Космічне сусідство

«Немезиду шукають не там»

— Анатолію Григоровичу, схоже, людство більше не може жити без космічних «страшилок». Здається, ми ще не ­встигли до пуття оговтатися від грудневого «кінця світу», як знову активізувалися автори оповідок про небезпечну зоряну систему Немезида. Кажуть, у її надрах причаїлися сотні комет, готових будь–якої хвилини атакувати Землю. Більше того, саме з нещастями, що нібито періодично надходять від неї, деякі дослідники пов’язують появу на нашій планеті чуми та загибель певних видів тварин. А чи існує Немезида насправді і чи дійсно вона настільки небезпечна, як стверджують автори подібних гіпотез?

— Так, існує, але не там, де її шукають сучасні астрофізики. Вона знаходиться майже поруч із Сонячною системою, на відстані всього 0,5 світлового року. Це подвійна зоряна система, що складається з двох зірок. Більша з них має масу близько 0,8–0,9 маси Сонця, а менша — 0,5–0,6 маси нашого світила.

— Науковці, можливо, ніколи б і не здогадалися про її існування, якби не наскельні малюнки, зроблені невідомими авторами ще у кам’яному віці. Наскільки авторитетним може бути подібне джерело інформації?

— Абсолютно авторитетним, але за умови його правильного трактування. Вчений світ сприйняв ці малюнки як свідчення того, що наша Сонячна система входить до подвійної зоряної системи, в якій другою невидимою зіркою могла бути таємнича Немезида. З її наближенням до Сонячної системи, кожні 26 мільйонів років на Землі нібито ставалися ті чи інші трагедії. Особливо активізувалися пошуки цих зірок після того, як у так званому поясі Койнера було виявлено велику кількість великих космічних об’єктів.

Найвірогідніше, ці малюнки були зроблені нащадками астронавтів, які прилетіли на Землю з Немезиди. Коли більша зірка цієї системи почала викидати дуже велику кількість гарячої матерії на свої орбіти, частина жителів однієї з планет прилетіли на Землю. Це могло статися десь приблизно 50–100 тисяч років тому, а то й раніше. Астронавти поселилися на нашій планеті, але їх кількість не дозволила створити цивілізацію, яка була б спроможна проіснувати тривалий час.

Залишені їхніми нащадками зображення мають велику наукову цінність, але, на жаль, учені неточно трактують цю інформацію через неправильну уяву про механізми функціонування Всесвіту. Захоплені пошуком міфічної зірки, яка нібито утворює подвійну зоряну систему із Сонцем, вони говорять про дві зірки на цих малюнках і взагалі не помічають, що на більшості зображень їх не дві, а три. Більша із зірок часто помічена хрестом — це Сонце. Тобто зоряна система, куди прилетіли астронавти.

— Але якщо Немезида не причаїлася у «тіні» нашого Сонця, а як стверджуєте ви, існує абсолютно окремо, то чому її зірки залишаються для нас невидимими?

— Тому що вже встигли покритися твердою корою. Одна з них утворила таку «оболонку» дуже давно — мільярди років тому. Через кілька мільйонів років, можливо й раніше, вона її зруйнує і спалахне на небі. Більша ж із зірок утворила тверду кору зовсім недавно — усього десятки тисяч років тому. Вона ще мільярди років залишатиметься для нас невидимою, але рано чи пізно спалахне теж. У своїх роботах я науково доводжу цю закономірність, що автоматично спростовує гіпотезу сучасних фізиків про існування у Всесвіті так званих «темної матерії» і «темної енергії». Насправді їх немає. Зірок, укритих корою, у галактиці значно більше, ніж тих, що сяють на небі. І саме тому галактики насправді набагато масивніші, аніж вважається тепер. Крім того, в галактиках існує дуже багато невиявлених чорних дірок усередині зоряних скупчень. І про це теж багато разів ішлося в моїх наукових працях. Але пошуки неіснуючої темної матерії тривають. Це також стосується і так званих частинок суперсиметрії, які теж вигадані і не існують. Всесвіт збудовано значно простіше, ніж це собі уявляє сучасна наука.

— Тобто припущення, що одна із зірок Немезиди невдовзі проходитиме через простір, насичений мільйонами комет та астероїдів, і спровокує їх падіння на Землю, теж не відповідає дійсності?

— Дуже близьке сусідство двох зоряних систем нічим нашій Сонячній системі не загрожує. Досить велика відстань між ними не дозволить їм об’єднатися, принаймні найближчi сто тисяч років. Але водночас на прикладі Немезиди можна спрогнозувати майбутнє нашої Сонячної системи. Рано чи пізно землянам теж доведеться шукати інший життєвий простір. На це є серйозна причина. У центрі Сонця міститься блакитна зірка, яка утворила нашу Сонячну систему. На жаль, саме через її життєдіяльність життя на Землі зможе протриматися ще трохи більше тисячі років, а потім остаточно зникне. У своїх статтях я постійно закликаю фахівців готуватися до цього складного періоду вже зараз, тому що недалеко той час, коли Сонце почне викидати в атмосферу зі своїх надр чималу кількість токсичних речовин — сірку, хлор і тому подібне. Вони будуть отруювати повітря і водойми. Через це будівництво очисних споруд і підземних міст — не сюжет із фантастичних фільмів, а цілком реальна необхідність.

«Магнітні бурі з часом стануть дуже потужними»

— Із життєдіяльністю Сонця ви, до речі, пов’язуєте також причину глобального потепління на Землі, що донедавна суперечило існуючим офіційним версіям цього серйозного катаклізму. Якої версії науковий світ дотримується зараз?

— На початку листопада минулого року впливова газета «Вашингтон пост» розмістила на своїх шпальтах повідомлення американських учених Джона Фазулло і Кевіна Тренберта з національного центру досліджень атмосферних явищ у Колорадо про те, що процес потепління незворотний. Наприкінці XXI століття середня температура в атмосфері Землі зросте на 4,5 градуса за Цельсієм. Вони спостерігали за атмосферою Землі близько десяти років. Результати їхніх спостережень спростувати неможливо. Але про це написано в моїх вищезгаданих наукових статтях. Моя теорія повністю підтвер­джується практичними дослідженнями американських учених. Якби керівництво нашої НАНУ цікавила справжня наука, то воно б допомогло мені перекласти ці статті англійською мовою і надіслати в згадану газету. Але це їх не цікавить.

Збільшення кількості і потужності викидів гарячої речовини з надр Сонця супроводжується зростанням частоти магнітних бур на Землі. Через десятки років вони стануть дуже потужними. Після кожної з таких стихій доведеться ремонтувати земну систему електропостачання. Але вже і зараз така небезпека існує.

На жаль, сучасна астрофізична наука не володіє теорією циклічності функціонування зірок і галактик. Така необізнаність призводить до того, що всі результати астрономічних спостережень, які добуті за допомогою унікальних і точних приладів, спотворюються у ході їх трактування.

«Нібіру — черговий міф»

— А що скажете стосовно планети Нібіру, яка нібито вже в лютому цього року наблизиться до Землі на небезпечну відстань і спровокує надзвичайно руйнівні цунамі та землетруси, викличе тривале похолодання, а то й зміну земних полюсів?

— Учені НАСА багато років спостерігали і спостерігають за космічним простором за допомогою телескопів, які працюють в інфрачервоному діапазоні. Результати їхніх спостережень доводять, що такої планети не існує.

Але є й теоретичні обґрунтування. Згідно з моєю теорією циклічності функціонування зірок і галактик, масивні планети не можуть утворюватись на дуже значній відстані від зірки. Якщо мати на увазі Сонце, то йдеться про орбіти Плутона і Седни. Крім того, в молодих галактиках, якою є наша, не може бути і блукаючих планет. Особливо це стосується зоряних систем, які розташовані на околицях галактик. Планета Нібіру — черговий міф, який породжений нерозумінням механізмів функціонування Всесвіту.

— Але ж інформація про неї з’явилася не випадково. Її теж пов’язують зi свідченнями представників древніх цивілізацій?

— Історію Нібіру пов’язують із високорозвиненою шумерською цивілізацією, розквіт якої припадає на період із 23–го по 17–те століття до нашої ери. Саме їй приписують будівництво Вавилонської вежі. За даними вчених, які вивчали письмові документи, знайдені археологами наприкінці XIX століття, шумери досить багато знали про Сонячну систему і склали детальний опис десяти планет. Десята — це величезне світило полум’яно–червоного кольору.

Але звідки у них могла з’явитися інформація про планету iз сильним гравітаційним впливом, що наближається до Землі кожні 3600 років? Шумери жили у місцевості, що потерпала від затоплень водами Червоного моря. Вони також володіли інформацією про періодичні потопи, але не знали, що останні викликають падіння величезних астероїдів на Землю. Тому їхні вчені могли пов’язувати появу могутніх повеней із наближенням до Землі небесного тіла, яке має надзвичайно сильний гравітаційний вплив. Теоретично період його появи повинен збiгатися з величиною відрізку часу між потопами. Звідси і з’явилося припущення про можливість існування планети Нібіру.