни охрестили капустою, а ось що з нею робити далі — схоже, ніхто не знає. Екологи запевняють, що пістія не отруйна й любителям поплавати нічим не загрожує, але, на жаль, через неї місцеві жителі в деяких селах фактично не можуть зайти у воду.
Щільність водяного покрову екзотичної гості шкодить також природі, бо через брак сонячного світла і різку нестачу кисню у річці швидко розмножуються різноманітні шкідливі мікроорганізми. До того ж ця рослина, маючи довге і товсте коріння, сприяє швидкому випаровуванню води, тому, поселившись на поверхні невеликого озерця, здатна повністю його «випити». Великi ж водоймища в районі мілких ділянок русла можуть перетворюватися на болота.
Розмножується зелена екзотика дуже швидко. «Кілька тижнів поспіль по річці йде потік рослин шириною до півтора метра, — каже біолог Юрій Гамуля. — Вже зараз цього бур’яну назбиралося тонни, неймовірна кількість, що не піддається підрахунку. І це лише початок». Взагалі за місяць «капустяна» ковдра розрослася на добрих 40 кілометрів і невдовзі може дістатися Донецької та Луганської областей.
Батьківщиною пістії вважають Африку, Австралію, тропіки Азії та Південної Америки. У нас раніше її можна було побачити лише в зоомагазинах як екзотичну прикрасу для акваріумів. Не виключено, що саме любителі карликових рибок і занесли у Сіверський Донець цю проблему, виливши акваріумну воду в річку.
«Взагалі вважають, що ця рослина гине при температурі нижче 10 градусів, — обнадіює жителів області Юрій Гамуля. — Але якщо пістії буде дуже багато, то існує ймовірність, що вона перезимує, і в наших краях з’явиться нова рослина. Саме тому ми дуже близькі до екологічної катастрофи. Залишається сподіватися лише на холодну зиму».
На міцний мороз розраховує і начальник відділу захисту прав та інтересів у екологічній сфері прокуратури Харківської області Олег Кващук. «У зимовий період ця рослина загниває, перегниває і помирає, — каже він, — тому остаточні висновки можна буде зробити лише по весні. До того часу ми не взнаємо, наскільки пістія небезпечна для навколишнього середовища регіону».
Утім сподіватися на те, що морози повністю знищать цю рослину, все ж не варто, адже на Харківщині вона вперше була помічена минулого літа і, схоже, «не злякалася» мінусової температури. А все тому, що в районі згаданого селища Есхар завдяки місцевій ТЕЦ на річці є викид теплої води. На думку першого заступника Зміївської райдержадміністрації Юрія Бочарова, саме там, найвірогідніше, і перезимувала ця тропічна гостя, розмножившись улітку з неймовірною швидкістю. Юрій Гамуля каже, що знищена морозами рослина опуститься на дно і почне гнити. І оскільки йдеться про багатотонну масу, ця органіка може порушити мікрофлору Сіверського Дінця.
Позбутися ж тропічного «паразита» дуже складно, але в принципі можливо: екзотична «капуста» вважається хорошим добривом і цілком прийнятним кормом для свиней. Але чи зважаться мешканці Слобожанщини скористатися чужим для них природним даром і врятувати тим самим свою річку? У Зміївському районі нині планують створити бригади з очистки річки від пістії, хоча чиновники уточнюють, що кошти в бюджеті на боротьбу із зеленою «окупацією» не передбачені, а задарма ніхто працювати не буде. На батьківщині ж тропічного бур’яну з ним борються природним шляхом, запускаючи у річкові зарості спеціальних жуків–довгоносиків, що регулюють популяцію цієї рослини.
Між тим Сіверський Донець і без тропічних заростей має сьогодні чимало проблем. Аби їх вирішити, кілька років тому управлінці Харківської, Донецької та Луганської областей, територією яких протікає річка, створили так звану «Басейнову раду», і тепер разом намагаються врятувати її від екологічної катастрофи. Час від часу до них приєднуються також чиновники з Росії, оскільки Сіверський Донець бере початок у Бєлгородській області, а впадає у води Дону на теренах Ростовської. За часів президентства Дмитра Медведєва проблеми цієї крупної водної артерії обговорювали навіть на найвищому державному рівні. Правда, далі патетично–символічних обіцянок сторони так і не пішли.
Якщо ж проаналізувати «вклад» кожної країни в сумарну кількість невиліковних бід цього річкового басейну, то Україна виявиться не на висоті. Росіяни вже не раз нагадували сусідам, що на українську територію з боку Бєлгородщини вода Сіверського Дінця надходить третього класу, але натомість Ростовський регіон приймає на своєму кордоні вже четвертого, а іноді й п’ятого. Ці дані недавно підтвердив на черговому засіданні «Басейної ради», що проходила в Харкові, директор українського НДІ екологічних проблем Анатолій Гриценко: «Рівень антропогенного навантаження в басейні Сіверського Дінця — один із найвищих в Україні. Навіть вищий, ніж на таку водну артерію, як Дніпро. Аби зменшити це навантаження, необхідні скоординовані дії усіх областей».
Як стверджують фахівці, найбільшу порцію шкідливих добавок Сіверський Донець отримує у Лисичанську. Взагалі ж більше 90 відсотків брудних викидів потрапляють до річки в районі Донецької та Луганської областей. Минулого року, за даними Сіверсько–Донецького басейного управління, майже три сотні підприємств скинули у воду 676,4 мільйона кубічних метрів забруднених стоків, при цьому бодай якусь екологічну очистку пройшла лише половина цього об’єму. Лідером iз забруднення вважають шахти, на другому місці — підприємства житлово–комунального господарства. Цікаво, що саме для цих регіонів Сіверський Донець слугує не лише помийною ямою для промислових стоків, а й основним джерелом водозабору. Тобто, без перебільшення, мешканці цих областей самі «плюють» у єдиний колодязь, із якого ж потім змушені пити воду.
Очистити Сіверський Донець від уже існуючого бруду за теперішнього рівня технологій не складно, але на цей проект потрібні чималі кошти. Скажімо, аби підняти з дна лише один куб мулу, що забиває природні джерела, необхідно витратити 100—150 гривень. Комплексна ж програма оздоровлення цієї водної артерії, за даними фахівців, може обійтися державі майже в 3 мільярди гривень. Чи дочекаються регіони колись державної підтримки, наразі сказати важко, хоча про необхідність негайного порятунку річки не раз говорили чиновники найвищого державного рівня, включаючи Президента.
Водночас деякi фахівці на вже згаданій «Басейновій раді» пропонували не чекати старту глобальних проектів, а вже зараз рятувати річку власними силами. «Якщо ми об’єднаємо зусилля всіх, хто має відношення до Сіверського Дінця, — сказав директор департаменту агропромислового розвитку Харківської облдержадміністрації Віталій Панов, — то можливостей у нас буде більше. Наприклад, у Вовчанському районі вже розроблено проект iз оздоровлення річки Вовча (одна з приток головної водної артерії Слобожанщини. — Авт.), що сильно заросла. І якщо кожна область займеться на своїй території наведенням порядку, то загальна справа від цього тільки виграє».
Відповідний моніторинг був проведений і на самому Сіверському Дінці. «Члени експедиції екологів, що пройшли вздовж його русла, побачили жахливу картину, — повідомив начальник Державного управління охорони навколишнього середовища Харківської облдержадміністрації Роман Квартенко. — Величезна кількість дерев, що впали, перекриває шлях воді, утворюючи дамби і переливи. Сьогодні практично неможливо пройти рікою моторним човном. Для цього згодиться лише байдарка». Екологи також виявили місця найвищої концентрації шкідливих речовин у воді і помітили їх на карті. У результаті в області було створено проект оновлення басейну річки, що фінансуватиметься з обласного екологічного фонду. Частину цих коштів планують витратити на ремонт очисних споруд.
Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра. >>
Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок. >>
Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу. >>
Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»… >>
Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду. >>
Після теплого морського узбережжя нашого обивателя більше за все тягне в гори. Заворожує їхня дика краса, несподівані краєвиди, що відкриваються майже за кожним черговим поворотом. А ще важливішими є легенди, старанно створені місцевими мешканцями мало не для кожної чимось помітної каменюки при дорозі, не кажучи вже про скелі, печери й водоспади на мальовничих гірських річках. Цікаво, що практично все з перерахованого є в Південному Донбасі. Немає лишень головного — легенд. >>
