Церква св. Івана Богослова в селі Клекотів.
Команда молодих науковців із Львівської політехніки вже півроку сканує старі дерев’яні церкви по всій Львівській області. Таке завдання вони отримали з Управління охорони культурної спадщини обласної держадміністрації. Незабаром 29 дерев’яних церков Львівщини можна буде побачити в 3D–зображенні. І не просто побачити, а відтворити до найменших дрібниць. А якщо точніше, то до дрібниць у... три міліметри.
На момент нашої розмови хлопці збиралися сканувати стареньку церкву св. Івана Богослова в селі Клекотів Бродівського району. Востаннє в ній правили службу Божу ще до Другої світової. Клекотів зовсім не великий. Житлових будинків залишилось, мабуть, iз сімдесят. Молоді люди виїхали, старші доживають свого віку. Але в селі є музей, його організувала родина з Америки, яка колись тут мешкала.
«От так і ходимо, — каже пан Євген, звертаючи увагу на свої ватні чоботи з калошами поверх. — А в неділю ми файно вбираємось, коли до церкви йдемо». Місцева діюча церква велика, зведена з білої цегли ще до війни. Пан Євген показує, де на стінах храму залишились сліди від артилерійських снарядів. Всередині — багато ікон, вишивок і квітів. Лише кілька років тому завершили розпис стін. Одразу видно, що місцеві прихожани дбають про свій храм. У центрі, як і звичайно, стоїть великий гарний іконостас. Частину коштів на його виготовлення громада отримала від продажу старого іконостаса, що розташовувався у сусідній дерев’яній церковці.
Саме заради неї ми сюди і приїхали. Вона малесенька і зовсім благенька. Її спорудили ще в 1686 році. Колись всі дахи, піддашшя і стіни над піддашшям були вкриті ґонтами, які на початку минулого століття замінили на бляшане покриття. Тепер вона практично розвалюється. За словами науковців, храм зберігся найгірше з усіх, де вони побували.
Заходимо всередину. Дверей давно немає, як і частини підлоги. Дошки прогнили і подекуди просто провалюються, у стінах величезні дірки, надбудова для хору зламана. Всередині купа різного мотлоху: гора старої цегли, дві драбини, що лежать на підлозі вздовж цілого храму, начиння з будівництва, пластмасові килимки... «Кілька років тому хтось зняв ікони зі стін, — показує на порожнє місце на стіні пан Євген. — А хто це зробив — ніхто не знає...»
Свого часу розглядалося питання про те, щоб перенести церкву до музею «Шевченківський гай» у Львові, але громада була проти. «Люди не захотіли її віддавати, а дарма, зараз у Львові можна було б подивитися на неї», — бідкається пан Євген.
«Справді, такого занепаду ми не бачили в жодній іншій церкві, — розповідає «УМ» Андрій Маліцький, інженер науково–навчальної лабораторії геодезії, геоінформатики та 3D–сканування інституту геодезії. — Хоча вже відсканували більшість храмів iз нашого списку».
Зважаючи на те, що кожного року пам’яток стає все менше, рішення — раціональне. З відсканованої картинки можна не лише збудувати точно таку ж церкву, а й відремонтувати ті, що збереглися. Саме таким способом робили інвентаризацію колишнього костелу єзуїтів у центрі Львова.
Така практика у Європі — звична річ, проте в Україні жодна інша наукова інституція нічим схожим не займається. Тож не лише львівські науковці, а й студенти Політехніки мають унікальну можливість попрактикуватися в користуванні подібною технікою. «Ідея придбати необхідний прилад належить директору Інституту геодезії професору Корнилію Третяку, — розповідає Володимир Нікулішин, асистент кафедри картографії та геопросторового моделювання. — Ми давно співпрацюємо з європейським проектом TEMPUS, що спрямований на покращення освіти в Україні. І в рамках цього проекту нам виділили кошти з Європи на придбання приладу. Минулого року ми заплатили за нього 250 тисяч гривень. Хоча нам зробили знижку як науковій установі. Прилад — зі Сполучених Штатів, відомої фірми «Фаро», що займається виготовленням вимірювальної техніки».
Заходимо до церкви, і хлопці розставляють сфери. Їх розташування дуже важливе, адже саме вони слугують опорними точками, за якими скани з різних станцій, на яких розташовувався прилад, будуть поєднуватися в одну суцільну картинку. Виглядають вони зовсім просто — кулі білого кольору з плоским магнітиком, щоб можна було прикріплювати їх до стін. «Дуже важливо, щоб сфери не рухали, — пояснює Юрій Голубінка, старший викладач кафедри інженерної геодезії. — Інакше картинка буде зміщена. Прилад можна налаштувати на сканування як усього навколишнього простору, так і конкретно визначеного об’єкту, обравши певний кут сканування та кількість одержаних точок».
Увімкнувши сканер, хутко виходимо назовні. За двадцять секунд прилад починає «пищати». Це він сканує. Техніка зафіксує все, що є всередині храму, тож наша присутність там явно буде зайвою. Згодом на світлині можна буде розгледіти навіть павучка чи відлущений шматочок фарби. «Сам процес сканування пояснити важко, — коментує пан Голубінка. — Він сформований на основі відбивання лазерного променя. Щосекунди він фіксує 300 тисяч точок. Імпульс «виходить» iз приладу, вдаряється об предмет, відбивається, і сканер його вловлює. Максимальна відстань, яку може виміряти наш сканер, — 120 метрів по всьому радіусу».
Відсканована картинка виходить чорно–білою. Щоб побачити все у кольорі, прилад після сканування фотографує все навколо. Таким чином, переставляючи сканер на різні точки, отримуємо безліч картинок. Усе це докупи складає спеціальна програма і виходить цілісний 3D–малюнок.
«От бачите, так виглядає церква зсередини, — показує готове зображення молодий науковець. — Можна «зайти» всередину, наблизити стінку і роздивитись малюнок. Але поки що це — лише частина, бо зовнішні стіни наразі не відскановані. Коли ж будуть готові й вони, ми з’єднаємо зовнішню і внутрішню поверхні».
А поки пан Андрій показує вже готові роботи. Одна з них — церква в селі Потелич, найстаріша з тих, які доводилося сканувати. На екрані все виглядає, як короткий мультик з музичним супроводом. Наче камера знімає все згори і по колу спускається донизу. Гілки дерев, хвіртка з парканчиком, похилений хрест, стара дзвіниця і сама церква — на екрані все відображено в дещо темних кольорах, але з дуже чіткими деталями. Всередині видно іконостас, чаші, молитвослови, квіти, ікони і навіть візерунки вишивки на рушниках.
«А тут люди стояли, — показує Андрій Маліцький на постаті, що схожі на привидів. — Вони ж не будуть нерухомо стояти кілька хвилин, тому і вийшли трохи «розмазаними». А на цьому даху ми знайшли стару труну. Для чого вона там? Невідомо. Взагалі в таких храмах бувають дуже цікаві «знахідки». До прикладу, в одній дзвіниці зберігаються старі телевізори, скручені килими і ще багато всякого мотлоху. Щоб відсканувати дзвіницю, ми спочатку півдня все те «добро» виносили».
Кожна старовинна дерев’яна церква — скарбничка історій. «Ми намагаємось дізнатися більше про кожен храм, який маємо відсканувати, — розповідає Володимир Нікулішин. — І кожного разу натрапляємо на якісь дивовижі. Так, у селі Добрівляни Стрийського району всередині церкви розташовується... могила. Свого часу храм власним коштом побудувала польська поміщиця. Вона заповіла поховати її неподалік церкви. Її волю виконали, а через більш як сто років родина поміщиці розбудувала церкву, i її могила опинилася всередині. Місцевий священик отець Володимир Галанчак нам показував те місце і розповідав, що в могилі свого часу знайшли кістки».
Практично всі церкви, за спостереженнями науковців, потребують реставрації. Десь громада села намагається щось зробити власними силами, але трапляються і такі випадки, як у селі Клекотів. Багато зі святинь були пограбовані, і прихожани часто небезпідставно побоюються за старовинне церковне начиння. «Були в нас випадки, коли прихожани просили не виставляти ролики в інтернеті і нікому не розповідати, що ми бачили, бо бояться, аби церкву не пограбували, — розповідає Юрій Голубінка. — А в Турці нас просто вигнали з храму — ні дозвіл Львівської облдержадміністрації, ні наші документи не допомогли».
Скануванням церков можливості американського приладу не обмежуються. Нещодавно науковці демонстрували використання такого сканера для фіксації ДТП львівським інспекторам ДАІ. «Наразі наші інспектори всі заміри аварій роблять вручну, — пояснює пан Маліцький. — Якщо ж робити сканування місця пригоди, то все не лише можна буде побачити в 3D–форматі, а й усі необхідні заміри стануть точнішими. Крім того, цю «картинку» можна буде зберігати в електронному вигляді й за потреби використовувати в подальшому». Такий метод роботи вже використовують харківські «даішники».
На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>
Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>
Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>
Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>
Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>
Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>
