Предстоятель УГКЦ Святослав та єпископ Миколай (праворуч). Фото з особистого архіву владики Миколая.
Підлеглим єпископа Миколая, незалежно від того, духовного вони сану чи «рядові» віруючі, нудьгувати не доводиться. Новації їхнього владики, якого навіть колеги–ієрархи називають креативним менеджером і великим ентузіастом, найперше додають динамізму будням священиків та ченців. Небачені досі серед служителів культу спартакіади з ігрових та силових видів спорту під орудою преосвященного Миколая, заснування з його ініціативи Спортивно–технічного братства імені святого Нестора та інші цікаві дійства не тільки тримають у доброму тонусі духовенство, а й орієнтують мирян на активний спосіб життя.
Це — лише штрихи до невтомної діяльності 60–річного єпископа Миколая, спрямованої передусім на зміцнення Христової віри серед мешканців Покуття, Гуцульщини та Буковини. Зведений під його патронатом у Коломиї величний кафедральний собор Преображення Христового, освячення якого відбулося чотири місяці тому, став однією з перлин сучасного церковного зодчества в Україні.
Владика Миколай — цікавий співрозмовник, який не уникає будь–яких, навіть вельми подразливих для сучасного християнського світу, тем. Та напередодні Дня святого Миколая наша розмова переважно торкалася проблем «виживання» доброти й милосердя в жорстких умовах сьогодення.
— Владико, ви народилися в Караганді, куди ваших батьків заслали за участь в УПА, мешкали там до одинадцятирічного віку й лише потім уперше ступили на українську землю. Чи вдавалося святому Миколаю 19 грудня знаходити вас аж так далеко в Азії?
— Ще і як вдавалося. Виселені туди галичани привезли з собою народні традиції та обряди й неухильно їх дотримувалися. У дитинстві напередодні Дня святого Миколая я зазвичай довго боровся зі сном, аби побачити, як Чудотворець приносить подарунки, проте щоразу засинав раніше, ніж це ставалося. Коли схоплювався вранці, то вже знаходив під подушкою різні солодощі. Кращого свята для малечі справді й не придумаєш.
— Проте в Україні час від часу виникають дискусії з приводу того, хто миліший нашій дітворі — святий Миколай, Дід Мороз, Санта Клаус чи навіть лапландський Йоулупуккі, котрий уже навідувався до Києва.
— Як на мене, альтернативи святому Миколаю у нас не мало б бути на ментальному рівні. Доречно нагадати, що культ Діда Мороза виник у часи передвоєнних сталінських репресій. Цей персонаж набрався від тієї системи чимало негативних рис. Вітаючи малечу вдома, Діди та Снігурочки нерідко так прикладалися до чарки, що під вечір ледь на ногах трималися. І неможливо уявити, аби хтось із батьків насмілився піднести склянку горілки та квашеного огірка чоловікові, перевдягненому у святого Миколая. Навіть думка не виникла б. До речі, Чудотворця шанують не тільки в Західній Україні. До нас приїжджають українці зі Сходу, зокрема Донбасу (там теж багато добрих людей), аби перейняти досвід возвеличення цього святого.
— Окрім імені та духовного сану, вас, як розповідають очевидці, зі святим Миколаєм поєднує добре серце, особлива любов до діток, передусім — сиріт.
— Народився я на самого Михайла, батько Михайло, та мене назвали Миколою на честь загиблого татового брата. Тому маю двох великих покровителів. Від архістратига мені, напевне, передалися сила духу, твердість віри, безстрашшя, а від Чудотворця — співчуття до знедолених і немічних людей. На жаль, у світі накопичилося забагато зла. Погоня за надмірними матеріальними благами засліплює людей, і вони не бачать, що поруч хтось не має шматка хліба для прожитку, а дитя обділене елементарною батьківською турботою. Хтось же має це компенсувати.
Торік наша благодійна організація «Карітас», створена при єпархії, зібрала близько 600 тисяч гривень доброчинних пожертв, на які закупила й передала в інтернати необхідне обладнання, одяг, продукти харчування. У селі П’ядики ми створили, мабуть, поки що єдину в Україні лікувально–анімаційну ферму «Ковчег» зі 130 вівцями та сімома кіньми. Ці тварини, як засвідчує практика, сприятливо впливають на реабілітацію дітей iз відхиленнями психічного та фізичного розвитку. Навіть хворі на церебральний параліч залюбки їздять верхи на конях і помалу поліпшують стан свого здоров’я.
Ми дещо зробили й маємо амбітні плани. У нас у Коломиї віднедавна успішно функціонує сиротинець місіонерського центру святого Миколая, працюємо над реконструкцією будинку для дитячого садочка імені Папи Івана–Павла II, налагоджуємо опіку над інвалідами різних вікових категорій та інвалідів на візках.
— Владико, ви щедро наділяєте своєю ласкою сотні дітей, хоча ніколи не були одружені й не маєте прямих нащадків.
— Як можна не любити дітей? Я неодноразово повторюю: «Жінки, приходьте на Службу Божу в кафедральний собор з візочками. То не проблема, що хтось із малят заплаче, інші захочуть поповзати по мармуровій підлозі. Хай буде так, і так буде добре». Якщо дітки відчуватимуть атмосферу храму з малих літ, то, не сумніваюся, виростатимуть кращими. Є в нас такий цікавий першокласник Ілля. Я його запитую: «Ким будеш, як виростеш?». Він солідно відповідає: «Патріархом». Хлопчина охоче відвідує богослужіння, знає багато молитов. Виховує його бабуся, бо мама поїхала на заробітки. Так, багатьом співвітчизникам сьогодні непросто зводити кінці з кінцями, та про підростаюче покоління — наше майбутнє — мусимо дбати всі разом, а церкві у цьому належить особлива місія.
— На території вашої єпархії є дві адреси святого Миколая — у селі Пістинь, під патронатом адміністрації Національного природного парку «Гуцульщина», та віртуальний маєток Чудотворця на околиці села Черганівка. Черганівський проект шість років тому презентували як майбутній «Карпатський Діснейленд», проте він луснув як мильна бульбашка.
— Там, у Карпатах, мав би бути один–єдиний центр з іменем святого Миколая. На жаль, чиновники почали конкурувати довкола проекту з багатомільйонним кошторисом і нічого доброго з цього, звісно, не вийшло. Реалізацію подібних намірів, напевне, треба довіряти боголюбивим людям і заручатися підтримкою волонтерів. Крім того, за нинішньої економічної скрути такі помпезні проекти взагалі недоречні. Коштів, що мали бути спрямовані на будівництво маєтку біля Черганівки, з надлишком вистачило б на спорудження десятка сиротинців чи дитячих будинків сімейного типу. Це нам нині потрібніше.
— Владико, ваше зібрання ікон святого Миколая вважається чи не найбільшою такою приватною колекцією в Україні. Скільки їх у вас насправді?
— Маю понад сотню образів Чудотворця, серед яких — чимало рідкісних, а взагалі творів сакрального мистецтва в мене в кілька разів більше. Не одну цінну ікону я врятував від вивезення за кордон, хоча й не вважаю це своєю особливою заслугою. Коли людина стає священнослужителем, вона повинна бути ревним охоронцем духовних речей.
Народився 21 листопада 1952 року в Казахстані, де за участь у національно–визвольній боротьбі відбували заслання його батьки. В Україну сім’я повернулася лише в 1963 році. На Прикарпатті здобув середню освіту та фах слюсаря–ремонтника.
15 травня 1974–го в підпіллі висвячений на греко–католицького священика. З того часу невпинно боровся за відродження УГКЦ. Перебував під наглядом КДБ, був заарештований.
20 лютого 1990–го призначений парохом кафедрального собору Святого Воскресіння і деканом Івано–Франківського деканату, а також директором благодійної організації «Карітас».
2 червня 2005 року номінований єпархом Коломийсько–Чернівецьким УГКЦ.
«Цей сиротинець постав завдяки винятковій підтримці владики Миколая. Якби не він, ми не мали б такої просторої і затишної дитячої домівки», — стверджує директор закладу сестра Вероніка (Петрук).
Нині тут мешкають юні вихованці віком від 6 до 14 років, котрі вже змалку зазнали, почім ківш лиха. Є круглі сироти, дехто потерпав від батьків–алкоголіків або наркоманів. Приміром, у маленької Христинки помер тато, а мама вже вісім років як десь загубилася за кордоном — навіть Інтерпол виявився безсилим її розшукати…
Простора вітальня з телевізором, фортепіано з живим куточком, бібліотека з комп’ютерами, комфортні одно–двомісні спальні кімнати, безліч іграшок, спроектований зимовий сад — у сиротинці все робиться для того, аби дітки почувалися тут, як удома. Принаймні п’ятьох сестер–черниць (усі — з вищою педагогічною освітою) вони вже вдячно називають матусями.
Як би хто не ставився до 8 Березня, настання весни й любові до жінок ніхто не відміняв. І чотири вихідні з цього приводу в людей уже на носі. А що може бути кращим відпочинком і подарунком, до речі, ніж подорож. «УМ» склала орієнтовний тур-лист, де і за яку ціну можна провести святкові вихідні. >>
Чи не з перших днів весни перед кожним чоловіком постає питання, що ж подарувати коханій, мамі чи колезі у Міжнародний жіночий день. Кожен хоче виділитись, приємно здивувати оригінальністю подарунку та підібрати саме те, чого бажає жіноча душа. >>
Це варто спробувати хоч раз у житті! На заздрість усім, хто в мороз боїться вилізти з теплої шуби, хто злякано тупцює біля ополонки, широкими очима дивлячись на тих, хто заходить у воду. Журналiсти «УМ» цього року пiшли купатися на Водохреще в Гiдропарк. >>
У Санта Клауса нині — гаряча пора. Цими днями «найноворічніший» дідусь планети вирушає з рідного лапландського міста Рованіємі у свою щорічну навколосвітню подорож. Запрягає в сани вірного помічника — оленя на ім’я Рудольф Червоний Ніс, завантажує подарунки... Замовлення на них Санта збирає з кінця листопада. >>
Стараннями передусім наділених владою авантюристів сталося так, що за право представляти інтереси Святого Миколая в Україні впродовж останнього десятиліття неодноразово спалахували непримиренні конфлікти. >>
Багато хто знає, що відбулося майже 2000 років тому. Утім за стільки років на первісний сенс свята нашарувалося стільки нових тлумачень і видозмін пасхальних звичаїв, що межа між християнським і язичницьким ледь не стерлася. Тож «УМ» дізнавалася, що саме відзначаємо у свято Воскресіння. >>
