Мистецтво не вбити Шарика

Листування між австрійськими екологами та харківськими чиновниками триває вже більше півроку, проте сторони так і не знайшли прийнятні варіанти співпраці. Згладити гострі кути непростого діалогу до Харкова днями особисто приїздив керівник організації «Чотири лапи» в Україні Амір Халіль. Утiм їхній публічний діалог, за великим рахунком, нічого не змінив. Харківська сторона й далі категорично не сприймає методи роботи австрійців, а ті, у свою чергу, не розуміють, чому в місті собаку можуть убити лише за те, що вона не має господаря.

Теорія і практика собачого життя

Переговори в тиші чиновницьких кабінетів, так само як і безперспективне листування, вочевидь, уже вичерпали себе, тому опоненти вирішили подискутувати публічно. По різні боки столу опинилися австрієць єгипетського походження, лікар–ветеринар Амір Халіль та харківські зоозахисники. По іншу — місцеві фахівці та представники мерії. Діалог проходив у формі жорсткого словесного пінг–понгу і таки допоміг з’ясувати причину тривалого непорозуміння.

Позиція «Чотирьох лап» доволі проста і в принципі максимально гуманна у випадку з бродячими собаками. Представники організації привезли в Україну мобільні ветеринарні клініки на колесах, навчили групу місцевих фахівців сучасних методів стерилізації тварин, уклали договір на співпрацю з Міністерством екології і вже встигли попрацювати у Запоріжжі, Донецьку та Львові. Наразі така ж робота проводиться у Києві, а невдовзі подібні договори будуть підписані з Житомиром і Миколаєвом. За час, поки організація «Чотири лапи» працює в Україні, вже стерилізовано й випущено на волю зі спеціальним чіпом на вусі більше 2 тисяч бездомних собак. Усі вони були вакциновані проти сказу й отримали необхідну ветеринарну допомогу. Витрати на реалізацію проекту австрійська сторона взяла на себе і, якщо врахувати вартість подібних послуг у харківських ветеринарних клініках, то йтиметься про чималі кошти.

Але, попри все, в місті співпрацювати з іноземною організацію не поспішають. Скажімо, доктор ветеринарних наук, професор Алім Заволока і директор Харківського зоопарку, кандидат ветеринарних наук Олексій Григор’єв запідозрили представників «Чотирьох лап» у тому, що вони не надто кваліфіковані айболити. Мовляв, стерилізованим собакам члени організації вводять вакцину водночас з антибіотиками. Взаємний вплив цих препаратів послаблює імунітет, тому вакцинована тварина може захворіти на сказ й покусати людей. На думку вчених–практиків, про це в Україні знають навіть студенти ветеринарних вишів і чому такими важливими протипоказаннями нехтує солідна природозахисна організація, абсолютно незрозуміло.

Утiм пізніше з’ясувалося, що затяжна дискусія на тему правильної вакцинації, — не є основною причиною непорозуміння між «Чотирма лапами» та Харковом. У мерії, скажімо, зовсім не проти, аби австрійці працювали у місті, але чиновники при цьому чітко визначили кордони їхньої діяльності. Тобто мобільним клінікам дозволили стерилізувати собак малозабезпечених власників, а також тварин, яких прихистили садово–гаражні кооперативи, ринки, будівельні майданчики. Бездомні ж «шарики», що вільно кочують вулицями міста, віднедавна у Харкові поза законом. Їх відловлюють і звозять до комунального підприємства «Центр поводження з тваринами», звідки вони можуть повернутися на волю лише разом iз новим господарем або не повернутися зовсім. Такий метод, за словами директора згаданого КП Юлії Шаповалової, успішно працює в бага­тьох країнах Європи та Америки. А там, де тварин випускають на вулицю після стерилізації, проблема бездомних собак й надалі залишається гострою.

Був період, коли схемою, подібною до австрійської, користувалися і в Харкові, але як запевнила пані Шаповалова, нічого доброго з цього не вийшло — бродячих собак не поменшало, а самки, що пережили неприємну процедуру, стали ще більш агресивними. «До того ж такий метод не зовсім відповідає нормам нашого законодавства, оскільки всі тварини, у яких немає господарів і які перебувають на території міста, мають статус бездомних, — прокоментував позицію мерії директор Департаменту житлового господарства Роман Нехорошков. — Згідно iз законом, за таку бездомну тварину несуть відповідальність територіальна громада і органи місцевого самоврядування. Тобто ми відповідальні за те, що бездомні тварини створюють незручності для місцевих жителів і загрожують дітям».

Цивілізована обитель чи притулок смерті?

Проблему власної відповідальності перед громадою чиновники вирішили відкриттям півроку тому на окраїні Харкова притулку для бездомних тварин. Це ще одне місце, куди мерія не проти пускати волонтерів організації «Чотири лапи». Але австрійці категорично відмовляються від такої співпраці. «Ми погоджуємося з харківською владою з багатьох позицій, — сказав Амір Халіль. — Єдине, чого ми не можемо прийняти — це безпричинне вбивство бродячих собак просто за те, що вони бездомні». «Не вбивство, а автаназія», — одразу ж поправила свого опонента Юлія Шаповалова, оскільки, на її думку, — це не одне і теж. Утiм факт залишається фактом: спійману на вулиці бездомну тварину спочатку дійсно привозять до притулку, але там чотирилапих, на жаль, не тримають довго. Тобто хворі і старі собаки, схоже, «вибраковуються» одразу, а молодші і здорові мають шанс дочекатися нового господаря. «Перспективні», до речі, теж не затримуються тут надовго, оскільки, живучи у вольєрах, швидко втрачають соціалізацію і, відповідно, шанс комусь сподобатися.

Евтаназія, як крайній метод регулювання кількості бродячих тварин, застосовується і тому, що на сьогоднішній день згаданий центр може розмістити лише 600 собак і 80 кішок. У результаті, більш породисті «новенькі», привезені з вулиці, автоматично займають місця тих утриманців, що втратили шанс дочекатися свого господаря. Саме через цей жорсткий конвеєр відома харківська зоозахисниця Олена Райнікова–фон–Зассе називає центр «притулком смерті», а тих, хто ухвалив ідею його будівництва на таких засадах, — «зоофашистами». Очолювана нею громадська природоохоронна організація неабияк полоскотала нерви харківським чиновникам у дні проведення «Євро–2012», влаштовуючи пікети під парканом фан–зони з фотографіями вбитих собак. Крик душі пікетників почули навіть у Європі, і до Харкова посипалися гнівні листи захисників бездомних тварин. Серед таких послань було і звернення до міської влади відомих французьких акторів Бріжит Бардо та Алена Делона, в якому вони попросили не приносити в жертву футбольного чемпіонату життя ні в чому не винних тварин. Мовляв, «припиніть бійню, щоб Україна зберегла образ цивілізованої і гуманної держави». Але «бійню» не припинили, і, за словами пані Олени, Харків напередодні чемпіонату став місцем тотального знищення бродячих тварин.

Утiм серед харків’ян знайдеться і чимало прихильників обраного мерією методу поводження з бездомними чотирилапими, оскільки до радикальної «зачистки» місто буквально кишіло собачими зграями, а батьки всерйоз побоювалися за життя своїх малолітніх дітей. Аби визначити кількість прихильників і противників «політики» муніципалітету в цьому питанні, британська природоохоронна організація Nature watch планує провести у Харкові спеціальне соціологічне дослі­дження. Його мета — з’ясувати, наскільки харків’яни терпимі до присутності на вулицях міста безпритульних тварин. Юлія Шаповалова каже, що мерія наразі проводить iз британцями відповідні переговори. І якщо договір на співпрацю буде підписаний, то іноземні природозахисники за власний кошт проведуть ще й незалежний підрахунок безпритульних тварин на вулицях міста. Така статистика, за її словами, допоможе центру «правильно будувати стратегію і планувати бюджет», оскільки кошти на утримання бездомних тварин у притулку заробляють самостійно. І хоча відкриті у цьому закладі сучасна ветеринарна клініка та готель для домашніх тварин приносять певний прибуток, грошей на реалізацію всіх проектів тут явно не вистачає. Днями, скажімо, адміністрація притулку звернулася до городян iз проханням принести непотрібний одяг та ковдри для утеплення вольєрів, а також запросила волонтерів для роботи з тваринами, оскільки працівники центру фізично не в змозі одночасно приділяти увагу всім підопічним. Це ще одна відповідь опонентам із природозахисних організацій. Мовляв, хочете допомогти тваринам, приділіть їм увагу у стінах притулку і допоможіть знайти господарів. Шлях же на вулицю для них закритий назавжди.

Відповідь представників «Чотирьох лап» виявилася теж доволі категоричною. «Навіщо стерилізувати у центрі тварин, яких завтра можуть вбити?» — запитали вони, але не отримали прийнятної для себе відповіді. Водночас i остаточну крапку у непростому діалозі сторони поставити не наважилися. Мовляв, а раптом ще знайдуться якісь варіанти співпраці.