Пікет «совком» не заборониш

Львівський правозахисник Олексій Вєренцов створив справжній прецедент у Європейському суді. Тепер Україну зобов’язали прийняти закон про мирні зібрання. «Наслідком рішення є те, що суди в Україні, при розгляді справ про заборону мирних зібрань не мають законного права використовувати при винесенні судового рішення нормативні акти СРСР, — iдеться у рішенні Європейського суду з прав людини. — А також те, що будь–яке мирне зібрання не може бути заборонене до тих пір, поки Верховна Рада не прийме спеціальний закон, який врегулює правила проведення мирних демонстрацій та зібрань».

На руках міліції

Керівник громадської організації «Вартові закону» пан Вєренцов подав до суду на державу Україна за його незаконне затримання та адміністративний ­арешт. Акцію, що відбулася ще наприкінці 2010 року у Львові, добре пам’ятають, адже змучені від безсилля люди протестували під стінами обласної прокуратури кілька тижнів поспіль. Одного дня навіть принесли під її стіни труну, куди символічно кидали заяви, пояснюючи це тим, що будь–яку справу, яка опиняється в прокуратурі, можна поховати.

«За два місяці до початку акції я подав повідомлення в міську раду про неї, — коментує «УМ» Олексій Вєренцов. — У повідомленні йшлося, що пікет прокуратури відбуватиметься щотижня, у вівторок, з 11.00 до 13.00 години. Так ми проводили пікети, а за два тижні до того, як мене затримали, Львівська міська рада подала позовну заяву до суду про заборону цієї акції».

Під час проведення чергового пікету, коли активісти підійшли під стіни обласної прокуратури, керівника громадської організації покликали до себе два працівники міліції. Як потім вдалося з’ясувати пану Вєренцову, це були керівник Галицького райвідділу міліції міста та його заступник. Коли правозахисник до них підійшов, то його без жодних пояснень підхопили на руки і понесли.

Протестуючі, які все бачили, наздо­гнали міліціонерів, зчинили галас та вимагали пояснення. Проте правоохоронці, знову ж таки, нічого не відказали, а просто відпустили правозахисника і мовчки відійшли.

«Ти — правозахисник і адвоката тобі не треба!»

«Звертаю увагу, що в той день не було заборони на акцію, — наголошує громадський діяч. — Вона почала діяти наступного дня, коли суд виніс рішення про заборону нашої щотижневої акції. І цього ж дня до мене зателефонував майор міліції Маруняк і сказав, що хоче зі мною поговорити щодо заборони проведення акції. Я сказав, що зовсім не проти, але, якщо він хоче бачити мене в райвідділі, то нехай пришле повістку. Якщо ж «ні», то можемо поспілкуватися на вулиці».

Вони зустрілись, і перше, що сталося, пана Олексія, за його словами, схопили за руки двоє чоловіків у цивільному, а майор «запропонував» сісти з ним в авто, щоб поїхати в райвідділ для розмови. Коли вони приїхали, то зайшли не у відділок, а в опорно–дільничний пункт. Там правозахисник пробув iз 17.00 до 23.00.

«За той час я написав пояснення, але, дивлячись на те, як поводяться мої співрозмовники, я зрозумів, що вони не знають, що мені інкримінувати, — продовжує пан Вєренцов. — Зрештою, об одинадцятій вечора склали протокол, що я під час проведення мітингу не скорився законним вимогам працівника міліції. Це — коли мене несли — намагався пручатися».

Далі громадського діяча протримали усю ніч у міліції, а наступного дня привезли в Галицький райсуд міста Львова, де суддя Серьодкіна почала розглядати справу про його адміністративне затримання і притягнення до адміністративної відповідальності.

«Я попросив дати мені ознайомитися з матеріалами справи, дати можливість, аби до суду приїхав мій адвокат, і дозволити викликати свідків, які б свідчили на мою користь, — розповідає Олексій Вєренцов. — А суддя відповіла: «Тобі, Вєренцов, цього не треба, бо ти правозахисник». І через кілька формальних хвилин у суді мене притягнули до адміністративної відповідальності у вигляді арешту на три доби».

Своє покарання громадський діяч відбув і одразу подав апеляцію. Проте суддя М. Романюк постановою Апеляційного суду залишив попереднє судове рішення в силі. Мотивуючи його тим, що: «Вєренцов визнаний винним у тому, що він 12 жовтня 2010 року близько 11.30 — 12.40 годин незаконно проводив мітинг без відповідного дозволу на те Львівської міської ради. На законні вимоги працівників міліції щодо припинення порушення громадського порядку Вєренцов О. О не реагував. Під час затримання Вєренцов О. О. відмовився пройти в Галицький РВ, а навпаки скликав, організовував учасників акції, які кричали, погрожували службовими неприємностями, ображали, кричали...»

Держава хотіла відкупитися

Тож громадський діяч, iз допомогою Володимира Яворського, керівника Української Гельсінської Спілки, подав скаргу до Європейського суду з прав людини. Справа тривала два з половиною роки. За той час українська сторона намагалася піти на мирову і запропонувала позивачеві 6 тисяч євро.

«Процедурою передбачена пропозиція, — пояснює пан Вєренцов. — Так, за певну суму коштів людина, яка позивається до суду, може відмовилась від судової процедури. Тобто Україна відкуповується, не визнаючи свою провину».

Але Олексій Вєренцов відмовився від пропозиції. Хоча він вирішив, що саме 6 тисяч євро буде вимагати як моральну компенсацію. Тепер, коли справа виграна, правозахисник хоче йти до кінця та спонукатиме правоохоронні органи відкрити кримінальні справи проти міліціонера та суддів, чиї дії коштували Україні програшу.

«Шість тисяч євро — це досить велика сума для бюджету України, — продовжує Олексій Вєренцов. — Я не хочу, щоб хтось вважав, що я завдаю збитків держбюджету, адже в моїх діях не було нічого протизаконного. І Європейський суд з прав людини це підтвердив. Натомість незаконну дію вчинили міліціонер, що мене затримав, і судді. Тобто винятково їхні дії призвели до збитків iз держбюджету та посприяли негативному іміджу для України. Адже моя справа тепер буде постійно згадуватися в Європейському судді як справа «Вєренцов проти України».

І справді, у рішенні наголошується: «Європейський Суд зазначає, що, за загальним визнанням, дозвіл українського парламенту про тимчасове застосування деяких законодавчих актів Радянського Союзу відноситься до тимчасового застосування радянського законодавства, жоден закон ще не був прийнятий Українським парламентом, який регулює порядок проведення мирних демонстрацій, хоча в статтях 39 і 92 Конституції України чітко вимагається, щоб така процедура була встановлена законом, тобто на підставі акту Українського парламенту. Суд не може погодитися, що затримка більше двадцяти років iз прийняттям закону, який врегульовує право громадян на свободу мирних зібрань, є виправданою, особливо якщо йдеться про таке фундаментальне право, як свобода мирних зборів».