«Рік Чорної Змії в мене асоціюється з парагвайською анакондою»

Як пригадує 24–річний Євген Буяновер, різна живність вабила його ще змалечку. Цим насамперед завдячує своїй бабусі. Жила вона у приватному будинку практично у центрі Дніпропетровська, але на своєму невеличкому подвір’ї все ж намагалася мати якусь живність. То курчат заведе, щоб Женя міг за ними спостерігати, то кошенят... Внука ж це захоплювало настільки, що іншого життя для себе вже не уявляв.

Усе почалося з маїсового полоза

Років iз десяти Женя почав відвідувати зоогурток, а згодом став і завсідником зоомагазину неподалік їхньої багатоповерхівки. Зрештою, саме там ще в 12–річному віці розжився першим своїм вихованцем — ящіркою–геконом, яка може обходитися без їжі кілька місяців. Потім у Жениній колекції з’явився гігантський павук–птахоїд, якого якнайкраще характеризує вже сама назва. Родині Буяноверів цей екземпляр незабаром за хороші умови iснування неабияк віддячив — видав потомство з... півтисячі павучат.

— Десь 200 iз них у нас залишаються дотепер. І раді б їх позбутися, але люди у нас до птахоїдів особливого інтересу не виявляють. Тому мусимо їх утримувати — годувати тарганами або черв’яками, забезпечувати належні умови існування, для чого винаймаємо спеціально пристосоване приміщення, — розповідає Євген Буяновер.

— Женю, а скільки взагалі видів екзотичних тварин утримуєте на сьогодні?

— Близько 80, а якщо враховувати павуків, то лік піде на сотні.

—  А зі зміями своє перше знайомство пам’ятаєш?

— Звичайно. Це було років сім тому в Донецьку. У місцевому міні–зоопарку ми придбали маїсових полозів — білого самця та двох самок — помаранчеву і сіру. Ця змія вважається найпопулярнішою серед колекціонерів. Адже дуже невибаглива у селекції — її різні кольорові відтінки можна вивести без жодних проблем. Приміром, коли наш маїсовий полоз видав перше потомство, то на світ з’явилося двадцятеро... різнокольорових, немов у калейдоскопі, змієнят. Жодного на сто відсотків однакового за своїм забарвленням не було!

Популярністю у колекціонерів користується і королівський пітон. Серед одноплемінників цей вид найменший за розмірами — виростає максимум до 1,5 метра. Але королівський має доволі цікаві особливості. Зокрема, ноги. Так–так, я не помилився. Королівський пітон справді має ноги, але оманливі, — атавізм, який нагадує про походження змій від ящірок. Ще одна цікава особливість цього виду — коли йому страшно, він скручується у тугу кулю. Саме тому королівського пітона називають кулеподібним. А ми його нарекли Шариком.

— А які пітони вважаються найбільшими?

— До них, зокрема, належить сітчастий пітон. Середовище його існування — південно–східна Азія. Цікава особливість цього виду — самка відкладає до ста яєць у шкіроподібній оболонці. Скручуючись на них кільцем, вона таким чином їх захищає і, мов квочка, висиджує, — може підняти температуру свого тіла десь на два градуси за Цельсієм, хоча сітчасті пітони самі по собі холодно­кровні.

— Цікаво, чи доводилося вам виїздити за викликом з метою приборкання виявлених змій чи іншої екзотичної живності?

— Такі випадки інколи трапляються. Найбільш для нас пам’ятний — поява у нашій колекції удава констріктора, середовищем існування якого є Південна Америка. У 2008 році одна з фірм унаслідок фінансової кризи виїхала з орендованого приміщення, бо не могла його оплачувати. Коли ж після від’їзду бізнесменів сюди прибули власники нерухомості, то ледь не зомліли — посеред кімнати на них чекав отой самий удав констріктор. Викликали нас, і ми цю зміюку, довжина якої нині сягає 2 метри, забрали до себе. До речі, цікаво, що удави констріктори не з яєць вилуплюються, а народжуються, як у людей.

Є у нас і стрункий удав, виходець iз Багамських островів, якого придбали у Миколаївському зоопарку. Сам по собі він дуже красивий, але до рук його брати не рекомендую, бо виділяє як засіб самозахисту їдку і неприємну на запах рідину.

«У змій особлива енергетика»

— Змії, про яких ми говорили, не живуть у природному середовищі України. Але ж і на теренах нашої держави плазуни водяться...

— Серед видів, які водяться у нас, варто згадати чотирисмугового полоза, дуже красивого зовні. На жаль, цього плазуна люди часто вбивають, вважаючи його отруйним. Тому нині цей вид, у забарвленні якого відразу після народження присутні характерні смужки, що згодом зникають, внесено до Червоної Книги України.

А от жовтопузий полоз, що водиться переважно на теренах Криму, Запорізької та Херсонської областей, є найдовшою (виростає до двох метрів) змією українського «походження» і досить агресивною. У цьому ми пересвідчилися на власному досвіді. Коли жовтопузого полоза тримали у своєму тераріумі, то він при появі кожного відвідувача ставав у бойову стійку і кидався на людей, постійно вдаряючись об скло мордочкою, розбиваючи її. Зрештою, ми були змушені відпустити його у природу.

— 2013–й називають роком Чорної Водяної Змії. З яким видом плазунів він насамперед асоціюється у вас?

— З чорною водяною змією — парагвайською анакондою, яку маємо у своїй колекції. Належить вона до сімейства удавів і своїх жертв душить, при цьому спроможна впоратися навіть із маленькими крокодилами чи антилопами. З пащею, де нараховується понад 100 зубів, це зробити нескладно. Свою анаконду ми годуємо кроликами, яких вистачає буквально двох на місяць. Бо змії напрочуд мало їдять — зазвичай один раз на 7—10 днів.

Корм я та мої однодумці вирощуємо самі — і мишей, і пацюків, яких у замороженому вигляді завжди тримаємо з запасом, і тисячі мармурових, американських, мадагаскарських тарганів. Також у наших партнерів постійно купуємо зерно, зоофобуси (личинки чорнотілих жуків), курчат.

Утримувати змій у домашніх умовах — суцільне задоволення. Вони досить милі, цікаві й легко приручаються. До того ж у змій особлива енергетика. Недарма ж у багатьох країнах вони є істотами таємничими, мудрими, з даром провидіння. Плазуни настільки притягують, що, взявши змію в руки, відпускати її вже не хочеться.

Хворіють, як і люди

— Змії хоч і здаються невибагливими і витривалими, та все ж і вони є живими істотами, яким притаманно, зокрема, хворіти. Чи зіштовхувалися ви з випадками змiїних хвороб?

— Зіштовхувалися, і не раз. Наприклад, до нас звернулося керівництво одного з дніпропетровських ресторанів, де утримували кубинського удава довжиною до двох метрів, до речі, занесеного до міжнародної Червоної Книги. Плазун потерпав від масштабного стоматиту — буквально вся паща у нього загнилася. Наша Валя, справді ветеринар від Бога, з півроку з ним провозилася — і уколи робила, і постійні промивки, аж доки недугу було подолано.

Неабияка оказія сталася і з новогвінейським пітоном завдовжки 1,8 метра. Його господар від’їхав у тривале відрядження. А бабуся, під наглядом якої зміюка залишилася, уявлення не мала, що з нею робити. Отож пітон мусив весь час лежати у воді, внаслідок чого практично все його пузо загнилося — отакенна діромаха утворилася. Але Валюша і з цією зміїною бідою впоралася.

Ще пригадалося, як покликала нас одна жінка з Дніпропетровська. У своїй оселі вона виявила змію, яку вбила і заморозила в холодильнику. Виявилося, це був звичайний водяний вуж. «Не він прийшов до вас у гості, а ви — до нього», — сказав тоді я цій жінці. Бо змії на теренах того ж Дніпропетровська живуть тисячі років. Адже вони з’явилися, вважай, відразу після того, як зникли динозаври.

ОДНОДУМЦІ

«У Тулі я побачив справжній культ змії»

— Ви улюбленою справою займаєтеся вже протягом тривалого часу i, певна річ, контактуєте з однодумцями. Де можна почерпнути чогось нового у спілкуванні людини зі зміями?

— З однодумцями ми спілкуємося переважно через iнтернет. З побаченого вразили відвідини обласного екзотаріуму у російській Тулі, де побував ще в студентські роки. Це дітище, я б сказав, всесвітньо відомого герпетолога Сергія Рябова з сотнями видів і тисячами екземплярів. Тільки лабораторій там нараховується 14. У кожній досліджують певну групу змій — чи удавів, чи полозів, чи отруйних... Предметом тамтешнього наукового інтересу насамперед є відтворення плазунів у природі і неволі.

Що цікаво, у Тулі навіть свої види змій виводять. Як от ринхофіс буланже. Це зелена деревна змія, що виростає у довжину до двох метрів і має на носі... ріг. Туляки навіть домоглися її експериментального розмноження. Інкубатор у тульському екзотаріумі, який, до речі, має статус державного закладу, не може не вражати — там є зміїні і ясла, і дитсадочок... Малеча оточена непідробною любов’ю і увагою з боку обслуговуючого персоналу.

Вразило мене в Тулі й те, як там працюють з населенням. Проводяться найрізноманітніші акції, виставки, театралізовані вистави, у яких разом з акторами–людьми беруть участь і актори–змії. Таким чином переконливо спростовується міф про те, що плазуни бридкі і противні. Отож, без перебільшень, можу сказати, що в Тулі я побачив справжній культ... змії.

Якщо ж говорити про світовий масштаб, то показово держава опікується такими любителями екзотики, як ми, в Австралії.

У нас же все робиться на чистому ентузіазмі. Хоча не подумайте, що я скаржуся на свою долю. Адже обрав її сам — після закінчення школи здобув фах зоолога у Дніпропетровському національному університеті. Користуючись нагодою, через вашу газету хочу подякувати керівництву міського Палацу дітей та юнацтва, на базі якого і працює Дніпропетровський зооцентр, за те, що надають нам можливість для роботи гуртка «Юний натураліст», у якому вже багато років заняття проводяться безкоштовно. Відвідують його діти, які у своєму виборі захоплення ніскільки не сумніваються. Багато з них розводять живність і вдома.

Ми часто влаштовуємо виставки, нерідко — за межами області. Щонайменше раз на місяць показуємо своїх підопічних у дитячих будинках, дітям із малозабезпечених родин. Коли бачу невимовну радість у їхніх очах, у мене й самого душа радіє від того, що роблю справу, потрібну людям.