«Я ще занадто живий, щоб мене отак увіковічували...»

      «Коли так подумаєш, що 10 років, то, здається — одна мить. Ще тільки вчора мене обрали перший раз Президентом, а сьогодні вже завершується і другий термін...» — iз цих слів почав Леонід Кучма інтерв'ю недільній програмі «Епіцентр» каналу «1+1». Напередодні виповнилося рівно 10 років з дня обрання його Президентом, і такий початок зізнань насторожив: а чи не захочеться Леонідові Даниловичу, який так і не зміг за «одну мить» насолодитися «прелестями» володіння булавою, піти й на третій термін? Тим паче що ведучий В'ячеслав Піховшек підготував окремі сюжети про ентузіастів із народу, котрі з власної ініціативи Кучму на виборах висувають, підписи за це збирають. Але гарант був налаштований мрійливо, думка його була спрямована передусім у недалеке минуле, та й супротивників він «припечатував» якось мляво.

      Головна ідея телевиступу Кучми: «Насамперед, незважаючи на всі бурі і незгоди, нам вдалося провести корабель під назвою «Україна» без особливих потрясінь і втрат. Суверенна Українська держава відбулася. Закладені підвали для утвердження громадянського суспільства, подальшого розвитку ринку та поступової інтеграції України до європейського співтовариства. Бо інтеграція до Європи є сьогодні одним із головних наших пріоритетів зовнішньої політики. А далі все буде залежати від того, хто на цьому кораблі головний стерновий. Так що давайте почекаємо, давайте подивимося».

      Леонід Данилович чимало уваги вділив описанню своїх завоювань в економічній царині: мовляв, у 1994 році «у нас у скарбниці миші бігали», «ми стояли перед крахом економіки», а зараз, мовляв, погляньте, скільки всього на полицях магазинів. Але, мабуть, Кучмині звершення все ж краще оцінить народ, аніж сам Кучма. В даному випадку нам цікавіше, як найвпливовіший у країні політик оцінює наступні президентські вибори, що відбудуться вже без нього.

      Про програми кандидатів: «Ну, Петро Миколайович мене не здивував, бо ми з ним були колеги по двох виборчих кампаніях. І добре розуміємо один одного — хто і які цілі перед собою ставить. Що стосується Віктора Януковича, все правильно він казав на своєму партійному з'їзді. Мені б хотілося, щоб у нього сталі більше в голосі було. Але за нього говорять його справи, і не тільки його, а й справи уряду. Результати конкретні. Я думаю, що це — головна база, з якою він іде на вибори. Ну а сором'язливість — це така річ, яка проходить. Так що, коли він не буде обіцяти того, що не може зробити, тоді і впевненість у тому, що ти говориш, обов'язково буде. Що стосується Віктора Ющенка, то мені здається так, що він у своїх промовах перестав бути «паном». А став «товаріщем». Бо його промова — це, скоріше, виступ комуніста. Так, популіста. І я думаю, що він узяв на себе завдання не зовсім те, яке може виконати. Бо треба весь час сперечатися із головним нашим комуністом — Петром Симоненком. А в нього досвіду в цьому плані набагато більше, ніж у Віктора Андрійовича. Ще я хотів би звернутися до всіх кандидатів, у тому числі і до Віктора Ющенка, що обіцяти людям, що наступного дня після того, як отримаю перемогу, — я зроблю, що ви всі будете в «раю», — так, якщо коректно сказати, це не зовсім морально».

      Залишимо на совісті Л.Д. такі просторікування про моральність і закінчимо тезою про перспективи політреформи. Відповідь Кучми була така: «Реформа — це ж не для Кучми, не для Януковича, не для Ющенка чи ще для когось. Вона потрібна Україні. І це розуміє переважна більшість політичних сил. І це розуміють в «Нашій Україні». Тільки цілі в нас сьогодні трошки різні. І бачення завтрашнього дня в нас різні. Я не підтримую жодного кандидата в президенти, жодного, в тому числі і Януковича, причому я про це готовий заявити і кажу про це «вслух», якщо так станеться, що ці люди будуть проти реформи. Значить, вони — проти України. Хоч це і голосно, але це — правда».

      А ще Кучма «не сприймає абсолютно» ідеї про присвоєння новій суперсучасній школі в Криму його імені: «Це, я вважаю, так, по-російськи кажучи, «первоапрельская шутка». Я, по-перше, вперше чую, і не сприймаю це абсолютно. Не сприймаю. Якщо слідувати такій логіці, то, знаєте, я багато відношень маю до побудованих шкіл і лікарень, і будівель духовного, культурного призначень. То що — треба було все називати моїм іменем? У нас, в Україні, дуже швидко вміють будувати пам'ятники, а потім швидко їх зносити. Я ще занадто живий, щоб мене отак увіковічували...»

      Він таки не Туркменбаши. Його термін таки добігає кінця за життя.