Який ти Козак?!

Коли державі вже понад 20 років — якось трохи дивно вкотре повторювати прописану в Конституції й інших законах аксіому про те, що державна мова України — українська. Навіть якщо вже трохи більше року діє горезвісний закон Ківалова — Колесніченка «Про засади державної мовної політики», який надає неабиякі привілеї російській. На щастя, так званий «закон Ка–Ка», за оцінками експертів, кардинально не змінив мовну політику країни. Економічних збитків — витрат на заміну вивісок у російськомовних регіонах, втрат на ринках реклами, музичної та кіноіндустрії та недоотриманий прибуток на ринках, які не виникли, — поки що не підрахував ніхто. Втім їх можна приблизно уявити за цифрами, які озвучували раніше. На одному із засідань парламентського Комітету з питань культури і духовності представник Мінфіну Валентина Брусило казала, що на реалізацію закону потрібно до 17 млрд. грн., щоправда, через деякий час чиновниця відмовилася від своїх слів. Суму витрат місцевої влади на реалізацію закону — 13—17 млрд. грн. називав екс–Президент Віктор Ющенко.

«Якщо говорити про функціонування української мови, то в усіх сферах, крім поки що кінопрокату, спостерігаємо відкат назад», — констатує координатор руху «Не будь байдужим!» Оксана Левкова. Поступово частіше на дорогах з’являються вказівники російською, ще більше російської мови звучить в ефірах вітчизняних телеканалів, і навіть раніше україномовні чиновники з найвищих управлінсько–виконавчих структур роздають коментарі вже російською мовою. Скажімо, для сезону літніх відпусток актуальні коментарі про все, що відбувається з квитками на потяги і підвищення цін на залізничний транспорт. Через екрани телевізорів, зокрема на каналі «Інтер», неодноразово закликав народ не хвилюватися з цього приводу міністр інфраструктури Володимир Козак (раніше традиційно і без проблем виступав українською) — винятково російською мовою. Мабуть, не найбільший гріх. Але посадовця глядачі сприймають не просто як того «кльоваго чувака» — коментує ситуацію він як офіційна особа, яка зобов’язана говорити державною мовою.

За результатами моніторингу публічних виступів регіональних чиновників стосовно дотримання мовного законодавства, яке рух «Не будь байдужим!» проводив ще до введення у дію Закону «Про засади державної мовної політики», майже два роки тому посадовці російськомовних регіонів послуговувалися у публічній діяльності російською, заявляючи: «А вам що, російська не зрозуміла?!». Хоча приємним винятком тоді була Херсонщина. На пограничних територіях між заходом і сходом України та між північчю та півднем держслужбовці говорили за принципом «і вашим, і нашим» — і державною, і російською мовами. Небайдужі переглянули тоді 163 телевиступи голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Так, статті Конституції й інших законів України про державну мову не поширювалися на нинішнього віце–прем’єр–міністра Олександра Вілкула і в ті часи, коли він обіймав посаду «губернатора» Дніпропетровщини. Недолугі з цього приводу відмовки чиновників, мов­ляв, держслужбовці повинні дотримуватись законів «по можливості», так, «щоб це не заважало їм працювати».

«Очевидно, що чинов­ництво, яке завжди є кон’юн­ктурним, останнім часом розслабилося і частіше, ніж раніше, роздає коментарі і відповіді, російською мовою, — каже «УМ» Оксана Левкова. — Коли йдеться про відповіді на письмові звернення громадян, то у відповідному законі є рятівна для чиновників шпарина — рядок про те, що відповіді можуть давати українською мовою або іншою, прийнятною для сторін. Ми розуміємо, що держ­службовці відповідають не румунською, гагаузькою чи болгарською, а російською».

Незважаючи на намагання нинішньої «біло–блакитної» влади, яка — коли активно, коли малопомітно — нав’язує громадянам України російську мову, громадські рухи чинять супротив українофобству. Так, Асоціація викладачів української мови і літератури працює над створенням свого сайта, де має бути віртуальна Книга ганьби, куди вноситимуть прізвища тих, хто чинить антиукраїнські дії, зокрема лінгвоцид — нищення мови. За словами професора Ярослава Гарасима, декана філологічного факультету Львівського Національного університету імені Івана Франка, така книга з’явиться вже у вересні — на початку жовтня. «Якщо держслужбовець чи посадовець найвищого рангу при виконанні посадових обов’язків не говорить українською мовою, він таким чином демонструє зневагу до державної мови. І це можна кваліфікувати як прояв лінгвоциду, — прокоментував «УМ» пан Ярослав. — Ми хочемо, щоб була створена така законодавча база, щоб усі ті, хто претендує зайняти державні посади будь–якого рівня, не могли уникнути складання іспиту з української мови».