Їжа як найлегший засіб комунікації

Кожна країна має свою коронну страву. Піца — це, безумовно, Італія, а борщ — Україна. А що ж тоді Америка — гамбургери, хот–доги та пончики? Якби ви сказали це корінному американцю, то він би образився. Адже ці «страви» — плід колоніальної культури, яку завезли на материк ми, європейці, тож індіанців вони аж ніяк не стосуються.

«Коли з’явилися фаст–фуди, наш народ почав слабнути і хворіти. Тож ми вирішили повернутися до наших коренів. І почали вживати в їжу дари землі, так само, як робили наші предки сотні років тому», — розповідає Лоїс Франк, американська індіанка, шеф–кухар, кулінарний антрополог, письменниця і фотограф. Цього травня вона привезла до Києва, у музей Гончара, свою фотовиставку, присвячену кулінарним уподобанням аборигенів Америки. Разом із Волтером Вайтвотером Лоїс їздить світом і популяризує індіанську кухню.

«Це спосіб збереження нашої ідентичності. Їжа — найлегший засіб комунікації між народами, що не розмовляють однією мовою», — каже доктор Франк.

Оскільки рання релігія індіанців — різні родоплемінні культи (шаманізм, культ духів–покровителів, тотемізм), для них їжа досі тісно пов’язана з віруваннями. Існують три ключові інгредієнти — три стовпи, на яких тримається життя: гарбуз, квасоля та, звісно, кукурудза. Радянський перифраз «цариця полів» буде дуже доречним, адже в Америці росте аж 4 види кукурудзи, що різняться за кольором: традиційна жовта, біла, ряба та синя. З них індіанці можуть приготувати будь–що, навіть морозиво. Кукурудза для них — сакральна рослина. Деякі племена вірять, що вони походять від кукурудзи, інші — що вона їхня сестра. Для них кукурудза — не лише харч, а й частина великої культури і навіть мистецтва.

«Наша кухня дещо подібна до західноукраїнської, — зауважує Лоїс. — Наприклад, ваш гуцульський бануш дуже схожий на нашу кукурудзяну кашу. Окрім кукурудзи, в раціоні європейців є багато продуктів, які пішли з Америки: квасоля, гарбуз, помідори, картопля, перець чилі. Європа, в свою чергу, подарувала нам зернові культури, а також свинину, яловичину та баранину. Хоч я ще небагато бачила в Україні, але встигла помітити, що в нас набагато більше подібностей, ніж розбіжностей. Наші культури дуже схожі, тож нам потрібно обмінюватись досвідом».

На знак кулінарного єднання малослівний, але харизматичний Волтер охоче ділиться рецептом традиційної індіанської страви на майстер–класi. Вона називається «Квасоля Пінон чилі». Назва спонтанна і суто авторська, адже квасоля та чилі — це основні інгредієнти страви, а Пінон — назва містечка, з якого родом шеф–кухар.

«Це дуже здорова страва, і головне, нею можна нагодувати велику компанію, — усміхається Волтер. — Для приготування 8–12 порцій знадобиться 450 г яловичого чи свинячого фаршу, велика жовта цибулина, зелений болгарський перець двох відтінків, 350 г покришених свіжих помідорів «Рома», 450 г приготовленої темно–червоної квасолі та 450 г квасолі «Пінто», 300 г консервованої чи замороженої кукурудзи, 3 столові ложки сушеного порошку червоного негострого перцю чилі.

Нагріваємо чавун або суповий горщик на середньо–сильному вогні. Вкидаємо м’ясо і підсмажуємо протягом кількох хвилин. Додаємо цибулю і смажимо, доки вона не стане напівпрозорою, потім додаємо зелені перці. Через дві хвилини додаємо помідори, постійно помішуючи. Потім настає черга квасолі «Пінто», червоної квасолі та кукурудзи. Це все гарненько перемішуємо. Доводимо суміш до кипіння і зменшуємо вогонь до мінімуму. Всипаємо порошок червоного перцю чилі і солимо за смаком. Даємо печені покипіти протягом 20 хвилин, періодично помішуючи, щоб не пригоріла. Подаємо страву гарячою із свіжим хлібом чи хлібом «Тортілла». Для того, щоб вона вийшла смачною, корисною і навіть цілющою, — наголошує індіанець, — перед тим, як її подавати на стіл, потрібно заспівати ритуальну пісню. Краще готувати печеню на відкритому вогнищі, адже пісня і дим, зливаючись у єдине ціле, сприяють зв’язку з духами предків, допомагають злитися з природою. Це збагачує і без того широку смакову палітру печені.

На запитання: «Чи є в індіанській кухні якісь секрети?» Лоїс Франк відповідає, широко всміхаючись: «Наші з Волтером бабусі готували з любов’ю. Це і є наш таємний інгредієнт. З ним усе смакує краще».

Тож готуймо з любов’ю. Вона так само, як і кулінарія, стирає кордони.