Естафета безпам’ятства

Минулого понеділка в Полтаві на території меморіалу Солдатської слави відбулися організовані обласною та міською владою велелюдні урочистості з нагоди зустрічі учасників міжнародного громадського проекту «Наша велика Перемога», котрі вісьмома автомобільними екіпажами подорожують країнами колишнього Союзу «в рамках «Естафети пам’яті». Подібних естафет закам’янілий солдат біля Вічного вогню бачив немало. Щоправда, у попередні роки вони заїздили в обласний центр зазвичай напередодні 9 Травня. Не було раніше й такої помпезності з запрошенням найпотужнішого пожежного автокрана для «вознесіння» телеоператора, покликаного зафільмувати для вічності привезену гостями величезну копію Прапора Перемоги з висоти пташиного польоту. Не майоріло ще тут стільки прапорів Партії регіонів. Не зганяли сюди для масовки в робочий день так багато бюджетників, учнів і студентів. Не стежили, здається, з–за кожного куща, міліціонери у формі й у цивільному. Та, певно, й такої наруги не тільки над пам’яттю полеглих у війні, а й над здоровим глуздом біля полтавського солдата–переможця ще не спостерігалося...

«Ганьба» — слово нецензурне...

В останньому чимало полтавців, передовсім старшого віку, ладні звинувачувати винятково «оголтєлих націоналістов», які, мовляв, замахнулися на святе й образили світлі почуття ветеранів війни. Адже місцеві телеканали у вечірніх розповідях про подію згадали якихось непевних молодиків, котрі намагалися зірвати мітинг біля Вічного вогню своїми антирадянськими та нібито навіть нецензурними (?!) вигуками. Зрештою, присутні на урочистостях бачили, як перед початком туди підійшли з десяток активістів «Свободи» на чолі з головою обласної організації партії Романом Чабановським. Спершу вони роздавали листівки про «чужу війну». А потім, коли почав промовляти голова облдержадміністрації Олександр Удовіченко, стали скандувати: «Ганьба!» (коли це слово адресують владі, його сьогодні автоматично зараховують до нецензурних) і намагалися розгорнути принесені з собою плакати.

Ілюстровані написи на останніх містили нагадування про порідненість кривавого комуно–більшовизму та нацизму, червоної зірки і свастики, відомий вислів про неблагонадійних українців маршала Жукова та недолугу сентенцію Володимира Путіна, котрий, як відомо, вважає, що його країна переможців виграла б ту війну й без норовливої України... Однак розгорнути плакати націоналістам толком не дали. Бо ж на них одразу накинулися червоні ідеологічні опоненти. Принаймні саме так змальовують ситуацію у міліцейському офіціозі. Хоча всі бачили, що виривали і шматували плакати «свободівців», заламували останнім руки й виштовхували їх подалі від натовпу, в основному, міліціонери. Спочатку ті, що «пасли» націоналістів у цивільному, а за лічені секунди — й їхні колеги у формі, в тому числі й підготовлені саме до такого розвитку подій співробітники спецпідрозділу «Беркут» у захисній амуніції.

Чи була нова полтавська «бійка»?

Зазначимо, що, попри твердження деяких ЗМІ про новітню полтавську бійку, її таки не було. Хоча у штовханині декому, певно, дісталося й стусанів. Але ті ж міліціонери на очах журналістів не «місили» збурювачів спокою — лише виштовхували їх на край меморіалу. «Свободівці» ж, у свою чергу, огризалися лише словесно, їхня «Ганьба!» до промовців біля мікрофона вже не долинала, після нетривалого стояння один проти одного сторони розійшлися досить мирно. Прикметно, що навіть у розповсю­дженому прес–службою облорганізації ВО «Свобода» повідомленні про той захід ідеться, в основному, про загальні постулати його неприйняття націоналістами: мовляв, владні «регіонали» та комуністи використовували «кривавий совєцький прапор», перебріхували факти, намагалися нав’язувати полтавцям ідею «русскава міра» тощо. За таких обставин ті, хто насправді ініціював таку масштабну акцію, відбулися ритуальними фразами у місцевих ЗМІ й, власне, залишилися за кадром.

А дарма. Бо ж саме в таких деталях ховається ключ до розуміння того, що насправді відбулося того дня у Полтаві, а зараз поширюється на інші регіони. Тим паче що найпочеснішим гостем і промовцем став сам координатор міжнародного громадського проекту «Наша велика Перемога» Олег Слюсаренко. Проект той започаткували Всеукраїнська координаційна рада російських співвітчизників і Міжнародний союз «Бойове братство» зі штаб–квартирою у Москві, яким, згідно з офіційними святцями, «надав підтримку Комітет Державної думи у справах СНД і зв’язках зі співвітчизниками». Саме той російський парламентський комітет, найодіозніші повпреди якого не втомлюються втручатися у внутрішні справи України, провокувати напругу й розпалювати міжнаціональну ворожнечу насамперед у Криму.

Та й 46–річний пан Олег не приховує, що ось уже більше десяти років у тому ж Криму працює, по суті, професійним «русскім», обіймаючи керівні посади у виконавчих структурах тамтешніх проросійських організацій. За інформацією ЗМІ, як колишній депутат парламенту автономії з блоку «За Януковича!» і перманентний громадський діяч, особливо гордиться ініціативами, які наближають Крим до Росії. Водночас друге дихання, підкріплене, з усього видно, не лише моральною підтримкою, відкрилося в нього після усвідомлення того, що, за його словами, «бандеровци наступают». І в Полтаві пан Слюсаренко не втомлювався повторювати мантру про українські «росткі нового нацизма, націоналізма», які він, звісно, не розрізняє, та необхідність із ними боротись. Як саме? В ідеалі, мабуть, так, як робив це свого часу один із його кумирів — Йосип Сталін, котрий, за словами пана Олега, «в годи Велікой Отєчєствєнной войни спас Історіческую Россію от полного унічтоженія»... Поки що ж цей діяч і його соратники не тільки в нашій державі, котрі вважають нацистами–націоналістами, вочевидь, практично всіх українців, які не хочуть у стійло «русского міра», лише «просвіщають» заблукалих овечок такими провокаційними маневрами по «ісконно русскіх тєріторіях».

За перемогу... «Євразійського Союзу»

Адже справжню мету «міжнародного проекту», закамуфльовану пам’ятною естафетою, його фундатори не приховують, говорячи про свою мандрівну підтримку та пропаганду «ініціативи, висунутої керівництвом Російської Федерації, про будівництво сучасного Євразійського Союзу як правонаступника СРСР». Проїхавши кількома країнами колишнього Союзу, учасники проекту 8 травня дадуть у Москві підсумкову прес–конференцію, на якій «планують оприлюднити Звернення до лідерів Російської Федерації, України, Білорусі, Казахстану, до керівників Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії із закликом активно розвивати співробітництво наших братніх держав у рамках будівництва Євразійського Союзу». Зрештою, 9 Травня мандрівні пропагандисти євразійського «русского міра» винесуть на московську Красну площу свою масштабну «копію Прапора Перемоги». Причому, за їхнім задумом, ця заключна акція учасників проекту «покликана символізувати єдність народів сучасного СНД — майбутнього Євразійського Союзу».

Одних лише наведених вище цитат програмно–засадничих постулатів «міжнародного проекту», здається, цілком достатньо для висновку: в будь–якій державі, що себе поважає, такі знахабнілі «закликальники» до порушення її територіальної цілісності не проїхали б навіть одного кілометра. І давали б пояснення зовсім не перед телекамерами... В Україні ж вони не тільки звили своє гніздо, а й стартували 23 березня з «города русской слави» — Севастополя: помпезно, за особистого «благословення» голови міськ­держадміністрації Володимира Яцуби. Тепер же, зрозуміло, так само помпезно зустрічають цих політичних спекулянтів на священній пам’яті про війну керівники наших областей. «Нагинаючи» для цього своїх підлеглих і посилаючись на Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з відзначенням 70–ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70–ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні» із пунктом про «надання сприяння громадським організаціям у проведенні Всеукраїнської естафети пам’яті «Слава визволителям України».

«Януковичу тікати буде нікуди»

До речі, про майбутній відхід Президента від влади розчарований його нібито недостатньою проросійськістю Олег Слюсаренко в одному з інтерв’ю (воно є в інтернеті) сказав так: «Янукович готовий буде здійснити спробу втечі, та тікати буде нікуди. І Захід, і Росія готові будуть видати Януковича новій українській владі, яка жадатиме політичної розправи над ним». Зрештою, до безцеремонності авторів міжнародного проекту звикають не тільки в Україні. Чого варті їхні запрограмовані вояжі до самопроголошених і невизнаних цивілізованим світом, у тому числі й Україною, квазідержав — Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії. Причому, за повідомленнями речників проекту, в Південній Осетії вони поклали вінки та квіти «на могили жертв грузинської агресії» та відвідали «меморіал жертв військових злочинів грузинських агресорів на Зарській дорозі». А от власне Грузію, яка дала світові одного з прапороносців Перемоги над фашизмом Мелітона Кантарію, учасники естафети пам’яті, звісно, забули. Як і десяток інших колишніх радянських республік...

То де в їхніх діях справжня повага до скопійованого Прапора Перемоги, на якому безсоромно піаряться, і до всіх без винятку «братскіх совєтскіх народов», які, згідно з радянською імперською доктриною, разом здолали фашизм? І чому в Чечні згадані «естафетники» поклали квіти до обеліска проросійського президента Кадирова, але також «забули» про влаштоване «рятівником історичної Росії» Сталіним у 1944 році каральне виселення чеченців та інгушів з їхньої історичної батьківщини? Подібних запитань, погодьтеся, виникає ще чимало. Не обминути, зокрема, й таке: чому цим затятим російським шовіністам — збирачам «русского міра» — можна безкарно гастролювати Україною, а от мирно протестувати проти їхньої маячні й висловлювати іншу позицію — зась, одразу наразишся на дубці «Беркута»... Чи не тому, що вже зараз очевидно: політичні спекуляції тематикою минулої війни стають однією з головних «фішок» нашої влади перед президентськими виборами 2015 року. Тож і для втілення цих заяложених сценаріїв чергового поділу українців на «своїх» і «фашистів» усі засоби хороші.

Неспроста ж на мітингу в Полтаві Олег Слюсаренко зазначив: «Напевне, наш проект спрямований у тому числі на те, щоб майбутнє, яке буде у 2015 році, було за нами». І пообіцяв: уже 19 квітня керовані ним учасники автопробігу розгортатимуть «ето знамя» на майдані Незалежності у Києві. Знамено перемоги над ким?