Кафкіанський гамбіт: від Краснагоракаї до Пашковського?
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Розтанула, як звук...
28.11.2012
Оксана Петрусенко.
Видатна співачка народилась у 1900 році в Балаклаві, що поблизу Севастополя, провела тут дитинство та юність, навчалась тут співу. Її називали неперевершеною виконавицею українських народних пісень та багатьох класичних оперних партій. Вона не тільки народилась тут, з ініціативи співачки та відомих виконавців Федора Шаляпіна й Леоніда Собінова в місті на початку 1920–х років було створено оперний театр і симфонічний оркестр, підкреслює заслужений діяч мистецтв України, диригент Севастопольського муніципального оркестру Володимир Кім. «Усе це кануло в Лету, — зітхає пан Володимир. — Але ми пам’ятаємо і намагаємось усіма силами підтримати і відродити в місті мистецтво оперного співу». Зокрема, вже сьомий рік поспіль у місті над морем проходитиме фестиваль оперного співу ім. Оксани Петрусенко. «На жаль, через недофінансування нинішній фестиваль скромнiший, ніж попередні. Тоді приїжджали солісти Київської опери, з Іспанії — Микола Назаров, з Москви — артисти Великого театру та театру ім. Колобова «Нова опера». Та попри недофінансування ми однак тримаємо марку всеукраїнського фестивалю», — каже Володимир Кім. Цьогоріч фестиваль триватиме лише один день — 29 листопада. Дивовижно, що народжена в «місті російської слави» співачка своїм кредо обрала саме українську пісню.
На жаль, крім високочолої інтелігенції, у Севастополі мало хто береже пам’ять про знану землячку, зірку оперної сцени. Щоправда, до 110–річного ювілею Оксани Петрусенко, 5 лютого 2010 року, на фасаді драматичного театру «з фанфарами» та солодкоголосими промовами адміністрації відкрили меморіальну дошку. Тодішній перший заступник мера Володимир Казарін називав Петрусенко «великою донькою Севастополя». Утім не пройшло і чотирьох місяців, як табличку пошкодили вандали. І міська влада досі не спромоглася знайти «такі шалені» кошти для її поновлення. Схоже, робити цього ніхто навіть не збирається.
Голова Конгресу українців Севастополя Богдан Мороз скаржиться: «Заяву про скоєння злочину ми направили начальнику Ленінського райвідділу МВС України в Севастополі. Заява начебто була зареєстрована, але розслідування не проводилося». Невдовзі українська громада написала скаргу прокурору міста щодо неналежного розгляду згаданої заяви у міліції. У відповідь прийшов лист — мовляв, міліції дано вказівку інформувати автора звернення про хід розслідування справи. Але ніяких відповідей Конгрес українців не отримав по сьогодні. На запитання «УМ» начальник міського відділу охорони культурної спадщини Світлана Шевченко відповіла вельми дивно: «Якщо можна буде на кожній будівлі ставити таблички, то це будуть робити всі, хто захоче. Що, ми маємо кожну охороняти?».
Тим часом ледь не щомісяця на будинках та установах Севастополя відкриваються таблички, присвячені подіям та учасникам Великої вітчизняної війни. Спроба ж у 2008 році встановити на Графській пристані пам’ятний знак до 90–річчя підняття українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту переросла у скандал. Міська рада заборонила це робити з огляду на те, що Графська пристань (назва архітектурного ансамблю, біля морського вокзалу Севастополя. — Авт.) є історичною пам’яткою, активісти ж проросійських партій розбили табличку і викинули її у море.
