Українська інтрига іракської в'язниці

      Довга історія поневірянь «іракських» в'язнів —  капітана Миколи Мазуренка та старшого помічника Івана Сощенка —  набула несподіваного повороту.  Після повернення в Україну 17 червня цього року вони офіційно заявили Уповноваженому Верховної Ради з прав людини Ніні Карпачовій  про катування, яких зазнали в легендарній в'язниці «Абу-Гурайб» (саме так літературною арабською мовою звучить назва цієї установи). Як уже повідомляла «УМ», до 7 років ув'язнення та штрафу 2,4 млн. доларів їх засудив іракський суд за контрабанду дизельного палива. Хоча, на думку тієї ж пані Карпачової та деяких інших українських експертів, їхню вину  так і не було доведено.

      22 червня —  через три дні після того, як капітан та старпом уперше після довгої розлуки змогли обійняти своїх рідних, пані Карпачова зробила заяву про те, що «до цих в'язнів застосовувались тортури в іракській в'язниці». У камері, де сиділо 24 особи, застосовувались газові атаки. Ніхто не робив винятків відповідно до національності ув'язненого». Також омбудсман зазначила, що стан здоров'я капітана та старпома, які зараз знаходяться в лазареті Лук'янівського СІЗО, є важким. МЗС України  в особі свого прес-секретаря Маркіяна Лубківського ці заяви пані Карпачової поставило під сумнів, посилаючись на те, що під час розмови з послом українські моряки про тортури не згадували. Пан Лубківський також заявив, що стан здоров'я українських моряків є нормальним. Крім того, після побачення з батьком син капітана Ігор Мазуренко сказав журналісту «Нового каналу», що він задоволений виглядом батька.

      Однак уже на наступний день ображена пані Уповноважена знову відвідала моряків  і цього разу взяла у них не лише письмові свідчення, а й записала їх на диктофон. Моряки відкрили пані Карпачовій кілька таємниць «Абу-Гурайбу» — найстрашнішої іракської в'язниці. За їхніми словами, адміністрація в'язниці стріляла в них  з помпових рушниць гумовими кулями. Крім того, за словами пані Карпачової, українцям на голови надівали поліпропіленові мішки, приковували до грат камер і підвішували так на тривалий час, роздягали догола і залишали в холодних приміщеннях. З посиланням на моряків Ніна Іванівна також зазначила, що за час перебування у в'язниці тимчасовий повірений у справах України в Іраку Анатолій Олійник з огляду на небезпечність дороги жодного разу не відвідав Мазуренка та Сощенка. З часу винесення вироку повторним судом до них лише одного разу приїздив консул. Однак, за словами пані Карпачової, саме цим шляхом на допити регулярно возили українських громадян. Причому з мішками на головах і прикутими важкими кайданами до дверцят машини — так, що в разі обстрілу в ув'язнених не було жодної можливості навіть пригнутись. «Хто ще міг з ними спілкуватись, так як я? Пан Лубківський?» — обурюється пані Карпачова.

      Однак слід зазначити, що хоча Ніна Іванівна і спілкувалася з моряками уважно і багато, як ніхто інший, але в Україні зараз є ще кілька осіб, які теж мали можливість побачити Миколу Мазуренка та Івана Сощенка — їхня рідня.

      — Мені здається, що на питання, катували їх чи ні, можуть відповідати наші чоловіки, — зазначила у розмові з нашим кореспондентом дружина старпома — Юлія Сощенко. — Я знаю, що мій чоловік і капітан розмовляли про це. Сподіваюсь, що після того, як їх нарешті відвідає новий адвокат, справа стане більш зрозумілою. Зараз я можу сказати лише одне — за 26 років спільного подружнього життя я жодного разу не чула скарги від свого чоловіка. Аж до нашого побачення на Лук'янівці. Тут він уперше сказав мені, що під час перебування в іракській в'язниці у нього був серцевий напад. Очі в них справді веселі — вони дуже зраділи поверненню на Батьківщину. Мій чоловік сказав, що давно хотів щось почитати. Я пожартувала: раз книжок немає — спробуй написати сам. У відповідь я побачила лише повні смутку очі і почула: «Не варто. Книжка вийде надто сумною». А те, як він виглядає, — насправді жахливо. Це лише третина мого чоловіка — він дуже схуд. Капітан має не кращий вигляд. Хоча на той момент ми раді були побачити їх навіть такими.

      Як виявилося, дружини капітана та старпома вже давно знали, що життя в «Абу-Гурайбі» для їхніх чоловіків було справжнім жахом. Однак інтрига, що закрутилася навколо цієї справи, жінок просто дивує.

      — Так. Їх катували, над ними знущались як лише могли, — зазначила в телефонній розмові Світлана Мазуренко, дружина капітана. — Чи це нормально, коли хвору людину примушують кілька годин сидіти навпочіпки, залишають без сну, не дають ліків, коли в людей стріляють гумовими кулями за будь-яку провину чи навіть без неї. Про це капітан розказав мені під час телефонних розмов ще з в'язниці. На очах мого чоловіка охоронці вбили сина відомого іракського багатія. Просто так. За хвилину до того юнак подарував Миколі свого хрестика. Мій чоловік казав, що саме перебування там було тортурами.  Їжу в'язням кидали просто на землю. Ми вдячні всім, хто допоміг витягнути чоловіків з того страшного місця — як Ніні Іванівні, так і представникам МЗС. Але мій чоловік постійно жалівся на жахливі умови утримання — і коли вони жили в наметах, і після переселення у камеру.

      Однак слід зазначити, що факт катувань, були вони чи ні, довести зараз фактично  неможливо. Як зазначила Уповноважена з прав людини, медичного висновку про тортури немає.

      — З цього приводу я можу сказати лише, що досі не зустрічала ніде в пресі чи на телебаченні хоча б одного сюжету, де колишні в'язні іракських в'язниць, чи тим більше «Абу-Гурайб», говорять про ідеальні чи хоча б задовільні умови утримання, — розповідає дружина старпома. — Адже відомо, що там перебували не лише іракці. Я розумію, письмово засвідченого документа, що підтверджує факт тортур, у мого чоловіка нема. Так само як у сотень інших колишніх в'язнів цієї буцегарні. Чи краще сказати концтабору. Зараз дуже багато журналістів та юристів про це говорять, але мені цікаво, чи вимагали медичних висновкiв про катування у в'язнів Освенциму чи Бухенвальду, і як часто там складали подібні документи.

      Дружини ще раз висловили щиру вдячність пану Лубківському і за намір МЗС допомогти українським морякам отримати компенсацію за моральні збитки «у випадку, якщо факт тортур буде доведено». Стосовно ж його заяв про те, що знущань над українцями не було, пані Сощенко сказала таке:

      — Ми розуміємо. Ми вдячні МЗС уже за те, що наші чоловіки побачили рідну землю. Але пані Карпачова була першою, до кого ми звернулись по допомогу. І з часу винесення вироку вона нас підтримувала. Були й інші люди. Ми вдячні всім. Зараз наших чоловіків чекає вже новий український суд. І у нас є надія, що він буде справедливішим за іракський.

Олена СИРІНСЬКА.