У бiй проти москалiв... веде Суворов?
Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>
У небі — як удома
04.07.2013
Льотчик Юрій Вербельчук. Фото Володимира СКОРОСТЕЦЬКОГО.
Полковника Юрія Вербельчука вважають одним із найдосвідченіших військових льотчиків України. Він пройшов шість миротворчих місій, власними очима бачив війну в кількох країнах, на Батьківщині успішно командує одним із найкращих полків армійської авіації Сухопутних військ Збройних сил України, 7–м окремим Бреславським полком, що дислокується у Новому Калинові на Львівщині. Півтора року тому йому присвоєно найвищу категорію за класифікацією пілотів «військовий льотчик–снайпер». А загалом він провів у небі понад 3250 годин — тобто більше 135 діб! Зараз 50–річний полковник навчає літати молодих лейтенантів, але й сам кабіни пілота не покидає.
Кіт iз парашутом
На перший погляд, нічого не відрізняє командира від його підлеглих: Юрій Вербельчук так само одягається у пілотський однострій. Під ним — смугастий тільник як нагадування про те, що строкову службу полковник–вертолітник проходив у лавах повітряно–десантних військ. У день нашої зустрічі льотний склад полку готувався до нічних польотів. Екіпажі розпочали підготовку з самого ранку, техніки закінчують перевіряти гвинтокрилі машини. Керувати кількатонним бойовим гелікоптером у темний час доби набагато важче, ніж у сонячний погожий день. До таких польотів «жовторотиків» не допускають, спочатку треба «денні» польоти опанувати.
Юрій Вербельчук про небо мріяв із дитинства: хотів стати військовим льотчиком і стрибати з парашутом. Мало кому вдається здійснити дитячу мрію, але в майбутнього полковника все вийшло так, як планувалося. «Я був одержимий польотами і ніяк не міг зрозуміти, чи страшно стрибати з парашутом, — розповідає полковник Вербельчук. — У школі, коли я був учнем початкових класів, навіть був такий випадок, коли я вирішив провести, так би мовити, «польовий» експеримент. Нехай пробачать мені захисники тварин, але піддослідним я вибрав нашого кота, що мешкав у дворах. Сконструював «парашут» iз підручних матеріалів (простирадло, мотузки, нитки, голки...). І в такому пристрої «спустив» чотирилапого з даху найближчої будівлі. Кіт приземлився плавно і, як заведено, на чотири лапи».
Для чистоти експерименту хлопчак вдруге одягнув на тваринку, яка ще не встигла оговтатись та втекти, саморобного парашута. І смугастий сміливець «стрибнув» удруге. На щастя, кіт і вдруге вдало приземлився, чим заслужив шматок ковбаси, а юний мрійник переконався, що не боятиметься стрибати з парашутом.
«Вода ллється з неба як iз відра, а летіти все одно треба»
По закінченнi школи Юрій Вербельчук спробував вступити до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків, де готували пілотів для винищувальної авіації. Проте спроба виявилась невдалою. Так юнак опинився в армії — в навчальному центрі повітрянодесантних військ у литовському Гайжюнаї. А згодом вступив до Сизранського вищого військового авіаучилища.
«Коли вперше сів у кабіну пілота, то навіть до кінця не розумів, що ж відбувається, — пригадує перші враження полковник. — Нас учили, що і як робити, навики відточували до автоматизму. Втовкмачували в голову, що головне в польоті — сконцентруватися на завданні. Я сів за кермо, ввімкнув усі прилади, як і сотні разів на тренажері, виконав завдання і лише на землі зрозумів, що ось це і був мій перший виліт у небо...»
Військова кар’єра полковника налічує кілька миротворчих місій. Перша з них була на Балканах, де наші льотчики постійно керували вертольотами в бойових умовах. Патрулювання території, супровід конвою чи повітряна розвідка здійснювалися на повністю заряджених бойових машинах. Саме там командир навчився пілотувати вертоліт у справжніх бойових умовах.
«Немало досвіду набув і в миротворчих місіях в Африці, — продовжує Юрій Володимирович. — Побував у Сьєрра–Леоне та чотири рази у Ліберії. Там нам доводилося виконувати завдання в період тропічних дощів. Людині, яка його не бачила, важко уявити, що це за дощ. Вода ллється з неба як iз відра, і це зовсім не метафора. А летіти все одно треба...»
Усі свої знання та вміння командир передає молодому поколінню, хоча і сам не цурається постійно вдосконалюватись. Він військовий льотчик–снайпер, який уміє пілотувати Мі–24 (вертоліт, який використовують у суто військових цілях), відточує вміння керувати Мі–8 (цей гвинтокрил можна використовувати і для цивільних потреб).
