Тара Соненшайн: Публічна дипломатія США залишається постійною

Заступниця очільника зовнішньополітичного відомства США (а, по суті, її посада відповідає нашому віце–прем’єру) по–американськи привітно посміхається, розповідаючи про ставлення свого відомства до України й ніби виправдовуючи своє прізвище («Соненшайн» у перекладі — «Сонячне сяйво»). Зрозуміло, що увага Держдепу до України зараз не зовсім та, що була, скажімо, дев’ять–десять років тому. Утім, парафія пані Тари — дипломатія публічна, та, що «піпл ту піпл», тобто «люди до людей». Тож Соненшайн воліє говорити насамперед про це. На цю справу фактично не впливає зміна президентів чи, тим більше, керівників Держдепу (а, нагадаємо, замість Хілларі Клінтон Державний департамент Сполучених Штатів нещодавно очолив Джон Керрі).

Після прийому в резиденції американського посла Тара Соненшайн дала інтерв’ю «УМ» — єдине значне інтерв’ю українським ЗМІ в ході її візиту до Києва.

«Завдання публічної дипломатії — поліпшувати життя людей в усьому світі»

— Пані Соненшайн, не секрет, що імідж США, принаймні в певних регіонах світу, далекий від позитивного. Вашингтон звинувачують у проблемних воєнних кампаніях в Афганістані та Іраку, досі не закритій тюрмі Гуантанамо, фінансуванні «кольорових революцій» тощо. Чи можливо «перебити» цей негативний імідж піар–кампанією і якою є ваша стратегія в цьому?

— Річ у тім, що публічна дипломатія переймається не тільки іміджем. Публічна дипломатія полягає у взаємодії з людьми по всьому світі.

Адже саме слово «імідж» передбачає короткотермінові наслідки. Ми ж, здійснюючи публічну дипломатію, займаємося формуванням довготермінових, сталих відносин. І з цією метою застосовуємо широкий спектр програм — культурних, освітніх тощо.

У нашому безпосередньому спілкуванні з людьми імідж Сполучених Штатів, можливо, й поліпшуватиметься. Але головне — що поліпшуватиметься якість життя людей, з якими ми спілкуємося в усьому світі.

«Україна — надзвичайно важливий партнер для Сполучених Штатів»

— Наскільки відрізняються програми, які уряд США впроваджує в розвинених країнах, від роботи в країнах «третього світу» та країнах, що розвиваються? І до якої з цих категорій ви зараховуєте Україну?

— Хочу наголосити, що кожна країна відмінна від інших. І, відповідно, програми публічної дипломатії в різних країнах також відрізняються одна від одної.

Я щойно приїхала з Росії, де ми здійснюємо чимало програм, але також ми здійснюємо багато програм і в Україні. І ці програми змінюють людські життя.

Посольство США в Україні підтримує й надає кошти на програми інклюзивної освіти для шкіл, де навчаються діти з особливими потребами (діти–інваліди. — Авт.). Також по всій Україні ми втілюємо програми навчання англійської мови.

Сьогодні (інтерв’ю відбувалося ввечері 11 квітня. — Авт.) ми започаткували проект реконструкції будівлі, що стане Американським культурним центром у Києві, — місцем, де українські й американські молоді люди зможуть збиратися разом і спілкуватися.

Україна — наш стратегічний партнер, і це офіційно відбито у двосторонній комісії зі стратегічного партнерства. Це велика держава і надзвичайно важливий партнер для США, у тому числі й з точки зору публічної дипломатії.

«Україна зробила великий поступ на демократичному шляху, але залишається ще дуже багато роботи»

— Розкажіть трохи про конкретні програми публічної дипломатії США в Україні.

— Наші програми з публічної дипломатії в Україні дуже активні й надійні. Я дуже пишаюся цією статистикою. Відтоді як у 1992 році, після здобуття Україною незалежності, в Києві було відкрито посольство США, за програмами, які фінансує Державнйи департамент США (зокрема, йдеться про програми обміну), 21 148 українців побували в Сполучених Штатах Америки. Наголошую: йдеться саме про програми, фінансовані Державним департаментом США. Якщо ж додати до цього обмінні програми, які здійснює Агентство США з міжнародного розвитку USAID, то загалом за цими програмами у США побували приблизно 40 тисяч українців.

— Чи змінилося ставлення США до України в питаннях публічної дипломатії після зміни влади в нашій державі? Адже і Європа, і США висловлювали занепокоєння через недотримання в Україні демократичних стандартів.

— Публічна дипломатія завж­ди стала. Тобто триває незалежно від того, чи змінюється керівництво в тій країні, де вона здійснюється, чи ні.

Що ж до нібито сповзання України на демократичному шляху... З моменту набуття незалежності Україна зробила значний поступ на шляху демократії, так, як вона це для себе сформулювала і визначила. Але, скажімо так: залишається ще дуже багато роботи.

«У США журналісти, які йдуть у політику, дуже часто повертаються»

— Ви — наша колега, відомий журналіст із великим стажем. Але тепер ви працюєте у владі. А відносини між владою і ЗМІ за визначенням не можуть бути дружніми, адже преса, принаймні в цивілізованих країнах, повинна виконувати функцію контролю й головного критика влади. Побувавши з «обох боків барикади», чи змінили ви своє ставлення до того, яким має бути цей діалог?

— Згадуючи свій журналістський досвід, я не дуже згодна з поняттям журналіста як контролера. Я палко переконана в тому, що ЗМІ відіграють важливу роль у творенні громадянського суспільства.

Я б не сказала, що йдеться про «дві сторони барикади». Швидше, про здорове тертя, напругу між журналістами, тобто тими, хто слідкує за новинами, і тими, хто ці новини створює.

Але, в будь–якому разі, надзвичайно корисно побачити обидві сторони цього подіуму. Адже, з одного боку, я знаю, наскільки складною є робота репортера. А з другого — тепер, перебуваючи на цій посаді, я знаю, як важко бути політиком.

Тому ще раз наголошу: здорова напруга і здорова повага — понад усе.

— Чи припускаєте ви, що колись повернетеся із влади в журналістику?

— У сьогоднішньому світі перехід із журналістики у владу й назад цілком можливий. Звісно, при цьому важливо зберігати повагу до другої сторони.

— В Україні, на жаль, журналісти, які потрапляють у владу, назад більше не повертаються. Як із цим у США?

— Зате у Сполучених Штатах прикладів повернення дуже багато (посміхається).

ДОВІДКА
Загалом, за період з 1992 – 2011 роки за такими програмами у США побувало загалом 21148 громадян України.

За напрямками (спеціалізацією) ця загальна цифра розбивається так:

Професійні обміни (тут зазначено, які саме) за 1992 -2011 роки загалом: 8017 осіб відвідало США.
У тому числі за програмами обмінів для працівників урядових організацій (державних органів влади, міністерств, відомств тощо) та військових: 748;

науковці та дослідники: 759;

бізнес та сільське господарство: 1391;

фахівці у галузі ЗМІ (журналісти, редактори тощо): 212;

фахівці освітньої галузі (вчителі, завучі, директори середніх шкіл; викладачі, завкатедр, проректори, ректори тощо вишів): 1707.

Учні (старшокласники) шкіл: 5483 (серед яких за Програмою обміну для майбутніх лідерів – FLEX: у США побувало 5457 осіб. У свій піковий період ( 2000-2001 роки), за цією программою в один рік надсилались 405 учнів у США, зараз у середньому трошки більше 200).

За програмою обмінів для студентів вишів (UGRAD): 859

Для випускників вишів для отримання магістерського ступеню (E. Muskie Graduate Programs ): 953

Програми Фулбрайта для аспірантів та науковців: 623

Крім зазначеного, за програмою Summer Work & Travel (Літні подорож та підробіток у США), яку курує Держдепартамент, але не фінансує, за 2004-2011 роки у США побувало 47636 українських студентів.

ДОСЬЄ «УМ»

Тара Д. Соненшайн,
53 роки
заступник державного секретаря США з публічної дипломатії і зв’язків із громадськістю (з 5 квітня 2012 р.).

До призначення працювала виконавчим віце–президентом Інституту миру Сполучених Штатів (USIP); радником зі стратегічних зв’язків у багатьох міжнародних організаціях, зокрема в USIP, Міжнародній кризовій групі, Internews, CARE, Американській академії дипломатії, Міжнародній жіночій фундації ЗМІ.

За президентства Білла Клінтона обіймала різні посади в Білому домі — зокрема, директора з питань зовнішньополітичного планування Ради національної безпеки, спеціального помічника президента і заступника директора відділу зовнішніх зв’язків РНБ; очолювала процес передачі повноважень РНБ у перехідний період між президентськими адміністраціями.

Медіакар’єру починала на телеканалі ABC News у Нью–Йорку, понад десять років працювала редактором–продюсером інформаційної програми Nightline («Нічний контур»). Також робила неефірні репортажі з Пентагона для програми ABC’s World News Tonight. Обіймала посаду відповідального редактора часопису «Ньюзвік». Автор численних статей із зовнішньої політики, опублікованих у «Нью–Йорк таймс», «Вашингтон пост» та інших американських ЗМІ.

Володарка десяти премій «Ньюз Еммі» та багатьох інших журналістських відзнак за радіо– і телепрограми, присвячені внутрішнім і міжнародним проблемам.

У 1981 р. закінчила університет Тафта зі ступенем бакалавра політичних наук.

Хобі — проводити час із родиною, теніс, зумба (танцювальний фітнес), зарубіжна політика, глобальні жіночі проблеми.