Тріумфальне нашестя

У ніч на 29 листопада 1830 року спалахнуло чергове польське повстання: після несподіваного нападу на Бельведерський палац–резиденцію великого князя Костянтина та казарми російського уланського полку Варшава опинилася в руках повстанців. Відповідь Миколи Палкіна була передбачуваною: проти 50—60–тисячного шляхетського війська він відрядив 120–тисячну армію, яка 6—7 вересня 1831 р. захопила польську столицю і жорстоко придушила повстання. Близько десяти тисяч поляків добулися до Франції, решті десяткам тисяч не пощастило: їхнє майно конфіскували, а їх — закутих у кайдани — етапували до Сибіру.

1 грудня 1934 року (в день убивства Сергія Кірова) було ухвалено постанову ЦВК СРСР, якою було запроваджено такий порядок ведення справ про терористичні організації та терористичні акти проти представників радянської влади: «1)Слідство в цих справах завершувати в термін не більше десяти днів. 2) Обвинувальний висновок вручати обвинуваченим за одну добу до розгляду справи в суді. 3) Справи слухати без участі сторін. 4) Касаційного оскарження вироків, як і подачі клопотань про помилування, не допускати. 5) Вирок до вищої міри покарання виконувати негайно після ухвалення вироку». Картина буде більш повною, якщо взяти до уваги, що за місяць перед тим, 5 листопада, ЦВК та Раднарком СРСР спільною постановою утворили позасудовий репресивний орган — Особливу нараду при НКВС СРСР, що здійснювала «правосуддя» за спрощеною процедурою.

1 грудня 1944 року з надр ГУЛАГу вийшов наказ №92/935 «Про порядок працевикористання трудмобілізованих німців, чеченців, калмиків, мобконтингенту середньоазіатських республік та інших». В інструкціях до наказу категорично заборонялося використовувати представників «народів–зрадників» на керівних посадах. Увесь «мобконтингент» мав перебувати під ретельним наглядом тих же чекістів.

А через чотири роки, 28 листопада 1948 року, з’явилася цидула вже вищого рангу — указ Президії Верховної Ради СРСР, де був такий красномовний рядок: «німці, калмики, чеченці, фіни, латиші та інші переселенці в навічно надані їм райони». Так совєтська влада подбала про ці народи, навічно надавши їм та їхнім нащадкам право жити в Інті.

Українців у тих документах не згадували: їхню долю вирішував уже знайомий нам наказ №0078/42 від 22 червня 1944 р., підписаний Л.Берією та Г. Жуковим. Та й переселити всіх українців до ГУЛАГу було практично неможливо, про що під сміх залу (!) сповістив делегатів ХХ з’їзду КПРС М. Хрущов. Але про це — згодом.

1 грудня 1962 року Микита Хрущов відвідав виставку художників у Манежі й, не добираючи слів, виклав усе, що він думав, про мистецтво, яке не вписувалося в рамки соцреалізму. За іронією долі, чи не найбільше перепало тоді Ернсту Нєізвєстному — майбутньому авторові пам’ятника Хрущову на Новодівичому цвинтарі в Москві.

2 грудня 1920 року, інспірувавши повстання проти національного вірменського уряду, Червона армія захопила Єреван і проголосила там радянську владу. Того ж дня було підписано угоду між представниками РСФРР та вірменського ревкому, 7–ма стаття якої проголошувала, що «російський радянський уряд вживає заходів, щоб негайно зосередити військову силу, необхідну для захисту незалежності Радянської Соціалістичної Республіки Вірменії». Отака–от незалежність на чужих багнетах. Перед тим, 29 квітня 1920 року, Червона армія так само ввійшла в Баку, а згодом, у березні 1921 року, до Тбілісі. І скрізь підписували нерівні угоди, як от залізнична угода з Азербайджаном, де зазначалося, що «всі залізничні лінії, які проходять по території АСРР... включаються в мережу шляхів РСФРР», або фінансова з Вірменією, внаслідок якої російські гроші отримали право обігу на її території поряд із вірменськими. Отож відому моєму поколінню зі школи ленінську фразу про тріумфальне «шествіє» радянської влади тепер як письменник–перекладач відтворюю українською як тріумфальне «нашестя».

3 грудня 1918 року було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами — каральний орган для насадження совєтської влади в окупованій більшовиками та російською Червоною армією Україні. Головними методами діяльності ВУНК, як і створеної за рік перед тим, 7 грудня 1917 року, російської ЧК були репресії та терор, нищення заручників, залякування населення.

Далі буде.

Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ,
письменник