Дорога моя Швейцарія...

Винесені у заголовок слова могли б бути просто початком листа. Втім, ні. Дорога Швейцарія — це просто факт. Прекрасна, зелена, щедро обдарована озерами, горами, луками, лісами, банками і годинниками країна справді дуже дорога. Пересічний український турист мало не втрачає свідомість, коли бачить ціни на м’ясо у швейцарських закладах харчування — від 30 франків порція і у супермаркетах — 50 франків за кілограм. Швейцарський франк коштує трохи дорожче за американський долар.

Коли вас волею долі чи власного бажання все ж таки занесло до благословенної Гельвеції, є кілька способів зекономити. Перший — винаймати не номер готелю, а квартиру, і самостійно готувати. Хоча лякають і ціни на продукти в супермаркетах, в цілому самостійне харчування не вдарить так сильно по гаманцю. (Особливо потішаться любителі сиру. Бо там цього продукту — найрізноманітніші сорти і види — більше, ніж банківських установ і супердорогих годинників разом узятих. І який, який сир!). Якщо все ж таки доводиться десь обідати у громадському місті у Швейцарії — варто робити це в кафе супермаркетів. У великих мережевих магазинах на кілька поверхів практично завжди є невеликий кафетерій, де можна знайти непоганий вибір салатів, перших і других страв, напоїв і десертів. Пристойний обід на двох там обійдеться щонайменше вдвічі дешевше, ніж у якомусь самостійному кафе чи ресторанчику. Третій спосіб економити на харчуванні у дорогущій країні — їсти сосиски! Скажімо, у Цюрiху в симпатичній забігайлівці на площі Бельв’ю — завжди черга, яка тягнеться на кілька метрів за дверима. Бо за 5–6 франків вам видадуть здоровезну гарячу сосиску (одного з 3–4 видів на вибір), свіжу золотаву булочку і соус до смаку. Для Швейцарії така ціна — просто мізерна.

Утiм відчути смак Швейцарії можна і вдома. Кухня цієї альпійської країни, завдяки близькому сусідству, поєднує в собі елементи французької, італійської і німецької. Але має і особливі страви, національна приналежність яких не викликає сумнівів. Звісно, перше, що спаде на думку, — це фондю. Але це далеко не єдиний приклад. У цілому, швейцарська національна кухня проста і поживна, сільська або, як нині популярно казати, рустикальна. М’ясо, сир і картопля — ось основні її складники. Однією з її візиток є рьості — явний родич знайомих нам дерунів, тобто млинець iз тертої картоплі. Цю страва подають і як самостійну, і як гарнір. Рьості бувають різними і за величиною, і за складом інгредієнтів. Якщо ці млинці готують великими, то потім ділять на частини. Якщо смажать у маленьких порційних сковорідках, зверху розбивають яйце — і виходить рьості з яєчнею.

Один iз рецептів такий. На порцію для 4 осіб знадобиться: 3–4 великі картоплини, 2 столові ложки топленого сала чи масла, сіль до смаку, яйця за бажанням. Відваріть помиту картоплю до м’якості, але не розваріть. Дістаньте з води, дайте вистигнути, почистіть і потримайте в холодильнику годину–півтори. Натріть картоплю на найкрупнішій тертці. Розігрійте невелику сковорідку і сало чи масло, викладіть терту картоплю, присоліть і добряче перемішайте, пласкою лопаткою чи ложкою легенько притисніть картоплю, щоб сформувати плаский млинець. Готуйте на середньому вогні, поки краї не стануть золотавими. Накрийте сковорідку тарілкою, переверніть і викладіть рьості назад на сковорідку не підсмаженим боком донизу. Якщо ви хочете подати страву з яйцем, вбийте бажану кількість яєць, присоліть, приперчіть і накрийте кришкою. Коли яйця схопляться, подавайте.

Якщо хочеться чогось більш вишуканого, можна приготувати сирні пиріжки — гужери, які будуть чудовою закускою. Щоб зробити приблизно 30 штук, потрібно: 220 мл молока, 170 г масла, чайна ложка солі, чайна ложка перцю, 125 грамів борошна, 5 яєць, 95 грамів тертого сиру грюєр, чайна ложка листочків чебрецю. Розігрійте піч до 180°С. На середньому вогні доведіть до кипіння молоко, сіль і масло. Безперервно помішуючи, всипте борошно і варіть іще кілька хвилин, поки маса не стане гладенькою і трохи в’язкою. Перелийте суміш у миску і збивайте міксером чи виделкою, додаючи по одному яйцю за раз. Після того як вб’єте всі 5 яєць і тісто набуде однорідності, додайте сир, перець, чебрець і ретельно розмішайте. Перекладіть суміш у пекарський конверт і вичавлюйте на вистелене пергаментом деко кульки, приблизно 3 см у діаметрі з трохи більшими проміжками. Якщо конверта немає, викладайте суміш ложкою. Випікайте приблизно 20–25 хвилин, пиріжки мають вирости і набути золотавого кольору. До речі, якщо перед випіканням збризнути деко водою, випічка ростиме краще. Після того, як вийняли, одразу треба зробити надріз або дірочку на дні кожної кульки, щоб вийшла зайва пара і вони не розмокли. Гужери можна їсти просто так, а можна і начинити паштетом, сиром, джемом чи чимось іншим на власний розсуд.

En Guete, як кажуть у Швейцарії!

Лана СВІТАНКОВА