Філософія барбекю

В усьому «винне»... деревне вугілля

      Що не кажіть, саме поняття «барбекю» для більшості українців сприймається як екзотика. Хоча йдеться про звичайне приготування їжі на вогні. Принципова новизна — у грунтовності підходів. Тут уже без перебільшень барбекю хочеться назвати мистецтвом. І якоюсь мірою спортом теж. Шість світових чемпіонатів з барбекю, які пройшли на сьогодні, це засвідчують яскраво, не кажучи вже про змагання європейські.

      Так склалося, що українською столицею барбекю став Дніпропетровськ. Хоча тут можна говорити і про збіг обставин. Принаймні хрещений батько українського барбекю Олександр Константинов ще кілька років тому не міг передбачити, що в його житті з'явиться настільки серйозне захоплення. Займався бізнесом, зокрема, нині працює заступником генерального директора науково-промислового підприємства «Поліпром», яке насамперед має хімічне спрямування. У цьому контексті виявився причетним до освоєння виробництва деревного вугілля на Закарпатті. Зі своєю продукцією стали пробиватися на західний ринок. А тамтешні партнери якраз були одержимими барбекю. Отож принагідно надихнули й Константинова. Учень з Олександра Петровича виявився завзятий — уже влітку 2001 року він очолив новостворену Асоціацію барбекю України. Нині вона об'єднує близько двохсот членів, які платять щорічний внесок у сумі 25 доларів США. Причому шлях у члени асоціації не закритий ні для кого — як з’ясувалося, для цього зовсім не обов'язково бути асом — кухарем.

      З іншого боку, багатьох причетність до українського барбекю неабияк надихає. Приміром, виконавчий директор асоціації Алла Іголкіна віднедавна стала у Дніпропетровську людиною вельми популярною завдяки улюбленій багатьма телепередачі «Рецепти від рибачки Соні», яку вона веде на одному з місцевих каналів.

Зовсім не глевкий перший млинець з Угорщини

      Уперше брали участь у європейському чемпіонаті в Угорщині не лише дніпропетровці, а й представники Ужгорода. Спільними зусиллями тоді виставили команду Grilly. У такій її назві нічого випадкового немає. Адже спонсором команди виступила торговельна марка Grilly — виробник вищезгадуваного деревного вугілля та інших аксесуарів для пікніків. Якщо ж говорити про персональний склад представників України, то серед них виявився лише один професійний кухар із досить непогано підготовленим помічником, а решту цілком можна назвати дилетантами, хоч і вельми старанними.

      Змагання проходили на пристосованому майданчику для міні-гольфу на озері Балатон. Близько двадцяти команд із різних країн намагалися довести, що вогонь, їжа та веселий настрій роблять людей щасливими. Окрім власне приготування страв, кожна команда мала вразити яскравими учасниками та оформленням робочого місця. Українці представили експозицію у стилі старовинного українського села — отож і головними елементами їхніх костюмів стали солом'яні брилі та фартухи з мішковини.     

      За великим рахунком, той перший млинець виявився зовсім не глевким. Українці, які турнірних завдань перед собою не ставили, посіли почесне сьоме місце з дев'ятнадцяти учасників. Окрім того, отримали декілька спеціальних призів: за гостинністю і взагалі виявилися першими, чим великою мірою завдячують оригінальним напоям торговельної марки «Первак», а за костюмами та оформленням намету — відповідно, другими та третіми.

      Як би там не було, на наступний європейський чемпіонат, теж до Угорщини, їхали вже збагачені неабияким досвідом. Виставили відразу дві команди — «Українське барбекю» та «Спайс грілі гьорлз». До однієї увійшли кухарі-професіонали, до іншої — винятково любителі, та ще й жіночої статі. Найвідрадніше ж — не підвів ніхто. Команда «Українське барбекю» виборола дванадцяте місце з двадцяти чотирьох учасників, а «Спайс грілі гьорлз» і взагалі визнали фан-чемпіоном, себто володарем призу глядацьких симпатій.

Світова прем'єра

      Та найголовнішим здобутком на європейському рівні слід вважати набутий досвід, який годилося б назвати дорогоцінним. Адже після такого гарту відчули в собі сили для участі у світовому чемпіонаті. Тут уже затямили відразу, що з корабля потрапити на бал навряд чи вдасться. Отож готувалися найретельніше. Кандидатів до команди шукали по всій Україні. За зізнанням Алли Іголкіної, інкогніто відвідали понад сто закладів харчування. Себто заходили туди як пересічні клієнти і замовляли для проби страви, щоб їх належно оцінити. Кандидатів відібрали у Дніпропетровську. Це — шеф-кухарі гриль-бару «Сафарі» Вардан Хузадян та ресторану «Пастораль» Олексій Паршиков. Для такого вибору підстав було декілька. У тому ж «Сафарі» приготування їжі на відкритому вогні є, так би мовити, візитною карткою. А Хузадяна називають кухарем з креативним мисленням — виявляється, така якість для барбекю просто неоціненна. Ресторан «Пастораль» відомий своєю грунтовністю насамперед у підході до кухарської справи. Ще його називають «домом солодощів». Відомий московський консультант-кондитер Анатолій Колесов тут дрібниць не допускає. Він також з'їздив у складі нашої команди на дебютний для неї шостий світовий чемпіонат до Німеччини. Тож зовсім не дивно, що найбільше балів дісталося фруктовому гриль-салату — фірмовій страві від ресторану «Пастораль». Просякнуті імбірним соусом ананаси з абрикосами за цим рецептом подають на подушечці з шоколаду та печива.

      Загалом же змагання складалися з п'яти етапів за правилами, встановленими світовою асоціацією барбекю. Окрім десерту на грилі, вимагалося приготувати страви з ребер, птиці, риби та яловичини. Наші, певна річ, тут теж намагалися вразити оригінальністю. Так, качині грудки приготували з полуницями та манговим соусом. Лосося загорнули у форель і все це просочили раковим соусом. А біф у беконі подавали на подушечці з запеченої також на грилі картоплі.

      До того ж кожну страву готували в шести екземплярах. Два члени журі оцінювали її безпосередньо за столом, а четверо робили це всліпу.

      Система оцінки — десятибальна. На її вершині критерії відповідні — абсолютно феноменальний, вищої якості, чудовий, дуже добрий...

      У підсумку українці виявилися десятими з шістдесяти п'яти учасників. Вважати це беззаперечним успіхом є всі підстави. Хоча б з огляду на те, що сусіди-росіяни опинилися аж на 54-му місці. Та що росіяни... Самі переможці минулого світового чемпіонату — команда зi Швейцарії — фінішували тільки на 40-му місці. Щоправда, позиції цієї альпійської держави, де, власне, й зародився світовий рух барбекю, від того ніскільки не похитнулися. Дві інші швейцарські команди впевнено вибороли два перших місця. А третіми виявилися їхні сусіди — австрійці.

      Як би там не було, головного не заперечити — український рух барбекю сповна довів своє право на існування. І тепер усі помисли активу очолюваної Олександром Константиновим асоціації спрямовані на втілення у життя нової ідеї, яку, без перебільшень, можна назвати благородною. Все ж замахнулися на перший український чемпіонат з барбекю. Цей млинець, тим паче, не повинен стати глевким...