Знайти своє місце у місті

Минулі вихідні у Місті Ангелів пройшли під знаком Книжкового фестивалю «Лос–Анджелес таймс» (Los Angeles Times Festival of Books). Це вже вісімнадцятий за ліком щорічний форум, тобто — добра традиція провести теплі весняні вихідні на свіжому повітрі, де крім книжок «годували» ще й різними національними стравами, а для дітей були підготовлені ігрові майданчики. Оминути цю подію можна було хіба що за умов проблем із зором (реклама фестивалю була постійно присутня як на сторінках газети, так і на окремих постерах по місту), відсутності автомобіля (тут усе ж надають перевагу власній машині, якою часто добираються до найближчої зупинки громадського транспорту і тоді вже курсують у межах міста — дорожні затори є однією з найбільших проблем мегаполісу) або ж через підступний тиск, що не дає вибратися з ліжка (як у моєму випадку).

Отож, вивчаємо звіти: фестиваль залучив близько 150 тисяч відвідувачів, що трішки більше, ніж минулого року. І це хороший показник, наголошують організатори, оскільки на той же уїк–енд припали Toyota Grand Prix та популярний велопробіг CicLAvia. Більше того, є припущення, що частку потенційних гостей відлякали бостонські вибухи.

Але ось що мене застановило найбільше. Одна із ключових тем під час письменницьких дискусій звучала так: «Лос–Анджелес як літературна канва» і велася в ключі «як воно — жити і писати в Ел.Ей.». Якось до цього, перечитуючи численні книжкові рецензії, частина з яких — на твори, котрі більшою чи меншою мірою торкаються Лос–Анджелеса, я і не уявляла, що осмислення й подача цього міста в американській літературі недостатні. Ось що з цього приводу заявила темношкіра молода письменниця Дана Джонсон: «У мене був проект — розповісти про Лос–Анджелес, Каліфорнію та околиці так, як до цього я не бачила їх представленими в літературі». У романі «В іншому місці, Каліфорнія» (Elsewhere, California) вона продовжує описувати досвід темношкірої дівчини, чия сім’я жила на небезпечних вулицях Лос–Анджелеса; те, як вона стала художницею, пройшла через непрості стосунки з багатим італійцем, який ув’язнив дівчину в скляному будинку на респектабельних Hollywood Hills, та як минуле нагадало про себе у вигляді проблемного кузена.

Паралелі виникли спонтанно: а скільки сучасних літературних творів оповідають про моє місто? Тобто що ми знаємо про сучасне життя Києва, окрім перверзійних політичних повідомлень? Пам’ятаю, як одним спраглим ковтком далися романи Підмогильного «Місто» і Домонтовича «Доктор Серафікус» про Київ 1920–х. З новішого — «Ключ» 1990–х Шкляра. Щодо Києва сучасного, так щоб яскраво, — «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко, хоча у цій книзі столиця — лише декорація до загальнонаціональних подій. Гадаю, що оповідь про Троєщину чи ДВРЗ була б такою ж захопливою, як і про портовий Миколаїв Ульяненка у «Там, де Південь». Аби талант.

Або ж підійти з іншого боку — якби якась із «перших наречених», замість гратися з черговим бутіком, полоскотала нерви читача описом «шику і блиску» гламурної столиці. На цьому тлі дуже порадувала новина від Павла Вольвача, який щойно завершив книгу, що «стала даниною Києву». Українській столиці в літературі потрібне промо не менше, ніж одному з найбільших міст США. Інакше воно зникне з нашої пам’яті так, як помалу стирається його образ із центральних вулиць.