У ті часи на всесоюзних виставках картини підвішували до стелі і виставляли у хрущовках під страхом арешту. Молоді художники боролися проти ідеології за ідею чистого мистецтва, а тепер вони — класики українського живопису. На виставці–ярмарку Fine Art Ukraine у спецпроекті «Матч Пойнт 88» головні експонати — роботи з музейних сховищ та приватних колекцій, датовані періодом горбачовської перебудови.

Зовсім не хочеться, щоб ці нотатки виглядали як нарікання, проте, спілкуючись із сьогоднішніми молодими, постійно ловиш себе на думці, ніби вони знають про минуле щось, невідоме тобі. Звісно ж, знають вони це з розповідей старших — батьків, дідусів із бабусями. Проте вірять цим оповідкам безоглядно і безкритично: якщо старші розповіли — значить, так воно й було. А у старших спогади тільки позитивні — бо ж у ті часи, два–три десятиліття тому, вони, старші, були, відповідно, молодшими, попереду було довге життя, сповнене можливостей і перспектив. Та й будь–який фахівець підтвердить, що людська психіка стирає негативні враження, просто задля самозбереження, втримання нестійкої психічної рівноваги. Щоправда, у декого цей процес заходить надто далеко — недарма ж стверджують, наприклад, комуністи, що не було ніяких голодоморів і репресій у тепер уже далекі 30—40—50–ті роки. Було тоді велике піднесення, всі дружно працювали на загальне благо, а добрий вождь у Кремлі тільки люлечкою пахкав та у вуса посміхався.

Щоразу по завершенні чергової «Книжки року» журналісти ставлять обов’язкове запитання: які були несподіванки? І хоч аналітик завжди знайде логічне пояснення будь-якій «несподіванці», репортерська сверблячка цілком зрозуміла: преса — як бізнес — це безперестанна гонитва за ексклюзивом. І таким винятком із правил у минулому книжковому сезоні виглядає комікс (чи, як тепер кажуть, «мальована історія») «Даогопак».