До Дня святого Миколая Національна оперета готує прем’єру мюзиклу «Острів скарбів». Можна навіть не сумніватися у тому, що, ведучи своїх дітлахів на цю виставу, їхні мами і тата наспівуватимуть собі під ніс: «Раз, два, три, четыре, пять, знаете, наверно /Раз, два, три, четыре, п’ять, жадность — это скверно...» «Острів скарбів» — один iз найулюбленіших мультиків багатьох ось уже майже чверть століття, це якраз той випадок, коли інтереси батьків та їхніх чад збiгаються цілком і повністю. Отож майбутню прем’єру в Опереті можна сміливо рекомендувати для сімейного перегляду, таких рекомендацій у сучасному українському театрі — одиниці.

Лібрето мюзиклу написали Давид Черкаський й Аркадій Гарцман. Над виставою також працюють диригент–постановник Ігор Ярошенко, режисер Юлія Маслак, балетмейстер Анжела Гречановська та хормейстер Володимир Ворвулєв. Художник–постановник та художник iз костюмів — Юлія Заулична, крім того, оперета обіцяє мультимедійні ноу–хау. Мюзикл складатиметься з 12 музично–пластичних номерів та 12 пісень. Про роботу над цією виставою «УМ» розповідає композитор Володимир Бистряков.

У Києві презентували новий альбом трьох скрипкових концертів (№ 1, 2, 4) композитора, народного артиста України Мирослава Скорика у виконанні заслуженої артистки України Богдани Півненко, Національного ансамблю солістів «Київська камерата» у співпраці з диригентом Володимиром Сіренком. Візуалізував твори Скорика український художник Іван Марчук, він створив складне за стилістикою, навіть дещо містичне «обличчя» диска, що за настроєм співзвучне з музикою видатного композитора.

«Попередня робота з підготовки вернісажу тривала три місяці, і ось результат — сьогодні приємно пройтися коридорами інституту, де зі стін на нас поглядає наша історія, — сказав начальник Військового інституту генерал–майор Віктор Балабін на урочистому зібранні, присвяченому 21–й річниці Української армії. — Коли звернулися з проханням розмістити тут, у нас, галерею портретів військових, і фонд, який очолює Петро Ющенко, охоче пішов нам назустріч, ми були щасливі. Адже кожен портрет — це жива українська історія».

Під зоряним куполом київського планетарію минулої п’ятниці Пінчук Арт Центр відкривав нових зірок сучасного мистецтва. Більшість художників–претендентів на Future Generation Art Prize — міжнародну премію, яка присуджується тільки вдруге, напівлежали на кріслах по центру залу, в той час як критики, галеристи, журналісти — місцеві і запрошені здалеку — поважно розташувалися в кріслах обабіч. Оскільки церемонія нагородження транслювалася в інтернеті, проводили її англійською, з перекладом через навушники. Директор виставок лондонської галереї White Cube Тім Марлоу називав прізвища художників і членів журі, а на купол планетарію виводили їхнi фотографії і роботи. У короткі списки цьогорічної премії вийшов 21 художник із 16 країн, від України з 4083 заявок з усього світу відібрали групу РЕП із проектом «Євроремонт», репівець Микита Кадан iз «сольним проектом» «Будиночок велетнів» ввійшов по праву переможця національної премії PinchukArtCentre. У культурному, соціальному і політичному контексті України «Євроремонт» — чудовий символ ментальної реакції на час, до того ж добре виконаний. Але українці не отримали ні головного призу, ні спеціальних призів журі, яких щедрі судді виділили аж п’ять. ОК, у кожного з членів журі така репутація, що запідозрити когось у необ’єктивності язик не повернеться. Судіть самі: Массіміліано Джіоні — заступник директора New Museum (США) директор 55–ї Венеційської бієннале 2013; Керол Інхуа Лу  — арт–критик і незалежний куратор (Китай), Ханс Ульріх Обріст —  директор Serpentine Gallery (Великобританія), Ненсі Спектор — заступник директора і головний куратор Solomon R. Guggenheim Foundation (США) Анальдо Фаріаса  — незалежний куратор і директор 29–ї бієнале в Сан–Паулу (Бразилія), Каролін Христов–Бакарджиєв — арт–директор «Документа 13» (Німеччина) та Екхард Шнайдер — генеральный директор PinchukArtCentre (Україна). Втім рішення журі щодо головного призу (100 тисяч гривень) 35–річній Лінетт Ядом–Боакьє, що представила серію живописних робіт, головними героями яких є чорношкірі люди, викликало купу запитань в українському арт–середовищі. Здавна українці самі над собою кпинять, мовляв, яке там у нас сучасне мистецтво — один суцільний живопис, це архаїчно і не відповідає вимогам часу. А що ж робота переможниці? Живопис, причому ніякий там не «магічний» чи «неперевершений», середній: художниця сама встановила собі рамки — малювати одну роботу за один день, що вийшло «на одному подиху», те й буде художнім результатом цього дня. Ніякої особливої концепції цей проект не містить.