Валентина Іващенко(праворуч) та її сусідка Раїса Клименко. Фото автора.
У житті 45–річної жительки Черкас Валентини Іващенко нині чорна смуга. Після розлучення з чоловіком вона залишилася без житла. Двокімнатну «хрущовку», в якій вони разом прожили більше шістнадцяти років, її колишній чоловік подарував своїй троюрідній сестрі. Вкупі з дружиною. Пані Валентина переконана: до таких дій чоловіка спонукала віра, якою він так захопився в останні роки.
«Проходьте, килимів у мене немає, бо все чоловік повивозив», — Валентина Володимирівна запрошує мене до невеликої квартири. «Лише посвідчення журналіста «України молодої» покажіть, бо нині вся Україна в аферистах», — жартома додає її сусідка Раїса Клименко.
Тим часом Валентина Володимирівна, яка працює в Ощадбанку, кладе на диван папери й пояснює: відтоді, як чоловік Володимир Лосєв почав ходити до сектантів, життя перетворилося на пекло. А колись була щаслива з ним. Перший її чоловік помер, синові Володі виповнилося тоді тільки 8 років. Важко було, тож коли у 1996 році подруга познайомила її з неодруженим Володимиром, уже невдовзі вони стали жити разом. Шість років пройшли у мирі та злагоді.
«Сина як свого прийняв. Сусіди й не здогадувалися, що батько не рідний. Знайомі зауважували: «Нарешті тобі пощастило», — веде далі пані Валентина. Каже, жили в гуртожитку й відкладали кошти на квартиру.
Через два роки за спільно зібрані 4,5 тис. доларів купили «двушку». Нове житло оформили на чоловіка. Не розписувалися, бо Валентина працювала в РЕУ й стояла на квартирній черзі. Тепер про те, що вчасно не оформили сімейні стосунки, вона шкодує, оскільки чоловік заявляє, що квартиру купив до знайомства з нею.
«Свекруха запевняла, мовляв, «ми порядні люди, не переживай». Чоловік заповіт на мене склав, «щоб тебе ніхто не вигнав із квартири», — зі сльозами на очах пригадує минуле жінка й додає: «Тепер розумію, треба було робити дарчу. Бо заповіт він скасував». Пані Валентина запевняє, що у придбаній квартирі ремонтом займалася особисто: «Чоловік на роботі, а я відпрацювала — і сюди. Сміття та бетон відрами з квартири виношу, а назад пісок у мішку, із сантехніками домовляюся», — перераховує зроблене.
Каже, щоб заробити на житло і ремонт, навіть підробляла двірником. Це підтверджують і сусіди. «Ми все дивувалися: така худенька й такі важкі відра носить. Чи без чоловіка живе? — ділиться спогадами й сусідка Раїса Клименко. — Тепер у цій квартирі затишно, тільки щастя немає».
«Усе змінилося, як чоловік пішов у церкву — чи то до харизматів, чи п’ятдесятників, не знаю. Туди його двоюрідні брати ходили. Він з них сміявся, казав, наче не всі дома, а тоді й самого затягло», — пані Валентина крутить пальцем біля скроні. За її словами, чоловік почав носити з дому гроші. Пояснював, що то брату у Христі треба, то сестрі. Навіть консервацію брав.
«Запитую, чого вони не роблять консервації самі. Я в селі у мами на городі на вихідних горбачуся, приїду втомлена, а він кричить: «Прасуй сорочку», — прибереться — і в церкву», — пані Валентині важко стримуватись після пережитого. Вона наголошує: чоловік проводив на служіннях не лише вихідні. Братів та сестер по вірі додому приводив молитися, а їй годинами доводилося блукати містом. Жінку вражало, як на колінах молився вголос до півночі, нерідко заявляв, що, за його вірою, «жінка має боятися чоловіка». Тож пускав у хід кулаки. Після такого «релігійного виховання» вона потрапила до інфарктного відділення. А торік побив її сина, бо він прикрутив у телевізорі звук церковного співу, що лунав на всю хату.
«Я прибігла на крик, хлопець лежить на підлозі, а Лосєв каже, що це шафа на нього упала. А у спеку закрив Валю на балконі, я теж визволяла, а він: — «Хай погріється!» — підтверджує сусідка Раїса Клименко.
Валентина Іващенко зізнається, що прагнула зберегти сім’ю. Якось навіть пішла з чоловіком на святкове служіння. «До нас на лавку підсіли жіночки напідпитку, регочуть. Ото церква!» — обурюється пані Валентина. За її словами, проти такої віри була й мати Володимира. Та чоловік уперто відповідав, що він спілкується з Богом, на очах ставав відлюдькуватим, похмурим, роздратованим, ніби в секту потрапив і розум запаморочило.
«Через ту віру він і з матір’ю місяцями не розмовляв, хоча дуже її любив! А тоді свекруха змирилася: «Хай ходить, може, буде добре», — важко зітхає пані Валентина. Нині свекрухи та свекра вже немає серед живих, померли одне за одним. А після похорону чоловік почав виносити з їхньої квартири речі — посуд, килими, пральну машину, мікрохвильову піч, музичний центр, навіть мило з мильниці забрав. Правоохоронці тричі відмовляли їй у порушенні справи, «бо ви чоловік і дружина, він куди хоче, туди й носить».
А згодом Валентина Іващенко дізналася, що її Лосєв подав на розлучення. Коли чекала засідання суду, він підійшов і заявив, що «квартира не моя i навіть не твоя». «Я здивувалася: як це? Засміявся, а ось подивишся, у цьому світі все купується і продається», — плаче Валентина Володимирівна. Після розлучення й з’ясувалося, що чоловік подарував їхню квартиру, «це дяка за те, що доглянула його батьків, наче своїх».
«Валя справді піклувалася про батьків Володі. Часто бачила, як о сьомій ранку приїде сюди, нагодує їх, прибере, приготує їсти і біжить на роботу. Навіть коли з чоловіком уже пішов розлад, вона старалася. Похорони батьків організовувала. І залишилася ні з чим», — запевняє черкащанка Нонна Гончарова, котра сорок років прожила по сусідству з батьками Володимира Лосєва.
«Ми були одружені, я в цій квартирі по вулиці Ватутіна прописана, то це виходить, що разом зі мною подарував? Хіба мені не належить клаптик цієї квартири?» — щиро дивується пані Валентина. І обурюється, чому нотаріус, відповідно до закону, не зважила на те, що в квартирі прописана дружина, що там перебудовані кухня, ванна та туалет. Вона наводить приклад, як у подруги чоловік продавав гараж, який купив iще до одруження, то нотаріус не підписала, поки не було згоди дружини. А це ж квартира!
«Чому такий ажіотаж? — у свою чергу дивується черкаський нотаріус Валентина Міщенко. — Якщо квартира була придбана до шлюбу, то власником є Володимир Лосєв. Адже шлюб зареєстрований через сім років після купівлі квартири».
При цьому нотаріус наголошує: зробила усе за законом, а дружина ризикувала, коли давала гроші. Мовляв, треба було оформляти житло на обох. Хоча, зауважує, можливо, «він і шахрай і використав її, з документів цього не видно».
У боротьбі за квартиру Валентина Іващенко звернулася до Придніпровського райсуду Черкас. У липні минулого року її вимоги суддя задовольнив, визнавши факт придбання квартири за спільні кошти та «проживання однією сім’єю в період iз 1996 по 2005 рік». Також Феміда визнала частково недійсним договір про дарування квартири і право власності дружини на половину квартири.
Після цього Володимир Лосєв подав апеляцію. І в жовтні 2012 року Апеляційний суд Черкаської області скасував рішення суду першої інстанції. А через місяць пані Валентину чекав iще один сюрприз — на її звернення до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ винесено ухвалу — відмовити у відкритті касаційного провадження.
«Виходить, що я з Лосєвим не жила, квартиру не купувала. Хоч є купа свідків та довідок. Наприклад, із сільради, що сім років він був прописаний у моєї мами, щоб менше платити за квартиру», — витирає сльози пані Валентина. Вона шокована тим, що на суді чоловік запевняв, що він не знав її до одруження. І що квартиру купив самотужки ще до того, як вони побралися.
«В Апеляційному суді він відмовився говорити, пославшись на погане самопочуття. Тільки оголосили рішення про скасування, а судді пішли в комiрчину, як його адвокат слідом із валізою побіг», — запевняє Валентина Іващенко. Вона підозрює, що у справі з їхньою квартирою не обійшлося без його сестер та братів по вірі.
«Апеляційний суд називається! Нас вісім сусідів свідчили, і до нас не прислухалися. Що це за закони, де ми живемо?» — уголос розмірковує сусідка Раїса Клименко.
Тепер власницею двокімнатної квартири, гірко констатує Валентина Іващенко, є Олена Дядюра, троюрідна сестра її чоловіка, з якою він разом ходить до тієї церкви. Чоловік раніше з нею практично не спілкувався, а вона бачила її лише на похоронах свекрів. Недавно подзвонила їй і запитала, чому підписала дарчу, а та у відповідь «послала дуже далеко».
Тридцятирічна нова власниця скандальної квартири проживає по тій же вулиці Ватутіна, що й Валентина Іващенко, буквально через квартал, в однокімнатному помешканні. Вона незаміжня і бездітна. «Ніяких коментарів давати не буду! Ви заміряєтеся на приватну власність», — роздратовано каже «УМ» Олена Дядюра й сердито зачиняє двері своєї квартири.
Володимира Лосєва застати вдома не вдалося, а по телефону він назвав своє рішення про дарування квартири законним. «Це моя квартира, я купив її, коли працював на тютюновій фабриці й дуже добре заробляв. Валентина Іващенко поселилася в моїй квартирі з 2002 року, коли я зробив ремонт, купив меблі й техніку. За моїми батьками доглядали я і мої племінники», — озвучує своє рішення про подарунок квартири пан Володимир.
При цьому наголошує, що квартиру Олені Дядюрі переписав, «бо вона моя сестра, я живу сам, мало що може трапитися, вона теж мені колись допоможе». Пояснює, що ходить у християнську церкву, шукав там розради, коли в сім’ї погіршилися стосунки. Зізнається, що після служінь подобрішав, але сім’ї це не допомогло. «Я вже півроку не можу перебувати у своїй квартирі, бо там почнуться провокації. Хай правоохоронні органи скажуть, хто її бив, де і коли», — говорить Володимир Лосєв.
До речі, недавно Валентина Іващенко отримала заяву від Олени Дядюри, нової власниці квартири. Заява затверджена нотаріусом і в ній iдеться про те, що пані Валентина має вибратися зі свого помешкання до 15 квітня.
«Дядюра написала заяву, що я їй не даю заселитися. Вона приймала квартиру в дар зі мною, то хай іде й живе. Я замки не міняла», — обурюється пані Валентина. І зізнається, що відтоді часто прислухається до кожного шурхоту в під’їзді. Боїться, чи не прийшли її виселяти. Каже, на неї тиснуть і психологічно, бо хтось дзвонить на роботу й мовчить у трубку.
Отак вона живе тепер. Але не здається. Звернулася із заявою до прокуратури, аби перевірили законність рішення Апеляційного суду. А ще збирається подавати позов до Верховного Суду.
— Придбана квартира до реєстрації шлюбу є особистим майном того, на кого вона зареєстрована. Формально нотаріус правий. Але однозначної відповіді дати не можна. Треба брати до уваги всі обставини. Якщо буде доведено, що квартира придбана на спільні кошти, навіть до реєстрації шлюбу, то можна буде говорити, що це їхнє спільне житло. Суд може визнати договір–дарування недійсним і тоді, якщо особа, яка дарувала, перебувала в такому стані, що не розуміла, що діяла. В такому випадку призначається судово–психіатрична експертиза.
«Місто має бути комфортним для різних категорій населення. А дискримінація за ознакою інвалідності просто неприпустима, — заявила координатор акції, регіональний представник Національної асамблеї інвалідів Ірина Твердохліб. >>
Місяць тому п’яний депутат Генічеської райради Андрій Бульбах збив 22-річну велосипедистку, заховав іще живу дівчину в лісопосадці та швидко зник iз місця злочину. Про цей жахливий випадок «Україна молода» писала у №116 за 4—5 вересня ц. р. >>
На зупинках, у громадському транспорті тільки й розмов, що про дармовий цукор. Підсолодити життя полтавців перед виборами вирішила політична партія «Совість України», очолювана міським головою Полтави Олександром Мамаєм. В офіс партії запрошують пенсіонерів, котрі, як відомо, є найдисциплінованішими виборцями, та видають по вiсiм кілограмів цукру. >>
Одеську область, як і більшість регіонів України, упродовж останніх років шокували масштабні зловживання прибічників Віктора Януковича. Державні гроші попросту крали, — і робили це державні службовці, які мали би стояти на сторожі народних грошей. >>
Ще одним шоком для громадськості стало нещодавне призначення у Міністерство доходів і зборів, реформоване нині у Державну фіскальну службу. Посаду начальника головного оперативного управління тут зайняв Ігор Яговдик. Той самий екс-очільник Сумської області, який очолив область в останні місяці перед падінням режиму і був призначений заради «укріплення» влади «донецьких» перед останнім і вирішальним боєм з «бандерівцями». >>
Думка жінок на форумі forumok.kiev.ua Коли їхати одеським автобаном, то на 206–му кілометрі, відразу за поворотом із траси, на зеленому пагорбі з’являється красива околиця історичної Умані з уславленою Софіївкою і не менш славетним навчальним закладом — Головним училищем садівництва, заснованим ще 1844 року, як стверджують фахівці, за класичними зразками науково–освітніх осередків Західної Європи. >>
