Не можу не вiдгукнутися на заклик газети розповiсти про жертв Голодомору. Цих iсторiй в Українi мiльйони. Про одну з них i розкажу.
У селi Плоска Кайтанiвка (сьогоднi с. Плоске) Балтського району Одеської областi жила сiм’я Кудринських: батько, мати, дочки Ірина, якiй у 1933 роцi було близько 11 рокiв, Зiна — 8 рокiв, Гафiйка — 5 рокiв i трирiчний хлопчина.
Навеснi 1933–го, незважаючи на «щасливе» бiльшовицьке життя, коли вся сiм’я опухла вiд голоду, батьки, залишивши Іру на дядька Івана, посадовили трьох молодших на тачку i поїхали шукати щастя по свiту. Зiну вiддали сiм’ї в селi Журовка, прiзвища добрих людей я не знаю, це Ширяївський район. Гафiйку в райцентрi Ширяєве забрав Добровольський Макар Миколайович. У них iз дружиною не було дiтей. Батьки запевняли дiвчат, що через деякий час приїдуть i заберуть їх.
Що сталося з найменшим, iз хлопчиком, нiхто не знає, i це, мабуть, назавжди.
По дорозi назад у Плоске дружина Кудринського померла, вiн повантажив тiло на тачку i повiз додому. Привiз до свого садка, але через насип, зроблений, аби з гори пiд хату не йшла вода, перевезти не змiг i помер бiля своєї хати. Ось така iсторiя.
Про цю трагедiю, а також про зустрiч у 1957 роцi трьох сестер, уже дорослих, вони самi були вже матерями, треба знiмати фiльм. Лише сцена, коли старий дядько Іван цiлував ноги таким же старим Макаровi та добродiю з села Журовка, чого варта...
Моя теща — Кудринська Гафiйка, потiм Добровольська Олена Макарiвна, потiм Григор’єва Олена, жила в Ширяєвому, народила двох дiвчаток i вiдiйшла у вiчнiсть рiк тому. Трудiвниця i мучениця.
Вiчна пам’ять усiм замученим, а також тим, хто пережив бiльшовицький терор. Слава навiки людям, якi самi недоїдали, але рятували дiтей вiд смертi.
Данило БАБАК
с. Лiски, Комiнтернiвський район,
Одеська область