Золото чорне — і традиційне

Гучною сенсацією стала звістка про початок будівництва в індустріальному регіоні підприємства з переробки золотовмісних руд. Природну копалину видобуватимуть iз Бобриківського родовища, що поблизу міста Антрацит. Як заявлено, з часом тут продукуватиметься до 2 тонн дорогоцінного металу щорічно, за умови вкладання інвестицій у 50 млн. доларів. Проте історія українського золота демонструє досить прикладів, коли благі, на перший погляд, починання оберталися несподіваною поразкою чи навіть людською трагедією.Така вже аура в 79–го елемента таблиці Менделєєва.

Спадок скіфських царів

При згадці про природні багатства Донеччини спершу на думку приходить, звичайно ж, вугілля. Далеко не всі знають, що «всеукраїнська кочегарка» також багата на унікальні родовища каоліну, кухонної солі, ртутної руди, циркону, графіту. І вже зов­сім одиницям iз числа геологів та краєзнавців відомо, що старий Донецький кряж «приберігає на завтра» поклади воістину шляхетні, зокрема — золото.

Скажімо, й досі тривають наукові суперечки щодо походження найбільшого артефакту, знайденого колись у степових курганах України, дорогоцінної скіфської пекторалі з колекції Національного музею історичних коштовностей. Відомо, що спектральний аналіз металу масивної царської прикраси вказує на суттєву відмінність від виробів усіх відомих ювелірних центрів античної епохи. Донецькі дослідники висувають сміливу гіпотезу: пектораль виготовили місцевi майстри із золота, видобутого саме на Донбасі.

Археологічні знахідки свідчать, що багато віків тому жовтий метал уже виплавляли в так званій Бахмутській улоговині та поблизу Нагольного плато. Тут розкопано рештки досить досконалих як на ті часи плавильних печей, ливарного приладдя.

Люди гинуть за метал

Існують й більш «молоді» історичні аргументи. Як розповів «УМ» професор Донецького національного технічного університету Борис Панов, на початку минулого сторіччя легенди про золоті копальні скіфських правителів спровокували на ризиковане починання місцевого промисловця Андрія Глєбова. Переконавши державну казну в реальності свого проекту, він зумів отримати гігантський як на ті часи кредит у три мільйони царських рублів. Підприємець запросив іноземних фахівців і з їхньою допомогою побудував кілька рудників та збагачувальний завод поблизу нинішнього Антрацита. На жаль, отримавши з руди 8 кг золота та 16 кг попутного срібла, Глєбов збанкрутував. Подальша доля цього першопрохідця сучасного вітчизняного золотовидобування була трагічною: Глєбов чи то застрелився, чи то став жертвою власного необережного поводження зі зброєю на полюванні.

Відтоді золотоносний Гострий Бугор періодично притягував до себе шукачів легкої наживи, що мріяли надбати капітал на прихованих скарбах донецької землі. Однак усі спроби закінчувалися невдачею. Зрештою, після того, як радянська влада наклала гриф таємності на відомості про природні поклади регіону, про місцеве золото майже забули. Від тамтешніх жителів доводилося чути, що в «руйнівні» дев’яності роки шляховики призвичаїлися засипати безцінною щебінкою, що містить золото, баюри на вкрай розбитих дорогах...

Мета, яка «не іржавіє»

— Золото в тих місцях, безумовно, є, — пояснює суть проблеми Борис Па­­нов. — Проте воно сусідить із миш’яком, що утруднює очищення та здорожчує процес. Виникають серйозні природоохоронні проблеми, адже йдеться про Донбас, який i без того потерпає від індустріального навантаження на природу. Утiм найсучасніші світові технології можуть зняти перелічені питання. Наприклад, нещодавно дослідники відкрили специфічний різновид бактерій, які здатні виділяти дорогоцінну речовину із навколишнього середовища. До того ж, згідно з результатами нашої геологорозвідки, на глибині двох кілометрів розташовується рудне тіло, яке містить самородний, практично чистий метал, і золота там, як ми вважаємо, дуже багато, десятки тонн.

Та знову «але»: в нашій країні ще не будували шахт такої глибини. Хоч широко відомі приклади Індії й ПАР, де видобуток золота й алмазів ведеться на підземних горизонтах в 2–3 кілометри.

Що під ногами блищить?

Пару років тому держава вже нібито заходилася самотужки давати раду Бобриківському родовищу. Передбачалося, що водночас на Закарпатті та у Нижнім Придніпров’ї також мають бути споруджені державні золотовидобувні підприємства, які мали б вивести нашу країну в першу шеренгу постачальників «вічного металу» на світових ринках. Однак згодом починання пішло, наче вода в пісок. І це тоді, коли лише на території Донеччини геологи готові вказати ще 17 місць, де золота може виявитися не менше, ніж у родовищі, колись «розпечатаному» Глєбовим.

Сьогодні видобування власного, українського золота знов у фокусі уваги, але в якій формі? Про державний інтерес вже не йдеться, унікальні родовища планується віддати на відкуп приватникам. Ба більше, якщо кілька років тому до галузі готові були увійти спеціалізовані компанії зі світовим рейтингом, то зараз на безцінні поклади претендують маловідомі фірми, створені нашвидкуруч, без фахівців, відповідного досвіду і технологій. Їхні гучні заяви навряд чи здатні гарантувати майбутній успіх.

Донбас — настільки геологічно унікальний край, що за незліченними багатствами тут зовсім не обов’язково відправлятися глибоко під землю — часом достатньо, навпаки, піднятися нагору — на рукотворний промисловий відвал.

— Відомо, що мікроскопічні частки золота вміщуються у вугіллі, що видобувають донецькі шахти, — розповідає Панов. — Проте виділяти його звідти економічно невигідно. Інша справа зола, що залишається після спалювання антрацитів: там концентрація на порядки вища за рахунок того, що «баласт» (в даному разі вугілля) вигорів, а метал залишився. І повірте, це аж ніяк не «академічна» фантазія. Кілька років тому адміністрація однієї з ТЕС у Казахстані не побоялася ви­тратитися на модульний афінажний завод, що живиться з тамтешніх відвалів. І тепер щоранку на стіл директорові електростанції кладуть кілограмовий золотий злиток.

Виходить, нібито сам Донецький кряж дражнить тих, хто щодня ходить по його незчисленних скарбах: «Ну, нахилися! Ну ж, підніми! Багатий будеш!»...

ДО РЕЧІ

Згідно з прогнозами вітчизняних геологів, надра нашої країни вміщають 2,5—3 тис. тонн золота. Зокрема, родовища на території Великого Донбасу — 500 тонн, у Карпатах — 400 тонн, також вважаються перспективними на промисловий видобуток Дніпропетровщина, Кіровоградська область та Крим. Тим часом Україна щороку ввозить приблизно 5 тонн шляхетного металу за світовими цінами, які втричі перевищують розрахункову собівартість у разі власного видобутку.