Навіть за найоптимістичнішими підрахунками не для всіх зрозумілих телевізійних піпл–метрів, Перший Національний канал дивиться не найбільше глядачів. Хоча прес–служба державного мовника вдоволено рапортує: «За медіа–показниками лютого Перший Національний посідає високе сьоме місце у рейтингу провідних телеканалів країни». Якщо оперувати реальними цифрами, то випуски найрейтинговішого ток–шоу «Шустер Live», яке до цього тижня виходило на Першому, привертало увагу у найкращому випадку близько 3,5 мільйона глядачів. Аудиторії доволі популярних серед окремих соціальних груп, скажімо, «Надвечір’я» чи «Віри. Надії. Любові» — значно скромніші.

Одночасно незалежні медіа–експерти відзначають постійне лідерство «кнопки», яка працює за рахунок платників податків, за кількістю виданих в ефір «причесаних» провладних новин та вигідної для Президента Януковича та його команди маніпулятивної інформації. То­му лишається актуальним питання: чому всупереч здоровому глузду і раніше взятим перед Радою Європи зобов’язанням Україна не позбудеться рудименту радянських часів — контрольованих державою ЗМІ? Хоча, найімовірніше, прийнявши у Верховній Раді закон про суспільне мовлення, вивіску на «олівці» на Мельникова, 46 у Києві змінять. Але, як говорила у Києві ще півтора року тому і повторювала минулоріч правовий експерт Департаменту з прав людини Ради Європи Ів Саломон, суспільний мовник повинен відрізнятися від державного не лише зміненою табличкою при вході в офіс. «Просто перекинути працівників із державного мовлення на суспільне буде помилкою, — акцентувала експерт. — Якщо Україна її зробить, жодних змін в інформаційній сфері не відбудеться».