13 грудня 1981 року було запроваджено воєнний стан у Польщі (скасовано в червні 1983 р.) Перед тим, у липні 1980 р., були підвищені ціни на м’ясо, що спричинило страйки, які невдовзі охопили всю країну. Тоді ж виникла незалежна профспілка «Солідарність». У свою чергу, влада готувалася до розгрому опозиції. В лютому 1981 р. головою Ради міністрів був призначений міністр оборони Войцех Ярузельський, у жовтні він став першим секретарем ЦК ПОРП. Запровадивши воєнний стан, Ярузельський очолив військову хунту — Раду національного порятунку (згадаймо ГКЧП у Москві), заборонив діяльність політичних і громадських організацій та профспілок, деякі чільні діячі яких були заарештовані. Утiм Рада національного порятунку таки врятувала Польщу від агресії з боку Москви, оскільки переконала Кремль, що ситуацію взято під контроль і вводити війська немає потреби.
14 грудня 1932 року Сталін і Молотов підписали постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР у зв’язку з проведенням хлібозаготівельної кампанії. Цей документ вимагав «правильного проведення українізації» в Україні й поза її межами, в місцях компактного проживання українців, і водночас закликав боротися з петлюрівськими та іншими «контрреволюційними елементами». Це означало — на тлі Голодомору! — згортання хоч і контрольованої комуністичною владою, але все–таки політики «українізації», а також віщувало нову хвилю чисток та репресій.
17 грудня 1979 року в останньому слові на судовому процесі у Василькові український патріот Юрій Литвин заявив: «Історія радянської влади (маю на увазі не офіційну історію, а історію, насичену кров’ю і потом народу) є історією злочинів карних органів радянської влади — КДБ, міліції, прокуратури, суду — цих слухняних виконавців волі партії. Цю правду не спростувати ні демагогією, ні партійними з’їздами, ні п’ятирічними планами, ні космосом. Ця трагедія закарбована не лише на Землі, а й на Небі».
18 грудня 1934 року вся центральна радянська та українська преса надрукувала сенсаційне повідомлення про викриття та розстріл органами НКВС учасників українського центру терористів–білогвардійців. Наводився вирок, в якому, зокрема, повідомлялося, що 13—15 грудня виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням тов. Ульріха В. В. у складі членів колегії т.т. Ричкова Н. М. й Горячова А. Д. розглянула у м. Києві справи (далі йшов перелік із 37 прізвищ — і це за 3 дні!) щодо обвинувачення в організації підготовки терористичних актів проти працівників радянської влади. 28 обвинувачених були засуджені до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок щодо них на час публікації вже було виконано. З–поміж них знаходимо імена відомих діячів культури К. Буревія, О. Влизька, Г. Косинки,
І. Крушельницького, Т. Крушельницького, Д. Фальківського та інших. Справи решти 9 обвинувачених колегія «у зв’язку із з’ясуванням нових обставин постановила направити на дорозслідування».
Загалом же, окрім згаданого «українського центру терористів–білогвардійців», у 30–ті роки ХХ століття хвороблива уява чекістів вималювала, а їхня ж репресивна машина знищила в Україні такі «підпільні» організації:
1. Спілка визволення України (1930 р.); 2. Спілка української молоді (1930 р.); 3. Український національний центр (1931р.); 4. Союз Кубані та України (1929—1932 рр.); 5. Контрреволюційна шкідницька організація (1933 р.) 6. Всеукраїнський есерівський центр (1933 р.); 7. Українська військова організація (1933 р.); 8. Польська військова організація (1933 р.); 9. Всеукраїнський боротьбистський центр (1934—1935 рр.); 10. Терористична група професора М.Зерова (1935 р.); 11.Блок українських націоналістичних партій (1932—1936 рр.); 12. Троцкістсько–націоналістичний терористичний блок (1935 р.); 13. Український троцькістський центр (1936 р.); 14. Націоналістична фашистська організація України (1935—1937 рр.).
Подякуймо видатному українському досліднику Г.Костюку за багатолітню копітку роботу, яка дала йому можливість укласти цей моторошний перелік, не дивуймося таким протиприродним словосполученням як, приміром, «терористична група професора М. Зерова» і пильнуймо українську незалежність від реваншистів.
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ
письменник
Далі буде.