Центр української культури у столиці Естонії, на вулиці Лабораторіум, що нещодавно відзначив своє 20–річчя, відомий у світі. Естонці, фіни, шведи охоче приходять сюди на майстер–класи, концерти й екскурсії. Поважні чоловіки вирізьблюють тут для своїх малят традиційні колиски, жінки тчуть на верстаті ковдрочки. Молодята власноруч виготовляють запрошення на весілля — роблять папір за стародавніми технологіями, пишуть рядки лебединим пером. А дітлахи у Школі монастирських мистецтв центру печуть хліб із власноруч перемелених на жорнах жолудів, виготовляють нитки й полотно з кропиви, майструють традиційні іграшки. Через рукомесла, творення матеріальної краси відвідувачі осягають «незримі» цінності, моральні чесноти.
Центр української культури розташовується в Старому Таллінні, в комплексі будівель XIV століття. «Американці приїжджають, дивуються: «Та то ще до Колумба!» — жартує керівник УКК Анатолій Лютюк. Осердям комплексу є церква, освячена на честь Матері Божої Триручиці, заступниці всіх несправедливо скривджених. Владика Йосип Мілян, запрошений до Центру з нагоди 20–річчя, згадував, як приїздив сюди ще на початку 1990–х iз вертепом Товариства Лева. Тоді служили літургію у костелі. «Анатолій Лютюк отримав благословення від Блаженнішого Володимира (Стернюка) і в 1991 році, зареєстрував Греко–католицьку громаду — згадує активістка громади Ніна Охріменко. — Незадовго після того він знайшов приміщення для церкви. Анатолій домовився з головним єпископом Лютеранської церкви Естонії про можливість викупу цього приміщення за невелику ціну. Усім світом збирали кошти, аби в Таллінні була українська церква і центр».
Особливістю цієї парафії є щоденна молитва за все живе, створене Богом. У 2005–му році її благословив Блаженнійший Любомир (Гузар). «Людям слід пояснювати, що це таке, — каже Анатолій. — Прийшла одна жінка і питає: «Анатолий, это вы и за котов молитесь?». Кажу, що коти — це серйозні створіння. У мене також є кіт. Але ця молитва — за те, щоб люди жили так, аби не мучити котів і шанувати все творіння Господа». У церкві є чимала збірка ікон «Святі і природа», написаних сучасниками. Ікони присвячені святим як католицьким, так і православним, що оберігали тварин і рослини. «Поетичні червоні книги» письменники й художники присвячують зникаючим видам флори й фауни. А віднедавна розпочали працю над серією книг «Ковчег унікальних культур світу», першу з яких присвятили Гуцульщині. Виготовлення цієї книги підтримав давній приятель УКК «губернатор» Івано–Франківщини Михайло Вишиванюк.
Приведення різних людей до Бога й України відбувається тут у незвичний спосіб. Ось, підлога в церкві розсувається — і Анатолій запрошує всіх спуститися до підвалу. А там — музей традиційної культури. Чимала колекція іграшок, зокрема від кращих майстрів з різних куточків України. Також колекція російських і естонських народних забавок. Збірка українського народного вбрання, понад 4000 писанок. Пристрій для здобуття «живого» вогню. Одна зі стін підготовлена для нового унаочнення духовного знання: восьми «пасток для гріхів». «От ненажерство, — показує Анатолій. — Буде намальований скромний пожиток — вода, шмат хліба, цибулина, а поряд — стіл, що вгинається від наїдків — пепсі–кола, шинки–ковбаси, сири… Рухома фігура тягтиме руку до великої купи, а тут «хрясь!» — душа зривається вниз! І ледь не потрапляє в пастку».
20–річчя центру відзначили міжнародною конференцією «Церква і культура» у рамках відомого фестивалю «ТріаЛогос», де в теплій атмосфері спілкувалися посол України в Естонії Віктор Крижанівський, естонські урядовці, митці й священики, священики УГКЦ, науковці і засновник Музею домашньої ікони Ольга Богомолець.
«Естонія маленька і щаслива. У нас живуть люди, які дуже люблять свою країну і хочуть зробити її кращою і мудрішою. Важливо, що в нас є добрі друзі, і серед нас, і за межами Естонії. І серед них — Український культурний центр Таллінна», — наголосила директор департаменту Міносвіти Естонії Ірене Коосар, виступаючи на конференції. Це міністерство підтримує українську недільну школу. Утім тутешні діти також проклали дорогу до Українського центру. Адже Міносвіти профінансувало для естонських школярів тематичне заняття в центрі «Українська церква і культура».
За словами заступника керівника Фонду Шептицького і голови Патріаршого товариства Олени Ганцяк–Каськів, Анатолій Лютюк хотів уголос у присутності авторитетів із духовного і наукового середовища представити те, що він з однодумцями зробив за 20 років. Це була ревізія, а може, й переоцінка: що то було і чи потрібне Україні. Утім достеменно відомо, що така праця необхідна сьогодні Естонії і загалом Європі, світові». «Естонія стикається з проблемами, які в недалекому майбутньому будуть і в Україні. Ми полюбляємо переймати західний досвід, і не завжди — найкраще з нього. Та натомість можемо поділитися і чимось своїм, чого потребують естонці», — каже голова Комісії УГКЦ у справах родини отець Богдан Тимчишин.