Під Різдво у Різдвянах

Змія в чекістському кашкеті

Історія Різдвян непроста, але славна. Свого часу жителі села, приміром, боронили рідну землю у загонах Богдана Хмельницького, а пізніше — у лавах славнозвісних січових стрільців. Взимку 1940–го, за підозрою у сприянні повстанцям, із села насильно виселили до Сибіру родини місцевих лісників Стефана Маюка, Михайла Ворони, Теодозія Винника. У червні 1941–го за підпільну антирадянську діяльність були арештовані жителі Різдвян Володимир Фешина та Микола Гардецький, яких після тортур розстріляли у тернопільській тюрмі. В січні 1944–го село потрапило під каральну облаву за вбивство в райцентрі Теребовля німецького офіцера. Дев’ятьох чоловіків із Різдвян тоді привселюдно розстріляли, а ще десятеро безслідно зникли у фашистських катівнях. Дещо пізніше почалися вже енкаведистські облави на повстанців. Влітку 1944–го різдвянівці брали участь у визволенні в’язнів Струсівської тюрми та підпалі райвідділу НКВС. Під час тих операцій загинули Ізидор Миськів, Адам Ворона, Стефан Товарницький, енкавеесники також спалили десять хат, у яких проживали сім’ї повстанців. І це — лише окремі епізоди визвольної боротьби жителів невеликого західноукраїнського села.

Задля вшанування героїв усіх віків у 2003–му тут спорудили спільний пам’ятник борцям за волю України. І поставили його на особливому місці, де колись була могила члена ОУН Степана Лебедя, який загинув від рук більшовиків. На плиті тієї могили було зображено змію у чекістському кашкеті, яку проколює багнетом січовий стрілець. За радянських часів її було зруйновано, а оунівця селяни перепоховали на місцевому кладовищі. Там же знайшли прихисток і кілька кам’яних хрестів та релігійних скульптур, що їх за наказом радянської влади було скинуто в річку, однак селяни витягнули їх і встановили на цвинтарі.

Виручають закордонні заробітки

Різдвяни — дуже мальовниче село, розташоване по обидва береги Серету в обрамленні лісових пагорбів. Дві головні вулиці тягнуться вздовж річки більше кілометра. Є й окремі «мікрорайони» — Гірка, Горб, Кут, Берестя, Луг. Поряд — правічний ліс. Переповідають, що в давнину селянам дозволяли там збирати сухе гілля для розпалу печей лише за умови, що частину вони віддаватимуть для потреб графського маєтку. Втім сьогоднішня ситуація з місцевим кам’яним кар’єром видається значно несправедливішою. Сільська громада (понад п’ятсот людей), яка мала б розпоряджатися усіма навколишніми землями разом з їх надрами, не одержує жодної копійки від чималих прибутків з продажу каменя. Ті ж, хто на цьому кар’єрі добряче наживаються, не спішать допомогти навіть коштами на ремонт паркану. А з фінансами у бюджеті села, як у всій нашій державі — постійна скрута.

— Що турбує сьогодні найбільше? — запитую у сільського голови Івана Галанджія.

— Слава Богу, три роки тому нарешті вдалося вирішити давню болючу проблему з газифікацією села, — каже він. — А тепер такою є стан сільських доріг.

— Дуже хвилює нас проблема школи, в якій зараз навчається майже півсотні учнів, — включається в розмову присутня секретар сільради Любов Паславська. — У зв’язку з освітніми реформами її хочуть закрити, а діти щоб добиралися на навчання до сусіднього Струсова. Але ми будь–що відстоюватимемо свою школу!

До речі, і голова Іван Галанджій, і секретар Любов Паславська працюють на своїх посадах вже третю каденцію поспіль, майже дванадцять років. Це означає, що люди їм довіряють, а, отже, господарка Різдвян — у надійних руках.

Їм би ще нормальні кошти для господарювання, але... Працювати в селі фактично ніде, як і в містечку Струсів та райцентрі, що всього за кілька кілометрів. Тому багато різдвянівців стали заробітчанами в Італії, Польщі, Росії. На зароблені за кордоном гроші будують будинки, купують непогані авто, вчать дітей у вузах. Ну а що робити, коли власна держава долею селян переймається хіба що теоретично?

Потравка і коляда біля Шевченка

Ну а тепер нарешті про Різдво. Як і скрізь на Західній Україні, святкують його у Різдвянах з ретельним дотриманням усіх споконвічних традицій. Однак є і свої, так би мовити, родзинки. Серед таких, приміром, традиція сходитися на спільну коляду до пам’ятника Шевченку в центрі села, а вже звідти колядники йдуть до церкви. Як розповів настоятель місцевого православного храму (є ще і греко–католицький) отець Юрій Терлюк, він теж вирішив зробити Всеношну різдвяну службу особливою, додавши в неї коляду.

Є у різдвянівців і своя оригінальна традиційна різдвяна страва. Це — потравка, від якої, кажуть, і за вуха не відтягнеш. Для її приготування потрібна жирна гуска чи качка. Обпатрану тушку птиці ріжуть на шматки, добре промивають у кількох водах і складають у каструлю з товстим дном, заливши водою так, щоб покрила згори на 2 пальці. Шість цибулин нарізають кружальцями, додають також моркву, перець та інші спеції за смаком, відтак варять усе доти, доки м’ясо починає легко відходити від кісток. Тоді його відділяють від кісток та шкірки, заливають тим самим бульйоном і додають 4—5 ложок попередньо підсмаженого на сковорідці борошна, розмішаного з молоком. Все це має кипіти хвилин 15, аж поки не загусне. Кількістю борошна можна регулювати густоту страви, кому яка подобається. А ідеальний варіант приготування цієї страви — в печі в гладущику, щільно закритому згори замість кришки тістом.

...Із заметених цьогорічними аномальними снігами Різдвян до траси на Тернопіль мене віз на санях... різдвяний кінь. Його господар Богдан Дитиняк дорогою встиг розповісти, що під час Різдвяних та новорічних свят запряжений у прикрашений візок чи сани гнідий користується великою популярністю у дітей та дорослих біля центральної тернопільської ялинки. Цьогоріч, правда, доводиться зважати на несприятливі дорожні умови через примхи погоди. Але Різдва людям не зіпсує ніщо. Бо ж будь–які проблеми і турботи — минущі, а це величне свято — вічне.