Розташована на Куренівці Кирилівська церква серед знавців вважається настільки ж цінною, як і столичні Михайлівський Золотоверхий собор чи Києво-Печерська лавра. Збудована у ХІІ столітті культова споруда залишається одним із небагатьох вцілілих взірців архітектури княжої доби. А її фрески за майстерністю виконання і збереженістю є унікальними не лише для України — подібних немає навіть на території колишнього Радянського Союзу.
Тому й ціни київському храму немає. Точніше, її не знають. Що не заважає безцінній святині кілька десятиліть поспіль чекати на генеральний ремонт: увесь час грошей вистачає хіба на косметичні. Фахівці-реставратори б'ють на сполох. Без належного догляду будівля тріщить по швах, а її стіни роз'їдає грибок. Знавці переконують, якщо Кирилівську церкву не врятувати зараз, то незабаром Київ «осиротіє» на ще одну історичну пам'ятку.
Грибок проти Врубеля
Кирилівська церква Національного заповідника Софія Київська, нині музей живопису і архітектури XII-XIX сторіччя, колись була частиною заміської резиденції і родовою усипальнею князів династії Ольговичів. За час свого існування святиня пережила тривалий період запустіння. А в 60-х роках XIX століття слава Кирилівської церкви знову відродилася завдяки знайденим на її стінах фрескам XII століття. Відомо, що протягом семи місяців у 1884 році в храмі працював молодий Михайло Врубель. Саме роботи в Кирилівській церкві дали Михайлу Олексійовичу, тоді ще 28-річному маловідомому художнику, світове ім'я. Прототипами для його образів часто слугували відомі люди. Отож сторіччя тому кияни любили приходити у Кирилівську не тільки для того, щоб помолитися, а й щоб побачити на стінах знайомі обличчя і потім ... попліткувати. Попри це ікони Врубеля, зокрема славнозвісний образ Богоматері у вівтарі храму, церква визнала канонічними. Тепер творіння великого майстра опинилися під загрозою знищення.
Просто під храмом навскоси проходить лабіринт печер, що їх на цьому місці викопали монахи Кирилівського монастиря вісім століть тому. Частину підземних ходів київські зодчі замурували після Куренівської трагедії в 1961 році. Для надійності. Як відомо, тоді біля підніжжя церкви пройшов смертоносний потік, який знищив пів-Куренівки і забрав життя тисяч людей. Святиню врятувало лише вигідне розташування на горі чималого пагорба. Тоді як від споруд, розташованих на кілька метрів нижче Кирилівської, не залишилося навіть цеглини.
Сьогодні печери дихають смертоносною сирістю. Рекордна кількість вологи підняла фундамент храму, тим самим порушивши гідроізоляцію. А від вогкого грунту, який «заразив» стіни, вкрилися «пухирями» фрески ХІІ і ХІХ століть. Врятована від всепоглинаючої лавини з багнюки Кирилівська церква повільно «розкладається» під впливом грибка, а фундамент під тиском мокротиння розколюється навпіл.
«Нині рівень підлоги у церкві на метр вищий, ніж був, коли її збудували. Храм потребує термінової гідроізоляції. У західній частині дуже багато грибка, тому ремонтно-реставраційні роботи — єдина можливість перешкодити йому «з'їсти» весь інтер'єр. Якщо цього не зробити, святиня може не пережити сучасність», — розповідає «УМ» Наталія Рокицька, виконуюча обов'язки завідуючої Кирилівською церквою при Національному заповіднику «Софія Київська».
Тріщини — окраса храму?
Утім, схоже, храму пощастило. Шанси вистояти у нього несподівано з'явилися минулого тижня — представники українсько-французької будівельної компанії «Основа-Солсіф» пообіцяли провести спеціальні роботи з укріплення церкви. Про такі наміри журналістам повідомив генеральний директор спільного підприємства Юрій Карпенко. Він же підкріпив свої слова угодою про співпрацю з керівництвом Національного заповідника «Софія Київська», до якого належить Кирилівська церква.
Завдання перед «Основою-Солсіф» стоїть нелегке: її фахівцям доведеться не тільки «залатати» тріщини, а й усунути причину їх виникнення. «Дослідження фундаменту, його горизонтальна і вертикальна гідроізоляції, а також гідроізоляція стін коштують мільйон», — заявив керівник компанії Юрій Карпенко і щедрим жестом пообіцяв зробити все це безкоштовно.
У 50-70 роках Кирилівський храм уже переживав термінову реконструкцію. Тоді він буквально тріснув навпіл. Тож будівельники нашвидкоруч стягнули стіни історичної пам'ятки аварійними «маячками». Тріщина на центральній фресці церкви була товщиною з людську руку. Тепер на згадку про неї на зображенні Євхаристії у східній частині храму залишилась лише світла смужка.
Але гарантії, що нинішні ледь помітні «зигзаги» на фресках не розійдуться до таких же розмірів, немає. «У храмі дуже багато тріщин, настільки, що я навіть не наважуся назвати їх точну кількість. Зараз найбільші з них по всьому периметру храму скріплено «маяками» (спеціальними металевими закріплювачами. — Авт.). Якщо тріщина починає активно розповзатися, вони рвуться. Для реконструкторів це — знак погіршення стану споруди, а інколи навіть її аварійності», — пояснює Наталія Яківна.
Салютом — по пам'ятці мистецтва
Щороку тріщини на Кирилівській церкві збільшуються через неспокійних сусідів. «Поруч із нами діє стадіон «Спартак». На ньому дуже часто відбуваються різноманітні святкування. Буває, музика грає настільки гучно, що в нас у церкві неможливо служити службу», — розповідає УМ» настоятель храму отець Федір. За його словами, неабияк посилюють акустику порожнини, що залишилися від підземних ходів під церквою. Тож від концерту внизу, на спортмайданчику, нагору йде така потужна луна, що відправляти у цей час службу просто нереально.
Наталія Рокицька додає, що після кожної гулянки мікротріщини стають не такими вже й «мікро». Особливо під час святкових феєрверків. «Кирилівська пережила монголо-татарську навалу, пограбування поляками, куренівську трагедію, невже її догроблять салюти?» — обурюється вона.
Отож реставрація навіть у виконанні сумлінних французьких партнерів може не вирішити проблеми. «Нещодавно на стадіоні щось відмічали і палили такі залпи, що я бігав по церкві й тримав вікна, щоб шибки не повилітали», — розповів «УМ» охоронець Кирилівки Володимир Іванович.
Після цього випадку керівництво Кирилівської неодноразово направляло скарги до столичної Подільської міської райадміністрації. Але відповіді на запит звідти не надійшло й понині...
Якось мій знайомий священик із міста Сокаль, що на Львівщині, провалився під землю просто під час служби. Таким чином мешканці малого містечка з'ясували, що під церквою існують старі підземні ходи, й, аби врятувати храм, їх терміново засипали. Підземні печери під Кирилівською церквою можна визначити неозброєним оком — за впадинами землі біля святині. Щоб ніхто не провалився туди, їх почнуть засипати вже у серпні цього року. Загалом роботи з укріплення церкви розтягнуться на 10 місяців.
У проектно-будівельної компанії, яка береться за реконструкцію Кирилівського храму, досвід у таких справах солідний. До цього її фахівці успішно укріплювали схили поруч із Маріїнським палацом, Успенським собором Києво-Печерської лаври і Михайлівським Золотоверхим. Обіцяють вони не підвести і цього разу. От тільки про «нейтралізацію» стадіону має подумати місцева влада — щоб робота спеціалістів не звелась нанівець.
