У кімнаті з білими стінами нічого немає, крім стола, на поверхні якого насипана гора солі, і однієї картини на стіні. Люди мовчки стоять, обiпершись об стіни, хтось присів на підлогу. Всі як один уважно слухають музику, що звучить у сусідній кімнаті. Чому вони не перейдуть в ту кімнату, де грає піаніно? Чому кожен iз них під час концерту час від часу позирає на єдину картину на стіні, ніби намагається створити зв’язок між музикою та роботою художника? Може, це про них написано на дверях поміж двома кімнатами: «... сіль землі тут, у теплих стінах, у напівтемній вітальні. Потрібно ловити кожну хвилинку, що падає, як крапля». (Михайло Булгаков, «Біла гвардія»).

Вони все так і робили, жадібно ловили кожну хвилину — все за сценарієм, який придумали відомі художники з клубу «Новий художній альянс».

Це не звичайна книга*, а перший том майбутнього триптиха, тобто лише ча­стина великого проекту до 300–річчя українського генія філософії, який мав значний вплив на Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Григорія Квітку–Основ’яненка, Михайла Булгакова та мільйони людей, що намагаються зрозуміти сутність буття. Подібно давньо­грецьким філософам, Григорій Савич мав численних учнів, був мандрівним учителем для простих людей — старчиком Григорієм, котрий умів просто пояснити складні речі. З іншого боку, ідеї Сковороди органічно вписалися у світову філософську доктрину, його вчення визнане філософами світу. В різні часи Сковороду порівнювали зі Спінозою, Сократом, Фіхте.

Якщо вистава народжується не з п’єси, а з роману чи повісті — у програмці ми обов’язково зустрінемо пояснення «інсценізація» або, принаймні, «за мотивами». А коли драматургічний матеріал «проріс» з невеличкого оповідання на одну–дві сторінки, тут, напевне, потрібно віднайти іншу термінологію. Свою п’єсу «Очі блакитного собаки» харківський драматург Кіра Малініна написала за однойменним твором Габріеля Гарсія Маркеса, обсяг якого — дві третини цієї шпальти. «Ця вистава — навіть не за мотивами, а за настроєм Маркеса», — запропонував свій варіант жанрового пояснення режисер Андрій Білоус. І зізнався, що вперше побачив сценічну версію «Очей...» на цьогорічному фестивалі молодої режисури у Білій Церкві. А, очоливши Молодий, вирішив вписати цю історію до постійного репертуару театру, запросивши того ж Антона Романова з Сімферополя, робота якого була справді однією з найцікавіших на фестивалі.

Коли в Будинку літераторів збирається юрба письменників, можна сміливо припустити — відбувається презентація книги. Так сталося і цього разу. У програмі вечора представили поетичну збірку Алли Топчій «Батурин». Заодно переглянули телепередачу Лесі Оленівської «Батуринські письмена», також виступили письменники та бандуристи.

Програма міжнародного кінофестивалю «Темні ночі», що більше двох тижнів тривав у столиці Естонії, містила близько 600 робіт iз 66 країн світу. Серед переможців, імена яких було оголошено позавчора, — й наша співвітчизниця Єва Нейман. Чорно–біла драма Єви Нейман «Будинок з башточкою» підкорила журі. Фільм завоював головну нагороду в програмі «ЄврАзія».