Від Сходу до Заходу президентських указів

      Передвиборчий абсурд — Ежен Іонеско перекидається від творчих заздрощів, аж домовина тріщить, — почався з висування Партією тяжкохворих свого кандидата в президенти України. Ми звикли, що в нашій політичній країні немає легкохворих. Але сумніви в тому, чи доживе до дня виборів саме цей висуванець, попри нехристиянську постановку самого питання, все-таки доречні.

      Ще один помічений мною за три дні від початку передвиборчих змагань витончений абсурдний акт — указ Президента Кучми про пільгові пенсії учасникам бойових дій проти Японії. Проект «Народ України — ветеранам японської кампанії», властиво, малобюджетний — держава витратиться хіба на чорнила, якими підписано указ, та амортизацію президентського «Паркера». Проект навряд чи можна назвати масовим, бо від голоду в нас повимирало людей в десятки тисяч разів більше, ніж воювало в 1938—39 рр. з японцем, і при всій шанобливості до старикiв, ця їх група малочисельна аж до екзотичності, а враховуючи категорію часу, після 1 січня 2005 року, деякі пенсії доведеться з держбюджету перераховувати через човнову станцію Харона. Указ відзначається, крім того, й дипломатичною тонкістю: Японія, яка сипле в чорнобильські дитбудинки чималі гроші, у столичні театри і музеї — гранти на виживання і навіть дарує філармонії білий рояль шаленої краси і собівартості, зараз бере цей документ паличками і пробує в ньому розібратися без 100 грамів саке. Та що Японія! Нескладно уявити шок ветеранів УПА, коли вони гомонітимуть над свіжою урядовою газетою: чому «японцям» надано «право на одержання пенсій за особливі заслуги перед Україною», а їм — ні, і чим заслуги «орієнтальних» ветеранів «особливіші» за їхні будні у боївках і, головне, як тим хлопцям в Японії вдалося розбудовувати славу України?

      Словом, згаданий президентський документ від 5 липня чітко спрямований на Схід (не на схід України, а просто на схід, отак куди компас показав — туди й подалася державницька думка). Проте, щоб урівноважити орієнталістику, того ж дня Леонід Кучма підписав указ, адресований Заходу, заходу України насамперед, — «Про заходи у зв'язку з 60-ю річницею початку виселення етнічних українців з території Польщі».

      Українців Холмщини, Надсяння, Підляшшя та Лемківщини не згадували минулого року, коли з ініціативи Польщі вшановували 60-річчя погублених українцями на Волині десятків тисяч поляків. Причина крилася, як гадається, не тільки в наполегливій пропозиції Варшави відокремити одну національну трагедію від іншої. Причин було на додачу кілька: й історична малопоінформованість українських провладних кіл, близька до космополітизму, і поверхове ставлення до проблеми (ну покаємося та й забудемо, корона з голови не спаде), і бажання бути компліментарними «нашому адвокатові в Європі». З появою указу стосовно 60-річчя виселення (а значною мірою — і знищення) українців з їхніх етнічних земель, які за розпорядженням історії стали польськими, сьогоднішній офіційний Київ не став більш історично грамотним. Є підозра, що окрім шанобливого ставлення до дати, яка вкарбувалася в національній пам'яті, поява цього документа має також дві додаткові мети.

      Перша, як би цинічно це не звучало, — встановити баланс національних трагедій українців та поляків. І пам'ятником цій ідеї буде пам'ятник — монумент українсько-польського примирення на території Польщі, напевно, схожий на той, що його 12 липня минулого року відкрили президенти Кучма та Кваснєвський у селі Павлівка на Волині. Наразі польська сторона непосвячена про намір Києва встановити у них такий пам'ятник. Але нічого — і в амбасаді прочитають Кучмовий указ, то й знатимуть. Сумніваюся, що в якийсь інший рік, більш успішний для взаємин з Європою і Польщею насамперед, Леонід Данилович підмахнув би такий указ, що передбачає десятки заходів, зокрема й на території Польщі: встановлення меморіальних знаків, стел, пам'ятників, спрощення процедури перетину кордону виселеними українцями та їхніми нащадками, а також відкриття музеїв і дослідницьких центрів.

      Друга зі згаданих причин може зручно накластися на передвиборчу кампанію у Західній Україні, де рейтинг кандидата від влади надзвичайно скромний і де його незлюблять бодай за те, що при слові «трускавки» він шукатиме у кишені соняшникове насіння. Між іншим, хоч епопея видворення українців зі «східних кресів» тривала з 1944 по 1947 роки, основний удар вшанувань, згідно з президентським указом, призначено в Рівненській, Волинській, Львівській та Тернопільській областях на нинішні вересень-жовтень, тобто в пiк виборчої кампанiї.

      У кожній історії, навіть трагічній, за 60 років залишається тільки трішки історії, решта — політика. Від того подеколи історичні дати набувають брутальних відтінків.